|
| Написано: |
2022 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
13.07.2022 |
|
| Твір змінено: |
13.07.2022 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(6 МБ)
|
|
| Опис: |
Мірошниченко О.В. Старообрядці Південно-Східної України
наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ століть. – Квaлiфiкaцiйнa прaця нa прaвax
рукoпиcу.
Диceртaцiя нa здoбуття нaукoвoгo cтупеня дoктoрa фiлoсoфiї зa
cпeцiaльнicтю 032 – «Історія та археологія». – Дніпровський інститут
інфраструктури і транспорту Українського державного університету науки і
технологій, Запорізький національний університет, Дніпро, Запоріжжя –
2022.
Дисертаційне дослідження присвячено проблемам появи та заселення
старообрядцями Південно-Східної України у ХVІІІ – на початку ХХ ст.
Розглянуто процес становлення старообрядницьких громад на
новоприєднаних територіях Російської імперії, проаналізовано економічне,
культурне, духовне життя старообрядців.
Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків,
списку використаних джерел і літератури. У вступі обґрунтовано
актуальність, наукову новизну, визначено об’єкт, предмет та мету дисертації;
сформульовані основні завдання; вказано практичне значення отриманих
результатів.
Хронологічні межі охоплюють період останньої чверті ХVІІІ – початку
ХХ ст. Нижньою хронологічною межею роботи є остання чверть ХVІІІ ст.
Саме після підписання Кючук-Кайнарджийського та Ясського мирних
договорів до Російської імперії була включена територія Південно-Східної
України, що послугувало початком старообрядницької колонізації регіону.
Верхня межа – тим, що 1917 рік для Російської імперії та України зокрема
став переломним. Курс Тимчасового уряду по відношенню до релігій та
церкви відрізнявся від політики імперії, яка припинила своє існування. Нова
влада декларувала проголошення релігійних свобод для громадян та
релігійних організацій. Від цього часу почався якісно інший етап історії
2
старообрядництва.
Географічні межі дослідження охоплюють територію Південного
Сходу України Йому відповідають території сучасних Дніпропетровської,
Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської
областей та Кримський півострів.
Робота ґрунтується на принципах історизму, системності,
доброчесності, об’єктивності, всебічності. Застосовані загальнонаукові,
спеціально-історичні та міждисциплінарні методи дослідження. Сукупне
застосування цих дослідницьких правил сприяло комплексному аналізу
феномену старообрядництва на території Південно-Східної України у
зазначений історичний період.
У чотирьох розділах дослідження комплексно проаналізовано процес
заселення старообрядцями Південного Сходу України, дана характеристика
особливостей їхньої віри, формування традицій, сімейного укладу, побуту,
повсякденного життя та економіки. Перший розділ, поділений на три
підрозділи, присвячений з’ясуванню стану наукової розробки теми в
історіографії та інформативного потенціалу джерел, також теоретико-
методологічним засадам дисертації. Другий розділ, який складається з двох
підрозділів, присвячений причинам церковного розколу ХVІІ ст. та
віросповідним основам старообрядців. Також розглянуто передумови появи
та заселення старообрядницькими громадами території Південно-Східної
України. Третій розділ, поділений на два підрозділи, висвітлює еволюцію
правового становища старообрядців із владними структурами та особливості
їх взаємовідносин з офіційною церквою через інститути єдиновірства та
місіонерства. Четвертий розділ, що складається з трьох підрозділів,
присвячений особливостям економічного, соціального, духовного та
культурного життя старообрядницьких громад останньої чверті ХVІІІ – на
початку ХХ ст. та простежено основні прояви взаємовідносин між
старообрядцями на сімейно-шлюбному, господарсько-побутовому рівнях.
Актуальність вивчення феномену старообрядництва зумовлена
3
зростанням уваги з боку дослідників із даної тематики як в Україні, так і на
батьківщині цього явища – у Росії. Проте спостерігаються певні відмінності у
спрямованості історичних досліджень. Питання церковного розколу та появи
старообрядців у ХVІІ ст. досить неоднозначно розглядалися, як триста-
чотириста років тому, так і в сучасному суспільстві. Його унікальність
полягає не лише в захисті давньоруської православної традиції, але і в
становленні нових тенденцій розвитку, еволюційному піднесенні. Про це
свідчать стан та кількість сучасних старообрядницьких громад в Україні.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена передусім метою і
завданнями роботи. Вперше висвітлено характерні для старообрядців риси
виховання дітей та вплив релігійної складової на майбутнє життя молоді;
запроваджено до наукового обігу низку неопублікованих джерел, які дали
змогу розкрити особливості повсякденного життя старообрядців; розкрито
роль та якість освіти у старообрядницьких громадах, простежено рівень
підготовки вчителів, наявність стародруків для навчання дітей; виявлено
основні напрями господарської діяльності старообрядницьких громад;
детально вивчено роль духовенства у житті старовірів, прослідковано
місіонерську діяльність та запровадження єдиновірства; розглянуто
взаємозв’язок сім’ї та громади, яка контролювала «чистоту» віри у
старообрядницькому середовищі.
Доповнено знання про взаємини старообрядців із владою російської
держави. Життя старообрядницьких громад було повністю підпорядковане
політиці уряду: лояльне ставлення одних імператорів докорінно змінювалося
на репресії та гоніння з боку інших. Державна влада у цьому питанні не була
послідовною, тому правові відносини старообрядців ніколи не мали під
собою демократичних основ, вони носили або кон’юнктурний, або
репресивний характер.
З’ясовано, що причини церковного розколу ХVІІ ст. і як наслідок поява
старообрядництва були різноманітними: прагнення влади уніфікувати
церкву, поставити її на один щабель з іншими православними церквами;
4
запровадити під час богослужіння друковані книги; звільнитися від впливу
монарха та його найближчого оточення.
Визначено роль церкви, яка через запровадження інститутів
єдиновірства та місіонерства, намагалася підпорядкувати старообрядців
єдиній системі та залучити останніх у православ’я. Єдиновір’я так і не стало
об’єднуючим фактором офіційної церкви та старообрядництва. Перехід
старообрядців до єдиновірської церкви відбувався повільно. Діяльність
місіонерів тільки згуртовувала старообрядницькі громади, які протягом
століть скрупульозно, навіть фанатично оберігали свою віру.
Проаналізовано діяльність старообрядницького купецтва, яке
сформувалося у Південно-Східній Україні та було важливим структурно
утворюючим елементом як конфесійно-економічної спільноти, до якої вони
належали, так і для регіонального соціуму. Своєю економічною активністю
купці зробили значний внесок у розвиток регіону – фінансували існування
одновірців і їх церковні організації, а підприємницька діяльність стала
прикладом соціально-економічної еволюції.
Виявлено характерні риси виховання та освіти дітей старообрядців.
Система виховання нащадків протягом століть відбувалося у рамках
традиційної культури, яка зберігала звичаї своїх предків. Специфічне,
складне життя сформувало особливий для людини тип ставлення до трудової
діяльності. Адже зазвичай гроші накопичувалися не заради збагачення, а
заради служіння спочатку громаді, а потім і суспільству, його матеріальним
та духовним запитам. Освіта мала насамперед релігійний характер. Діти
зазвичай набували навичок церковного читання, письма, співу, а ставлення
до інших предметів (дисциплін) в основній масі старообрядців залишалося
скептичним.
Доведено, що на нових місцях проживання старообрядці намагалися
налагодити церковне і соціальне життя. Цьому слугувала організація
багатьох таємних молитовних будинків, каплиць. Звичайно, різноманітні
5
циркуляри з боку влади забороняли вести службу в старообрядницьких
храмах, проте це не зупиняло старообрядців на шляху до збереження віри.
Простежено основні прояви взаємовідносин між старообрядцями на
сімейно-шлюбному, господарсько-побутовому рівнях. Конфесійний чинник
переважав у формуванні шлюбних відносин та проявлявся в усіх сферах
їхнього життя – починаючи від родинно-побутового до інтимного. Але не
визнавати зазначені відносини влада не могла, тому з часом видала низку
законів та циркулярів щодо врегулювання сімейного життя старообрядців.
Набули подальшого розвитку систематизація та ґрунтовний аналіз
джерел та наукової літератури з проблеми дослідження. Переосмислено
низку оцінок, стереотипних тверджень та висновків історіографічних робіт
щодо старообрядців досліджуваного періоду. Доведено теоретичну та
інструментальну вагомість окресленої проблематики.
Ключові слова: церковний розкол, старообрядництво, православна церква,
інститут місіонерства, єдиновір’я, колонізація, Південно-Східна Україна,
Російська імперія.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП……………………………………………………………………………15
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………………………………………22
1.1. Історіографія проблеми (загальний та регіональний аспекти)…..……….22
1.2. Джерельна база дослідження……………………………………………….40
1.3. Методологія дослідження феномену старообрядництва в історичному
ракурсі та понятійно-категоріальний апарат дослідження……….............52
РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ І РОЗСЕЛЕННЯ СТАРООБРЯДЦІВ
ПІВДЕННО-СХІДНОЮ УКРАЇНОЮ……………………………………….…61
2.1.Віросповідні основи старообрядців………….……………………………..61
2.2.Утворення старообрядницьких громад у Південно-Східній Україні…….75
РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРСЬКОЇ ВЛАДИ ТА ОФІЦІЙНОЇ
ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЩОДО СТАРООБРЯДЦІВ…………………….93
3.1Утиски старообрядницьких громад з боку російської влади……………..93
3.2.Протистояння державної православної церкви та старообрядницьких
громад…………………………………………………………………………...106
РОЗДІЛ 4. ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ СТАРООБРЯДЦІВ…………………..124
4.1. Релігійна практика у старообрядницьких громадах…………………….124
4.2. Господарська діяльність старообрядців………………………………….136
4.3. Сімейні стосунки й виховання підростаючого покоління………………147
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….163
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………....170
ДОДАТКИ……………………………………………………………………....209
|
|
|
