|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
26.11.2023 |
|
| Твір змінено: |
26.11.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(4.4 МБ)
|
|
| Опис: |
Подлужний А.С. Підприємства Дніпровського промислового
комплексу як продуценти історичних джерел (1927 – 1991 рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 – історія та археологія. – Запорізький національний
університет. – м. Запоріжжя, 2023.
У науковому дослідженні здійснено аналіз комплексу історичних джерел,
які утворилися внаслідок діяльності промислових підприємств (ПП)
металургійної та енергетичної галузей м. Запоріжжя, т.зв. «Дніпровського
промислового комплексу» (ДПК), від початку його будівництва в 1927 р. і до
здобуття Україною незалежності (1991) включно.
З’ясування потенціалу засвоєння історіографічної джерельної бази
засвідчило наявність чотирьох тематичних блоків, перспективних для
використання: 1) предметна історія будівництва, розвитку та відновлення ПП
ДПК; 2) формування фондів заводських і державних архівів, створення та
розвиток мережі заводських музеїв та комплектування фондів державних
краєзнавчих музеїв; 3) глобальні і локальні історичні контексти, що є
важливими для з’ясування інформаційного потенціалу історичних джерел, які
продукувалися ПП.
Актуалізовану джерельну базу дослідження складають документи, які
дають ключ до розуміння умов та обставин продукування історичних джерел
власне заводами: 1) законодавчі та нормативно-правові акти партійних і
радянських органів УРСР/СРСР; 2) службово-організаційна та розпорядча
документація, представлена постановами вищих керівних органів (партійних і
державних); 3) тематичні археографічні публікації документальних джерел з
історії ДПК; 4) публікації усних історій мешканців запорізького краю;
5) довідково-інформаційні видання та музеографічні публікації; 6) періодична
преса запорізького краю.
3
Осягнення обставин творення генеральної джерельної бази, її подальші
аналіз й інтерпретації стали можливими за рахунок застосування:
1) засадничих наукових принципів об’єктивності та історизму;
2) загальнонаукових методів класифікації, абстрагування, аналізу та синтезу;
3) загально-історичних методів: історико-порівняльного, історико-
типологічного та історико-генетичного; 4) спеціальних історико-
джерелознавчих методів: архівної евристики, текстологічного аналізу,
просопографії та біографістики, мікроісторії.
Дослідження особливостей продукування документації промисловими
підприємствами ДПК показало, що під час більшовицької індустріалізації
1920-х – початку 1930-х рр., відбулося адміністративне підпорядкування
різних галузей промисловості України управлінським структурам місцевого та
вищого рівнів. Економічна (виробнича) та соціальна діяльність запорізьких
підприємств енергетики та металургії, відповідно, характеризується їх
активними документаційними зносинами із багатьма контрагентами –
радянськими та партійними органами, міністерствами УРСР та СРСР, що
супроводжувалося продукуванням актових, діловодних, обліково-
статистичних документів. У цих джерелах домінує інформація економічного
та технічного характеру, яка не містить мало інформації для досліджень
соціальної історії та повсякдення працівників ПП м. Запоріжжя. Виключенням
є документація, щодо особового складу (кадрів), яка включає відомості щодо
кількісного та якісного складу працівників, гендерної специфіки колективу,
біографій конкретних осіб та представників соціальних мікрогруп. Лідером за
інформативністю є такі різновиди: автобіографії, характеристики, особові
листки (анекти) з обліку кадрів, трудові книжки. Діяльність ПП ДПК також
сприяла, хоча й меншою мірою, створенню джерел оповідального жанру:
спогади, щоденники, епістолярії. Їх тексти становлять перехідний варіант між
службовим і приватним наративом, містять чимало радянських ідеологічних
штампів, відзначаються високим рівнем авто-цензури авторів.
4
Періодична преса промислових підприємств була для партійного та
радянського керівництва запорізького регіону не тільки ЗМІ, але й
інструментом агітації та пропаганди. Ці видання виникли внаслідок
колективного керівництва промисловою галуззю з боку органів управління
(заводські адміністрації) та самоуправління (профспілки),
партійних/комсомольських організацій ПП. Переважали багатотиражні газети
– «Дніпробудівець», «Дніпровський алюміній», «Дніпровський магній»,
«Дніпровський металург» та ін. Основна частина змісту кожного випуску цих
часописів являла передруковку з центральних газет, із повідомленнями про
розпорядження уряду та партії. Значний блок посідала виробнича тематика –
висвітлення процесу виконання плану, ходу соціалістичних змагань, критиці
й розбору причин відставання. Решта публікацій обслуговувала комплекс
заходів влади із перетворення запорізьких робітників на «рушійну силу»
режиму. Він полягав у: 1) конструюванні в регіоні нової надетнічної
(радянської) та соціальної (робітничої) ідентичності; 2) русифікації (під
виглядом інтернаціоналізму); 3) насаджувані молоді цензурованих естетичних
уподобань; 4) викритті соціально-побутових негараздів; 5) боротьбі із
злочинністю та девіаціями (насамперед – алкоголізмом) в середовищі
робітників. Стінні газети відігравали роль знаряддя контролю за виробничою
сферою на рівні заводських мікроколективів – цехів, бригад та змін.
Зображальні джерела, випродуковані в процесі діяльності ПП ДПК,
відрізняються від решти історичних джерел способом фіксації інформації,
формою її передачі, матеріальним носієм. Візуальний текст фотодокументів
відображав події суспільно-політичного, соціально-економічного та
культурного життя. Фото увічнили знакові для історії запорізького краю події:
запуск перших заводів ДПК, будівництво та пуск Дніпрогес, розбудову
«соціалістичного міста» Запоріжжя тощо. Фотозображення працівників
виконувалися у жанрі індивідуального та колективного портрету: передових
робітників, керівників, ветеранів різноманітних війн, орденоносців і т.д.
Поширеним було продукування зображень об’єктів т.зв. «соцкультпобуту»:
5
палаци культури, спортивні клуби та стадіони, гуртки та клуби за інтересами,
профілакторії та бази відпочинку, піонерські табори. Фотодокументів, які
відбивають повсякдення працівників створювалось менше, але ті, що дійшли
до нас, сповнені непідробного колориту. Кінодокументи дозволяють отримати
наочне, образне та звукове уявлення про рівень життя пересічних запоріжців,
працівників місцевих підприємств. Їх продуцентами були аматорські
кіностудії заводів: ДСС (1957), ДАЗ (1975) та ін. Від усього масиву відзнятого
ними, з середини 1950-х до середини 1980-х рр., кіноматеріалу зберіглося
лише кілька кінострічок. Серед українських митців поширеними були
практики увічнення ходу індустріальних перетворень в м. Запоріжжя через їх
художнє відображення. На цьому поприщі відзначилися: професійні
художники К.Ф. Богоєвський та Ю.І. Сагайдак, художники-аматори заводу
ДСС М.Ю. Чечуйко, В.І. Хівренко, Г.П. Мацегора та ін. Плакати ПП ДПК
являли собою синтетичний жанр, такий в якому поєднувалося кілька
мистецьких стилів, зокрема живопис, графіка та дизайн шрифтів. Їх
іконографія, художній та вербальний тексти були «загальнорадянськими»:
стилізовані зображення заводів і їх робітників, комуністичної символіки,
пропагандистські заохочувальні гасла.
Переважна кількість зібрань документальних джерел, які було створено в
процесі діяльності ПП ДПК, а також їх зносин із контрагентами різних рівнів,
знаходяться на території України та зберігаються у фондах архівних установ
міст Запоріжжя, Києва та Харкова. Переважно вони представлені цілими
документальними комплексами. Так, фонди ДАЗО містять найбільшу кількість
документальних джерел, що походять від ПП ДПК – вони зосереджені як у зібраннях
власне фондоутворювачів, так і у фондах партійно-радянських і господарських
структур запорізького регіону. Матеріали центральних архівів – ЦДНТАУ,
ЦДАВОУ та ЦДКФФАУ – відповідно, представлені технічною та
укправлінською документацією, фотодокументами. Поточні фонди відомчих
архівів заводів ДСС та ЗС, взятих для репрезентації вибірки, містять,
переважно, кадрову документацію згідно номенклатури. Генетично
6
пов’язаним із ВА ЗС є Ф. 1378 РВЗВІУАД, в якому відклалися матеріали з
особових справ працівників цього ПП, які підлягали утилізації. Музейні
заклади регіону – ЗОКМ, НЗХ, МДСС, МЗС й ін. – зберігають та експонують
численні колекції та збірки артефактів, похідних від ПП ДПК. Сукупно всі
вони складають генеральну джерельну базу дисертаційного дослідження.
Приватні архіви та колекції працівників ДПК акумулювали певну
кількість документів/текстів, зображень і речей. Переважна їх більшість
походить від знаних у заводських колах людей: управлінської еліти,
передовиків робітничої та інженерної верств, ветеранів тощо. На сьогодні від
колись численних приватних збірок працівників ПП м. Запоріжжя, в масі
своїй, вціліли лише ті, які в якості квазі-фондів увійшли до складу музейних
та архівних зібрань міста та області. Характерною рисою цих предметів є
яскраво виражена радянсько-комуністична складова зображень і текстів.
Дослідження історії індустріальних працівників ДПК м. Запоріжжя у
контексті нової соціальної історії дозволило з’ясувати механізми формування
та управління соціальними структурами робітничого класу з боку держави,
стратегії кар’єрного та особистісного зростання представників управлінського
прошарку заводчан, міжособові стосунки тощо. Так, було показано, що з
початку 1940-х рр. і до другої половини 1950-х рр. у важкій промисловості
робітники були позбавлені елементарних трудових прав і перетворились,
подібно до селян, у залежний прошарок населення. Відновлення ПП
відбувалось значною мірою за рахунок примусової праці різних категорій
населення. Складність завдань керівництва промисловою галуззю регіону
вимагала формування управлінської верстви ПП – дирекції та вищого
інженерного корпусу. Документація особових справ керівників ДПК
дозволила, методами просопографії та біографістики, створити узагальнений
портрет цієї мікро-рупи. Важливими критеріями відбору на вищі посади були
не тільки професійна пригодність та освітній ценз, але й соціальне походженя,
членство в КПРС та відданість режиму. У випадках із окремими директорами
запорізьких заводів останні фактори превалювали. Злам патріархальних
7
відносин, за радянської доби, відбувався складно, особливо в гендерній сфері.
Матеріали ПП м. Запоріжжя повоєнних років засвідчили, що жінки-робітниці
часто ставали об’єктом сексуальних домагань на виробництві з боку колег-
чоловіків. Дослідження соціальної історії (та соціології) заводських
колективів на матеріалах фотопортретів працівників, показало колізії
соціального розшарування заводчан, із виокремленням номенклатурної
верхівки, розподілу співробітників на категорії, встановленням контролю над
умовно неблагонадійними категоріями, зокрема, за представниками певних
етнічних груп.
Ключові слова: біографістика, гендер, Дніпровський промисловий
комплекс, документація, его-джерела, енергетика, завод, Запоріжжя, УРСР,
історичне джерело, індустріалізація, мемуари, металургія, мікроісторія,
періодика, просопографія, промислове підприємство, повсякденне життя,
робітники, соціальна історія, фотодокумент.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ 17
Розділ 1. Науковий стан, джерела та методологічні засади
дослідження проблеми
24
1.1. Стан наукової розробки та джерела проблеми
1.2. Методи та методологія дослідження
24
45
Розділ 2. Особливості продукування історичних джерел
промисловими підприємствами ДПК
52
2.1. Продукування документальних і наративних джерел 53
2.2. Періодична преса: функції, тематика, інформативність 76
2.3. Формування комплексу зображальних джерел 108
Розділ 3. Основні зібрання історичних джерел 137
3.1. Архівні установи та музейні заклади України 137
3.2. Приватні зібрання громадян 151
Розділ 4. Інформативний потенціал історичних джерел 160
4.1. Соціальна історія працівників: людина vs система 162
4.2. Просопографія та біографістика: управлінська, технічна та
культурна еліта заводських колективів
173
4.3. Гендерна історія: гарасмент на виробництві 192
4.4. Історична фотопортретистика: персони, маргіналії, інскрипти 198
Висновки 207
Список використаних джерел і літератури 213
Додатки 391
|
|
|
