Валерій Ворожко » Радянська військова цензура у 1918–1921 рр.
|
[додати інший файл чи обкладинку цього твору]
[додати цей твір до вибраного]
|
Радянська військова цензура у 1918–1921 рр.
Стаття
|
|
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
23.04.2022 |
|
| Твір змінено: |
23.04.2022 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(350.5 КБ)
|
|
| Опис: |
"З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ" №1 (55) 2021
Мета статті – на підставі опублікованих наукових праць та архівних документів дослідити історичні аспекти становлення та розвитку військової цензури у перші роки радянської влади, проаналізувати та систематизувати нормативно-правові акти з питань військової цензури: положення, переліки відомостей, що не підлягають розповсюдженню.
Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності, позитивізму, системності, діалектики, історизму. Дослідження базується на історичних методах: проблемно-хронологічному, історико-порівняльному, історико-правовому.
Автор дослідив діяльність радянської військової цензури і з’ясував, що вона проголошувалася більшовицьким керівництвом як протидія шпигунству, витоку таємних відомостей. Але у реальному житті мала суттєве політико-ідеологічне спрямування та була частиною політичного розшуку. Радянська державна система була вкрай заідеологізованою й потребувала захисту як від зовнішнього ворога, так і від внутрішнього. Це зумовлювало розвиток різноманітних форм цензури у радянському суспільстві. Завданням військової цензури був не лише захист таємних відомостей, а й контроль за всією загальнополітичною ситуацією, національними рухами, соціально-економічними проблемами. Небезпечними для себе більшовики вважали не тільки прямі політичні випади, але і будь-яку критику в усіх сферах буття, яка могла б послабити монопольну владу Компартії. Автором встановлено, що небажана для влади інформація оголошувалася таємницею або такою, що не підлягає розповсюдженню і включалася до цензорських переліків «відомостей, що не підлягають розповсюдженню». Діяльність військової цензури базувалася на численних нормативно-правових актах, основними з яких були «Положення про військову цензуру» та так звані «Переліки…». Автор дійшов висновку, що робота радянських військових цензурних органів зосереджувалася у чотирьох основних напрямах: а) притаманному військовій цензурі, тобто в контррозвідувальному – недопущення розголошення таємних відомостей (військових таємниць); б) політично-охоронному, тобто унеможливлення (незалежно від носія інформації – від газети до приватного листа) критики більшовицького режиму; в) політично-розшуковому – за завданнями органів державної безпеки; г) моніторинговому – вивчення суспільних настроїв через перлюстрацію кореспонденції. |
|
|
|
| |
|
Відгуки читачів:
|
| |
|
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
|
| |
|
|
| |
