Програмування на мові «Довір'я»

Кілька місяців тому отримав листа від Володимира з питанням щодо розміщення книги у моїй е-бібліотеці. Здавалося б, нічого аж такого надзвичайного — автор поширює свою творчість «серед мас». Отримавши наступним листом сам текст взявся його побіжно переглянути перед викладенням у бібліотеці. Коли мій погляд зупинився на невеликій примітці перед текстом — «Пробний екземпляр для отримання ISBN у Книжковій палаті України» — щось всередині тенькнуло. Все ж, не щодня простому смертному доводиться стикатись з авторськими доробками до їх паперової публікації. Тим паче, що це не хирляве оповіданнячко, а роман досить поважних розмірів — близько 600 кілобайт чистого тексту. Мабуть, негайному прочитанню зашкодило лише те, що роман є фантастичним, бо мені ближча до серця історична проза та публіцистика.

Промучившись у сумнівах - читати чи не читати? — якийсь місяць я таки вирішив — читати. Читати, бо коли твір вийде друком (а у цому в мене сумнівів немає), я не вибачу собі, що проґавив такий момент — прочитати і оцінити «неопубл.», який втрапив до рук.

З горем пополам взявшись за читання я одразу пошкодував, що не зробив цього раніше. Роман про чотирьох простих маріупольських хлопців, бізнесменів-початківців, які торують свій шлях у життя виявився напрочуд цікавим навіть для мене, не любителя фантастики.

Власне, тут варто обмовитись про те, що роман не є чистокровною фантастикою. У творі значною мірою представлені також філософія і публіцистика — як розлогі роздуми про добро і зло, будову Всесвіту, так і об'єктивні міркування про сучасність, політичну та ідеологічну обстановку в світі тощо. Присутня також і досить потужна детективна лінія.

Події в романі динамічно набирають обертів з самого початку. З дрібних творців власної справи на початку твору події зводять головних героїв до новітніх «ворогів народу» — осіб, небезпечних для сучасних наддержав. Причина - викриття парубками надможливостей елементарного людського довір'я. Протягом читання сумувати не доведеться — розумові мандрівки у часі й фізичні у просторі не дають приводів до незадоволення. Давні вірування, обряди, уявлення про світобудову співіснують поряд з сучасним супутниковим стеженням, супермаркетами та державним устроєм. Відверте кепкування над владою і неординарні ідеї заставляють м'язи обличчя творити то усмішку, то задуму.

Сюжет написаний дуже вдало, багато голівудських «блокбастерів» просто сховалися б у тінь при екранізації цього роману і такій же якості, в якій він переданий у словах. Докладно розкривати перебіг твору сенсу немає — краще почитати сам твір. В двох словах — «Програмування...» є яскравим прикладом якісної масової літератури. Не просто масової, а саме якісної і доступної до розуміння найширшому колу читачів.

Про процес читання враження найприємніші — проста до споживання і не обтяжена надлишковостями українська мова дозволяє читати роман буквально на одному диханні. Мені випало без зайвих зусиль прочитати весь текст за п'ять днів при читанні виключно у громадському транспорті - близько 2 годин читання на день. Тож, доки усі їхали в метро мені доводилось мандрувати між континентами або й над землею.
Хоча тут же, у мові, захований єдиний недолік, який мені вдалось знайти — відверті русизми. Місцями навіть складається враження, що твір в оригіналі писаний російською мовою, а потім перекладений на українську за допомогою машинного перекладу з наступними корективами. Очевидячки, це наслідок мовного оточення автора, бо у переважній більшості випадків русизмами є щоденні побутові слова. Цей недолік зовсім мізерний, особливо якщо зважати на те, що перед виданням книга потрапить до рук коректора, який з легкістю його усуне.

На особливу увагу заслуговує оформлення. Тут видно, що автор підійшов до свого творіння з любов'ю, а назва твору розкриває не лише його зміст, а й форму. Кожний, хто хоч побіжно ознайомлений з програмуванням одразу оцінить оригінальне авторське оформлення — поділ на розділи та вкраплення приміток-пояснень у стилі однієї з сучасних мов програмування. Самі ж примітки-пояснення викладені на всі сто відсотків, що дозволяє читачеві краще розуміти текст, а видавництву — не витрачати грошей на редактора, який би писав ці самі примітки.

І, на сам кінець, дещо про автора. Як мені вдалось з'ясувати за допомогою інтернету, цей роман — перша поважна проба пера. До того було кілька маленьких оповідань та публікацій у періодичній пресі. Тож можна вважати, що «Програмування на мові Довір'я» є авторським дебютом. І вже з впевненістю можна сказати, що цей дебют вдався, а витрачені зусилля не пішли прахом.

Отже, бажаю Володимиру, щоб його дітище найближчим часом потрапило до поліграфії і обзавелось якісною твердою палітуркою — воно того варте. Ну і, звичайно, незгасаючого натхнення для продовження доброго почину.

21.06.2006 р

Кумедна книга :)))

Прочитати варто - і сюжет досить цікавий, і викладено його в привабливій захоплюючій формі. Глибокого навантаження зміст книги не несе, натомість маємо легку та необтяжливу фантастику.

Недоліків у роману, щоправда, хоч греблю гати. По-перше, текст рясніє русизмами: особливо муляють вислови "на українській мові" та "маю на увазі наступне:". Навіть сама назва твору містить кальку з російської "на мові" (замість "мовою") та дивне "довір'я" замість українського "довіра". Ретельне вичищення тексту від подібних невластивих літературній мові елементів зовсім би не завадила. По-друге, автор без особливої на те потреби постійно заглиблюється в детальний опис механізмів дії "впливу", тобто багато уваги приділяється усілякій езотеричній маячні (вибачте, якщо кого образив). Хоча це, мабуть, має становити собою "елементи філософії" у книзі. Ще дуже потішили декілька епізодів, де герої дають гнівні одповіді представникам нахабної американської воєнщини, викриваючи їхню шкідливість на прикладі підступних нападів на волелюбний садамівський Ірак та на миролюбну мілошевічську Сербію :) Взагалі, життєва філософія автора, що часто-густо проглядає в перебігу подій, відзначається чіткою визначеністю в досить несподіваних напрямках: так, наприклад, невідомо за що дісталось на горіхи такому загалом мирному явищу як танці - вони по ходу книги виявились надзвичайно шкідливою штукою, непродуктивною діяльністю та взагалі ознакою людської недорозвиненості. :)) Окремо слід зазначити ту нелюдську логіку, якою користуються в романі всі позитивні персонажі. Мимоволі пригадуються слова з відомого анекдота: "коробка квадратна, тож у ній лежить щось кругле. Якщо воно кругле, то має бути помаранчовим. А якщо воно кругле та помаранчове, то це апельсин". Саме таким чином міркують наші герої. І, о диво!, ніколи не хиблять у своїх висновках, хоч якими би химерними не були шляхи їхніх роздумів.

Втім, усе це не сильно шкодить, радше додає книзі певної гумористичності та "безбашенності".