| Опис: |
Шандра В. Дворянство "українських ґуберній" Російської імперії у земському самоврядуванні (1860-ті рр. – початок ХХ ст.) / В. Шандра // Український історичний журнал. - 2020. - Число 4
Анотація. Мета статті полягає у з’ясуванні ролі дворянства в діяльності земських органів, наділених дер-
жавою значними самоврядними повноваженнями. Методологія дослідження ґрунтується на загальних
принципах науковості та історизму з використанням просопографічного, проблемно-хронологічного,
статистичного методів. Наукова новизна. Під час аналізу фактичних даних з ориґінальних історичних
джерел та наукової літератури з’ясовано, що держава при реформуванні місцевого врядування спирала-
ся на управлінський досвід дворянства, на його зацікавлення розвитком соціально-економічної сфери
тієї місцевості, де зосереджувалися маєтності й виробництва. Для керівництва господарськими справа-
ми потрібно було мати достатній рівень компетентності, часто професійної, знання фінансів, банківської
справи. Тим більше, що земство, хоча й під контро лем держави, отримало можливість формувати власні
бюджети з правом витрачати їх на соціально-господарські потреби: забезпечення продуктами харчуван-
ня, прокладання шляхів, розвиток торгівлі, промисловості, медицини, освіти тощо. Щоб стати гласними
частина дворян повернулися до своїх маєтків, залишивши військову або чиновницьку службу. Особливо
це було характерним для тих реґіонів, де заняття сільським господарством приносило очевидну вигоду.
Висновки. Проаналізовані дані та явища дозволяють стверджувати, що дворяни відразу зрозуміли прак-
тичні вигоди від земської діяльності, обійняли керівні посади у земських органах влади як ґубернського,
так і повітового рівнів. Цьому сприяло виборче законодавство з правом одночасного посідання станових
та земських посад. Головними причинами такого поєднання було намагання уникнути конфліктів між
предводителями й головами земських управ, як і обмежене число компетентних дворян, здатних узяти
на себе відповідальність за виконання рішень земських зібрань. Утілення соціально-економічних про-
грам вимагало коштів, основу яких становив найбільший за розмірами земський податок, що його спла-
чувало дворянство, маючи чимало власності. Розбудова земствами місцевої інфраструктури об’єктивно
служила інтересам широкого загалу. Попри обмеження діяльності суто господарськими справами части-
на дворян-гласних скористалися земською платформою, аби впливати на поліпшення політичного ладу,
а також на збереження української ідентичності. Спів праця гласних різного соціального походження,
об’єднаних спільною відповідальністю за становище ввіреної їм людності й території, сприяла зароджен-
ню паростків громадянського суспільства. Земства Правобережної України хоч і були засновані пізніше,
однак повторювали шлях земств, діяльність яких розпочалася з 1864 р. Формуючи їхній кадровий склад,
держава віддавала перевагу «росіянам», до категорії котрих відносила й «малоросійське» дворянство.
Ключові слова: дворяни, земство, «українські ґубернії» Російської імперії, самоврядування, міс-
цева інфраструктура, соціальні послуги. |
