|
| Написано: |
2025 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
24.08.2025 |
|
| Твір змінено: |
24.08.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Шумейко О. А. Фольклористична діяльність Михайла Возняка: ідеї та концепції. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань
03 Гуманітарні науки за спеціальністю 035 Філологія. Львівський національний
університет імені Івана Франка, Львів, 2025.
У дисертації досліджено внесок Михайла Возняка у розвиток української
фольклористики. Проаналізовано його уснословеснознавчі праці, зосереджено
увагу на публікаційній діяльності науковця, оцінках внеску у фольклористику
інших вчених, розкрито його погляди на проблеми зв’язків фольклору й
літератури.
В українській фольклористиці важливе місце посідає Михайло Возняк –
літературознавець, мовознавець, громадський діяч, етнограф та фольклорист. З
1911 року був дійсним членом НТШ, в 1929 році удостоєний звання академіка
ВУАН, очолював кафедру української літератури у Львівському державному
університеті імені Івана Франка. Літературознавчу та громадську діяльність
ученого в науковому вимірі представлено більш-менш повно, однак його внесок в
уснословеснознавство потребує ґрунтовного дослідження. Складність роботи
полягає в тому, що фольклор науковець розглядав у контексті літератури, а тому
спеціальних народознавчих праць у нього відносно небагато. Таким чином,
дисертація є першим комплексним дослідженням фольклористичної діяльності
Михайла Возняка, який зробив значний внесок у розвиток теоретикометодологічного збагнення окремих фольклорних жанрів, вивчення
уснословеснознавчого доробку провідних дослідників-фольклористів ХІХ–ХХ ст.
Джерельною базою дисертаційної роботи стали праці Михайла Возняка,
зокрема «Історія української літератури», з якої виокремлено її
фольклористичний складник; спеціальні розвідки про народну прозу, пісенність;
праці про фольклористичну діяльність членів «Руської трійці», Миколи
3
Костомарова, Михайла Драгоманова та Івана Франка, які відіграли ключову роль
у становленні української фольклористики як науки.
У першому розділі «Усна словесність у науковому дискурсі Михайла
Возняка» проаналізовано історіографію досліджень його фольклористичної
спадщини. З’ясовано, що вчений розглядав фольклор і літературу як два
складники усієї словесності, водночас розуміючи їхню специфіку. Зауважено, що
дослідника цікавили насамперед пісенні рукописні збірники; фольклористична
діяльність окремих діячів українського уснословеснознавства, зокрема тих, котрі
порушували актуальні наукові питання. Звернено увагу на вагомий внесок
Возняка у вивчення фольклорної прози, зокрема казок, легенд та переказів –
вчений упорядкував два науково-популярні збірники численних текстів цих
жанрів. Цінність такої праці полягає у спробі зафіксувати та упорядкувати
уснословесні матеріали задля популяризації прозових творів. Немало зробив
академік для розвитку української фольклористики, досліджуючи коляди, вертеп,
інтермедії. Підкреслено важливість праці «Історія української літератури», яка
представляє українську словесність давнього періоду розвитку в органічному
поєднанні її двох форм – усної й писемної.
Розглядаються праці різних дослідників, які аналізували наукові розвідки
Возняка-фольклориста. Мова зокрема про Івана Франка, котрий одним із перших
оцінив працю Михайла Возняка «Маркіян Шашкевич як фольклорист»,
підкресливши її ґрунтовність. Мирослав Мороз, котрий також відгукнувся на
праці Михайла Возняка з фольклористики, виокремлював його діяльність як
пошуківця рукописів XVII і XVIII століть, де містились українські пісні та думи.
Федір Савченко досліджував співпрацю академіка з ВУАН, у рамках якої
зауважив важливість віднайдення «Збірника Кондрацького». Саме завдяки йому,
зіставляючи варіанти дум, надрукованих у працях Михайла Максимовича чи
Пантелеймона Куліша, із тим, який вміщений у збірнику Кондрацького, вчений
дійшов висновку, що запис думи кінця XVII століття про козака-нетягу є
первісним варіантом. Юлія Шутенко виокремила постать вченого, який поряд з
іншими науковцями ХХ ст. досліджував зв'язок фольклору й літератури,
4
проблему фольклоризму літератури. Василь Івашків у своєму дослідженні коляд
із «Богогласника» спирався на класифікацію Возняка, що свідчить про
зацікавлення академіка цим жанром. Високу оцінку фольклористичним студіям
Возняка дали Марія Вальо, Мирослава Вовк, Роман Горак, Михайло Гнатюк,
Віктор Давидюк, Іван Денисюк, Леся Клебан, Микола Легкий, Юрій Медведик,
Мирослав Мороз, Михайло Нечиталюк, Оксана Пеньковська, Ганна Сокіл, Олеся
Шутак та багато інших вчених.
У другому розділі «Фольклорні тексти як об’єкт наукової уваги Михайла
Возняка» розглядаються жанри народної словесності, які вивчав академік.
З’ясовано, що у праці «Історія української літератури» він звертав увагу на
билини, колядки, весільні та похоронні пісні, голосіння, гаївки, пісні
літературного походження, інтермедії. Доволі інформативною з погляду
фольклористики є третя книга, в якій автор ґрунтовно описав драму, елементи
якої бачимо у весільних обрядах (поділ ролей), під час вшанування пір року чи
навіть виконання пісень (спів у формі діалогу між виконавцями). Проаналізовано
внесок ученого в дослідження історичних пісень та козацького епосу, який
виникав як реакція народу на політичні події. В одній зі спеціальних праць,
зокрема «Давньоукраїнська поезія різдвяних свят: коляди і вертеп» Михайла
Возняка, є багато відомостей про вертепні дійства. Зазначено, що автор
виокремлював ляльковий та живий вертеп, аналізував його персонажів (Ісус, три
царі, чорт, жид тощо), вказував на функції (розважальну та сакральну), мотиви
(сповістити і прославити Христа, Його народження). Внеском у фольклористику є
обґрунтована класифікація коляд за двома типами: наївний та з перевагою
догматичної рефлексії. Проаналізовано й науково-популярні збірки творів
фольклорної прози «Українські перекази» та «Українські народні казки».
Зазначимо, що автор не розмежовував перекази і легенди, то ж до праці
«Українських переказів» увійшли й легенди. Важливість видання текстів
неказкової прози насамперед у тому, що він одним із перших «повизбирував»
перекази з різних публікацій, зокрема «Украинские народные предания» та
«Записки о Южной Руси» Пантелеймона Куліша, «Малорусские народные
5
предания и рассказы» Михайла Драгоманова тощо.
Підкреслено також наукову цінність праць Возняка, що стосуються
пісенного фольклору. З-поміж таких «Матеріали до історії української пісні і
вірші», «З української лірики 17 в.», «Любовна пісня про рижка й сироїжку в
рукописі кінця 17 в.», «Українські пісні в польських виданнях 17 в.». Зауважено,
що Михайло Возняк під час опрацювання різноманітних збірок пісень, зокрема
польських, віднаходив українські, їх аналізував і публікував. Надзвичайно
вартісною є публікація тексту пісні про рижка й сироїжку.
У третьому розділі «Тенденції розвитку української фольклористики:
погляд Михайла Возняка» досліджено фольклористичну діяльність науковців в
оптиці академіка. Оскільки вчений писав про багатьох дослідників, виокремлено
лише тих, кому Возняк приділяв найбільше уваги. Це зокрема діячі «Руської
трійці», Микола Костомаров, Михайло Драгоманов та Іван Франко.
З’ясовано, що з «Руської трійці» найбільше праць у Михайла Возняка є про
діяльність її очільника Маркіяна Шашкевича – «З фольклорних занять Маркіяна
Шашкевича», «Колядки в записі Маркіяна Шашкевича», «Писання Маркіяна
Шашкевича». Вчений, однак, аналізував і збирацько-дослідницьку діяльність усіх
членів угруповання: підкреслював роботу Маркіяна Шашкевича у фіксації гаївок,
колядок; наголошував на важливості записів обрядового фольклору, творів
героїко-історичного змісту, які здійснив Іван Вагилевич; звертав особливу увагу
на фольклористичну діяльність Якова Головацького, який зібрав багато пісень,
приповідок та загалом етнографічної інформації.
Зауважено, що Михайло Возняк високо оцінював фольклористичну
діяльність Миколи Костомарова, підкреслював його активну позицію у справі
необхідності дослідження та публікацій українського фольклору. Оскільки
М. Драгоманов серйозно впливав на науковий світогляд академіка, тому Возняк
мало коментував його напрацювання, здебільшого публікував віднайдені тексти.
Найбільш знаковою постаттю для Михайла Возняка був Іван Франко, про
життя і творчість якого вчений написав чимало наукових праць. У роботі
аналізуються зокрема такі: «До фольклорних занять Івана Франка» (1948) та «З
6
діяльности Ів. Франка як етнографа» (1928), яку пізніше із незначними змінами
академік опублікував у монографії «З життя і творчості Івана Франка» під назвою
«З діяльності Івана Франка як фольклориста» (1955). Возняк поділяв позицію
Івана Франка у потребі фіксувати усну словесність, всебічно вивчав не лише
наукові розвідки Каменяра, а і його щедре листування із різними діячами, на
матеріалі яких дізнавався плани щодо видань майбутніх праць. Ключовим є
листування не лише Івана Франка, які ретельно простудіював Михайло Возняк, а
також інших науковців, зокрема Миколи Костомарова, Михайла Драгоманова.
Саме з них можна багато довідатися про їхні взаємини, особливо ті, що
стосуються фольклористичної діяльності.
У роботі закцентовано на важливості вивчення усної словесності та
напрацювань фольклористів, що мало чільне місце у дослідженнях Михайла
Возняка як авторитетного вченого, висвітлено його внесок у фольклористику як
важливу самостійну галузь народознавчої науки.
Результати дослідження дають підстави стверджувати, що вивчення
діяльності Михайла Возняка як фольклориста є важливим для дослідження історії
української фольклористики. Праці вченого зберігають свою вагу і значення для
розвитку сучасної філологічної науки.
Ключові слова: фольклор, література, фольклоризм, первісне громадянство,
НТШ, наукова школа Михайла Возняка, народна пісенність, дума, легенда та
переказ, казка, коляда і колядка, прислів’я, жанр, звичаї, обряди. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................................14
РОЗДІЛ 1. УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ У НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ
МИХАЙЛА ВОЗНЯКА………………………………………………………………21
1.1. Михайло Возняк-фольклорист: історіографія питання................................21
1.2. Теоретичні питання фольклористики в оптиці Михайла Возняка .............34
1.3. Видавнича та публікаційна фольклористична діяльність вченого............ .49
Висновки до розділу 1… ....................................................................................... 65
РОЗДІЛ 2. ФОЛЬКЛОРНІ ТЕКСТИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОЇ УВАГИ МИХАЙЛА
ВОЗНЯКА ..................................................................................................................... 67
2.1. Народнопоетичні жанри в структурі «Історії української літератури» .....67
2.2. Український обрядовий фольклор..................................................................75
2.3. Ліро-епічні жанри............................................................................................. 84
2.4. Лірична пісенність…..………………….…………………………………...102
2.5. Фольклорна проза .......................................................................................... 109
Висновки до розділу 2… ...................................................................................... 117
РОЗДІЛ 3. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ:
ПОГЛЯДИ МИХАЙЛА ВОЗНЯКА………………………………………………120
3.1. «Руська трійця» та її внесок в українську фольклористику ...................... 120
3.2. Фольклористична діяльність Миколи Костомарова……………………...130
3.3. Фольклористичні напрацювання Михайла Драгоманова .......................... 138
3.4. Іван Франко як фольклорист і етнограф......................................................147
Висновки до розділу 3 .......................................................................................... 159
ВИСНОВКИ........................................................................................................... 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...................................................... 168
ДОДАТОК…..........................................................................................................189
|
|
|
