Програмування на мові ДОВІР'Я
Анотація:
Скоріш за все фантастика, з елементами публіцістики, політики, філософії, детектива та ін.
Пробний екземпляр для отримання ISBN у Книжковій палаті України.
#define ukrainian "world\culture\ukrainian.h"
#define \x0D ;
#include ukrainian
extern more
main ()
{
/*-------------------------------------1------------------------------------*/
;
– Учора до нас надійшла досить дивна, я би сказав, несподівана, пропозиція, – відкрив звичайну оперативну нараду невеличкого впроваджувально-торгівельного товариства "Допомога" його голова Анатолій Полотан. – До мене звернувся, так би мовити, потенційний кандидат у депутати обласної ради з проханням розробити його передвиборчу кампанію...
– Він, мабуть, наслухався телебалаканини про успіхи закордонних іміджмейкерів та чудеса виборчих технологій, – перебив його заступник голови підприємства Олександр Романів. – Але це ж не наш профіль, Толю. Технічні розробки...
– Як завжди Сашко співає свою пісню про техніку, – перейняв слово Вадим Трощук, який також займав у "Допомозі" посаду заступника голови. – Згадай краще наше негласне правило: "Ми робимо все, що тільки можна зробити за допомогою розуму". Гадаю, що цей випадок саме те, що нам варто спробувати.
До розмови підключився Віктор Діденко, третій і останній заступник голови компанії.
– А що? Ми можемо спробувати свої сили у цьому виді діяльності. Взагалі – досвід соціальних розробок не завадить.
– Та навіщо такий досвід нам потрібен? – вів своє Олександр. – Ну, приміром, не виграє він вибори. Тоді буде звинувачувати нас. На відміну від технічних розробок, тут критерій один: наш замовник повинен перемогти. І навіщо нам зв'язуватись з цією політикою?
Анатолій подивився на товаришів і сказав:
– Усі ми добре розуміємо, що це може бути зовсім новим завданням для нас. – Він подивився на Олександра. – Але зауважу, що у нас є можливість маневру: наш замовник уже дещо запізнився. Власне, він звернувся до нас, за порадою свого знайомого, якому ми розробили систему охорони. Хтось був дуже балакучим при її встановленні, – він подивився на Віктора, який підняв очі догори і посміхнувся. – Перевага ситуації в тому, що на перемозі він, здається, не наполягає, але хоче використати свій шанс покрутитись у обласній політиці.
– Що ж. Якщо так, то можна спробувати, – погодився Олександр.
На перший погляд може показатись дивним, що маленьке підприємство мало аж три посади заступників голови, але в цій фірмі були свої особливі погляди на штатні вакансії: в залежності від ситуації впроваджувальна компанія "Допомога" могла собі дозволити мати чотирьох інженерів, чотирьох слюсарів, чотирьох секретарів, чотирьох вантажників, чотирьох конструкторів, чотирьох менеджерів та маркетологів... В особах тих же самих Віктора, Анатолія, Вадима та Олександра.
Кожен із них мав у статутному фонді товариства по двадцять п'ять відсотків капіталу. Тому між учасниками цього підприємства взагалі не було ніякої різниці. Президент був обраний за допомогою жеребу і його посада практично не давала йому ніяких переваг перед іншими. Тобто кожен учасник компанії мав право оперативно підписувати будь-який документ, зробивши відповідну відмітку у спеціальному журналі – для того щоб інші знали поточний стан справ.
Взагалі, хлопці знали один одного змалку. Жили в одному дворі; разом ходили до дитсадка, а потім до школи; разом їздили до інституту, який закінчили нещодавно. Більше того, вони обрали однакову спеціальність і тому вчились в одній групі. І якось так само собою вийшло, що і надалі вони зайнялись спільною роботою, яка, головним чином, торкалась розробок та виробництва різних електронних приладів на замовлення, таких як, наприклад, детекторів присутності, детекторів радіохвиль для находження "жучків" в офісах, пристроїв для освітлення під'їздів або кодових замків.
Тому зрозумілим було хвилювання Олександра при обговоренні питання – це було перше замовлення, яке відносилось до іншої сфери діяльності.
– Бачу, що всі готові і можна приступати до мозкового штурму, – підсумував результат дискусії Вадим.
Кожен сів зручніше за круглим столом для засідань. На столі вже лежав портативний магнітофон. Біля кожного хлопця лежали листки паперу та олівці. В невеличкій кімнаті, крім стола засідань, стояла шафа з книгами та документами і ще два столи: один з комп'ютером, а другий, робочий, з усім, що потрібно для роботи з електронними схемами: від осцилографа до паяльника.
Анатолій увімкнув магнітофона на запис.
Вадим. Починаємо. Стандартні передвиборчі технології...
Віктор. Канали впливу: телебачення, радіо, преса...
Олександр. Передвиборні зустрічі...
Вадим. Поїздки...
Анатолій. Календарики... Агітація по домівках...
Віктор. Канали преси треба розробити детальніше... У потенційного виборця залишається документальне підтвердження "уваги" кандидата...
Вадим. Крім того, цей шлях дешевший...
Олександр. Поштові скриньки?
Анатолій. Рекламні листівки?
Віктор. Інтернет?
Вадим. Можливо, але не зараз. Підтвердження уваги повинно бути корисне, у спосіб, який може використовуватись якнайчастіше в домі...
Віктор. При цьому буде закріплюватись позитив: кандидат уже на стадії передвиборчої кампанії дбає про своїх виборців...
Вадим. Треба залишити щось корисне в руці майбутнього виборця...
Олександр. Надписи на товарах?
Вадим. Там, де люди бувають часто...
Віктор. Біля хлібних відділів у магазинах...
Анатолій. Базари...
Вадим. Якщо заплатити якомусь виробникові, то можна дещо знизити хоча б ціну на картоплю...
Олександр. Торгувати можна прямо біля плаката з кандидатською передвиборною платформою...
Анатолій. Гуморист... Безкоштовні обіди для малозабезпечених?
Олександр. У знижках щось таке є...
Віктор. Заручитись підтримкою авторитетних у області осіб...
Вадим. Передвиборчий фольклор...
Анатолій. Пісні, анекдоти...
Олександр. Стандартна підтримка "зірок"...
Віктор. Хочеться чогось новенького, несподіваного...
Вадим. Може якісь акції на захист прав споживачів...
Анатолій. Невеличка пропагандистська кампанія по якості продукції...
Олександр. Використати найдешевші в місті магазини...
Віктор. Зацікавити їх.
Анатолій. Який вони будуть мати зиск?
Віктор. Коли "наш кандидат" виграє...
Вадим. До речі, хто він такий?
Анатолій. Здається, звичайнісінький сучасний пройдисвіт. Синок свого папи. Папу-то ви повинні знати, він працює директором однієї маріупольської експортно-імпортної фірми.
Вадим. То, може, ми просто марнуємо час? Навіщо нам штовхати такого?
Анатолій. Цей синок, здається, ще не зовсім зіпсований. На нього ще можна вплинути...
Вадим. А мені здається, що насправді ми отримали завдання по програмуванню потенційного виборця на позитивний для цього кандидата результат. І виборцю залишиться тільки прийти на дільницю та кинути бюлетеня до скрині, як запрограмованому роботу...
Анатолій. А ця ідея про програмування видається досить цікавою...
Вадим. Можемо проробити...
Віктор. Як обманути виборців?
Анатолій. Їх і без нас обмануть...
Олександр. А якщо спробувати вплинути на цей процес. З метою поставити, нарешті, у відповідність обіцянки та їхнє виконання політиками ...
Вадим. Відходимо від теми. Але, схоже, ми намацуємо щось цікаве...
Анатолій. Що ти хочеш сказати?
Вадим. Питання програмування. Як програмування роботів. У такому випадку виборці... Вони, можна так сказати, немовби роботи...
Віктор. Люди – роботи?
Вадим. А чому б нам не спробувати взяти цю тезу за основу?
Олександр. Але людина – вінець природи... Причому тут робот?
Вадим. Людина відрізняється від робота не тим що створює, а тим що творить, находить щось нове, досі незнане.
;
;
/*-------------------------------------2------------------------------------*/
;
Анатолій подивився на Вадима і вимкнув магнітофона.
– Хлопці, а Вадик, здається мені, про це вже думав самостійно.
– Так, – підтвердив Вадим. – Ця тема є складовою частинкою моєї загальної гіпотези про Всесвіти.
– Про Всесвіт? – уточнив Віктор.
– Ні, саме про Всесвіти, – наполіг автор гіпотези. – І мова може йти, як мінімум, про два Всесвіти. Вам добре відома інформація про екстрасенсорику, біологічні та інформаційні поля. Тому логічно припустити, що на відміну від Матеріального Всесвіту ці поля є частиною Інформаційного Всесвіту.
Хлопці зацікавлено слухали Вадима, який говорив далі:
– Вам також відомо, що питання існування паралельного інформаційного Всесвіту не нове. Діапазон його проявів подається в різних формах: від випадків так званого полтергейсту до науково зафіксованих досягнень екстрасенсорики.
Моя гіпотеза допускає одночасне спільне, або паралельне існування, як мінімум, двох субстанцій, двох Всесвітів: звичного нам усім Матеріального Всесвіту та Всесвіту Інформаційного. Обидва Всесвіти знаходяться у взаємодії, і ще: вони пульсують із майже "нескінченним" періодом коливань. Тобто всім нам добре відоме зі шкільних підручників розширення матеріального світу супроводжується одночасним стисканням інформаційного світу.
Тобто, коли Матеріальний Всесвіт досягне критичної "нескінченої" межі розширення, то Інформаційний Всесвіт буде стиснутий до розміру "нескінченої" крапки. І тоді почнеться зворотній процес – "вибух": матеріальний світ почне рух у сторону зменшення, а нематеріальний – у сторону розширення.
Вадим зупинив розповідь і подивився на товаришів. Вони уважно дивились на нього.
– Давай далі, – сказав Анатолій. Інші кивнули на знак згоди.
– Можна говорити, з великою долею вірогідності, – продовжив Вадим, – що саме оця надкрапка енергоінформаційого світу і є отим самим втіленням Бога у вигляді надконцентрації інформаційної та психічної енергії, духовної субстанції надзнань. Зрозуміло, у теперішньому розумінні цього поняття.
Можливо, що цим у наші, скажімо так, досить розвинуті часи можна пояснити посилення вектору сприйняття Бога у світовому суспільстві. Однак ви самі добре розумієте, що не можна змішувати поняття Бога, а точніше всіх відомих нам богів, із Богом як Надконцентрацією Знань.
Бо в першому випадку меншість зацікавлених людей – служителів Бога – переконує більшість у реальному існуванні саме їхнього Бога, що кінцевим підсумком має підкорення волі одних людей іншим людям.
На відміну від цього Бог – Надконцентрація Знань – заохочує людину до самовдосконалення. Він не концентрує уваги на власному існуванні, йому не треба приносити ніяких жертв. Він і є, і одночасно його немає. Ми не помічаємо його як, наприклад, не помічаємо повітря навколо себе. Цього бога не треба боятись. Він не обіцяє нічого: ані раю, ані пекла. Він існує сам по собі. Він не залякує майбутніми карами тих, хто в нього не вірує. Більше того, в нього навіть нема потреби вірити.
Вадим зупинився, а потім продовжив свою невеличку доповідь.
– До речі, черговим кроком до інформаційного вдосконалення суспільства я би назвав створення комп'ютерної мережі Iнтернет.
Аналогічно поняттям "матерії" та "антиматерії" у Матеріальному Всесвіті, знаходять своє визначення й поняття "раю" та "пекла" – позитивна та негативна сторони Інформаційного Всесвіту. Таким чином, можна пояснити хоча б переміщення душ до цих сторін нематеріального світу після матеріальної смерті і навпаки – при народженні людини.
Певен, що між цими двома світами іде обмін. Через носіїв одночасно і матеріального, і нематеріального світів – те, що ми називаємо людством. Саме в нас, людях, поєднується матеріальне та духовне.
Вадим знову зупинився та перебрав папери перед собою.
– Гадаю, що з точки зору цієї гіпотези, людина мисляча появляється в момент, так би мовити, "рівності" обох світів, коли, так би мовити, сили одного Всесвіту дорівнюють іншому.
Зрозуміло, що мова йде не про звичні нам фізичні сили, а про момент рівноваги суми "сил" фізичних та інтелектуальних. Звідси виводжу досить невтішний для письменників-фантастів висновок – у Загальному Всесвіті не існує світів, які були б більш розвинуті за наш: усі існуючі фізичні світи розвиваються паралельно з нашим, й інопланетні прибульці з'являться у нас майже одночасно з нашими посланцями у них.
– Цікаво, – перебив Вадима Олександр. – А як це перевірити?
– Зрозуміло, що відсутність приладів для фіксації проявів Інформаційного Всесвіту не може бути приводом для неприйняття цієї гіпотези. І щоб зайвий раз не просто посилатися на описані загальновідомі явища: янголів, привидів або духів, додам, що ще однією стороною цієї гіпотези є припущення про прискорення стискування Інформаційного Всесвіту та уповільнення розширення його матеріального аналогу. А ось таке уповільнення вже може бути зареєстровано фізичними приладами. Однак це, гадаю, відбудеться дещо пізніше.
– У мене все, – закінчив доповідач. – Чекаю виваженої критики.
На деякий час за столом запанувала тиша.
Слово взяв Віктор.
– Мені б хотілось повернутися до поняття Бога. Вадиме, парадокси життя відомі: і я не здивуюсь, якщо, через деякий час після поширення гіпотези, у цього Бога-Надзнання з'являться несподівані "помічники", які почнуть використовувати і такого Бога у своїх інтересах, із метою звичайного викачування грошей...
Анатолій подивився на хлопців. Він інтуїтивно відчув неординарність гіпотези. Він відчув також, що звичний плин їхнього життя може змінитися.
– Досить великий обсяг інформації, – сказав він. – Гадаю, що буде доцільно оперативку на сьогодні закінчити. По-перше, є поточні невідкладні справи, а, по-друге, за день ми трохи поміркуємо над цим питанням і ввечері зможемо зібратися знову.
– Слушна пропозиція, – підтримав Віктора Олександр. – Я сьогодні займаюсь виготовленням детектора проїжджаючих автомобілів...
– У нас з Толею розробка детектора присутності для керування освітленням під'їздів будинків, – доповів Вадим.
– На жаль, сьогодні моя черга виконувати представницькі функції: я у міськвиконком, – зітхнув Віктор. – До речі, не забувайте про виборчу технологію. Те ж, до речі, торкається і робота...
;
;
/*-------------------------------------3------------------------------------*/
;
День пройшов як звичайно. Хлопці напружено працювали над своїми завданнями, одночасно обмірковуючи питання, які були підняті зранку.
Віктор у приймальнях виконкому не просто так чекав на прийоми. Він не гаяв часу і писав щось у своєму маленькому блокнотику.
Сашко старанно паяв розроблену раніше схему, але час від часу припиняв цю майже механічну роботу та також щось записував на клаптику паперу, який лежав поверх схеми.
Вадим з Толею працювали за робочим столом на "полігончику" – спеціальній платі для перевірки працездатності розроблених схем. Вони впаювали деталі, перепаювали, вносили зміни до конструкції, обмінювалися думками.
Кожен із чотирьох хлопців відчував, що ранішня розмова значить дещо більше ніж просто викладення цікавої гіпотези. За цією ідеєю можуть бути відкриті нові, досі невідомі можливості. І кожен по-своєму готувався до вечора: Вадим – захищати свої висновки, а інші хлопці шукали слабкі місця та, у свою чергу, намагались розвинути ті положення гіпотези, із якими погоджувались.
Після обіду Сашко закінчив випробування свого детектора, повернувся з виконкому Віктор і вони приєдналися до Вадима та Анатолія. За напруженою роботою час спливав швидко і хлопці помітили, що робочий день закінчився й відреагували тільки тоді, коли Анатолій устав й увімкнув світло в кімнаті.
– На сьогодні з цим детектором закінчимо. Треба трохи відпочити. Повернемося до гіпотези? – запропонував він.
Хлопці перейшли до столу засідань та розсілися по своїх місцях.
– У мене є питання щодо рівності сил Всесвітів та реєстрації уповільнення розширення, – узяв слово Віктор. – Час, який пройшов до виникнення людини, не дорівнює часові після виникнення.
– Можна припустити, що це нелінійна функція. Можливо логарифмічна... – почав захищатися Вадим. – Тим більше, що невідомо, на якому саме етапі розвитку ми знаходимось зараз. І скільки часу ще залишається.
Він устав, підійшов до вікна і розкрив його. Вечірній теплий вітерець дмухнув йому в обличчя та пробіг по столу, ворушачи листки паперів. Він повернувся до товаришів і продовжив:
– Тепер я дещо додам, чого не сказав вранці. Вибачте, якщо це завадить вашій критиці, але... Вранці я навмисне згадав про програмування виборців. Ці міркування підвели мене до думки, що більшість людства на даний момент представляє собою...
Він на мить зупинився.
– ...скажімо так: біороботів. І хоча зазвичай у літературних творах прийнято всіляко звеличувати людину, я повторюю, що справжня людина відрізняється від біоробота тим, що створює щось нове, досі незнане. Інші просто існують.
– А чи не здається тобі, що згідно з цією гіпотезою наші дії також заздалегідь визначені? – вставив своє слово Олександр.
– Важливе питання, – відповів Вадим. – Я можу лише сказати, що коли відома мета, то шляхи до неї можуть бути різними, але мета буде досягнута. Цілком можливо, що хтось, у якомусь іншому місті планети, паралельно також роздумує над цими питаннями.
Вадим устав та підійшов до вікна.
– Усе ж таки я уявляю себе людиною, – сказав Анатолій.
Вадим різко розвернувся до хлопців.
– Я і не думав казати, що людей на Землі немає, – відреагував він. – Справжні люди є, але їх дуже мало. І саме вони, люди, породжують нові ідеї, рухають їх уперед. Матеріалізують їх. Саме цим вони відрізняються від роботів...
– Які, на відміну від людей, матеріальне ідеалізують? – із посмішкою запитав Сашко.
– Можеш сміятися досхочу, однак ти стовідсотково правий і цим протиставленням ти тільки уточнюєш позиції, – відповів Вадим.
– Чи не про таких біороботів писав Карел Чапек? – запитав Віктор. – До речі, назву "робот" придумав саме він...
;
/*Чапек Карел (1890-1938) – письменник, критик капіталістичного суспільства. Соціально-фантастичні твори в дусі антиутопії.*/
;
– Так, він писав про роботів. Я говорю про протоплазму. Спочатку використовувалась, так би мовити, механічна протоплазма для виконання грубої роботи. І тільки потім виявляються творчі вектори протоплазми, – відповів Вадим. – Людство повинне пройти через певні історичні етапи, і через біороботизм також.
;
/*Протоплазма (від прото... і грецького plasma – виліплене, оформлене) (жива речовина) місткість живої клітини.*/
;
Олександр також встав із свого місця і підійшов до вікна, таким чином він немовби приєднався до Вадима.
– Можу привести в якості прикладу рослинний світ. – сказав він. – Рослини виконують заздалегідь написану програму.
– І комахи, і черв'яки... – додав Анатолій.
– І миші, і коти, і собаки... – почав і собі рахувати Олександр.
– І гомо сапієнс... – підтримав його Віктор.
– Погоджуюсь, але уточнюю: значна більшість із тих, хто відносить себе до гомо сапієнс, – спокійно відреагував Вадим. – Тобто, якщо дотримуватись теорії Дарвіна, то після стадії Людини Розумної повинна бути стадія Людини Творчої, Людини Мислячої.
Віктор потягнувся й погодився:
– Щось таки у цьому є. Багато хто з людиноподібних виконує дуже просту програму існування. Приміром, алкоголіки, наркомани. У них запрограмованість, так би мовити, на виду.
– Не треба ображати хворих людей, – відгукнувся Олександр. – Вони є не чим іншим як продуктами, а точніше заручниками, деяких об'єктивних умов існування. Законів. Правил. Звичок. Але ти вірно підмітив, залежність від певного виду хімічних сполук змушує їх діяти за найпростішими програмами. Універсальною метою кожного біоробота – є якнайбільше отримання задоволень. Точніше, як говорив один досить відомий політичний біоробот про отримання "відчуття глибокого задоволення".
– Із такої точки зору ми всі можемо вважатися біороботами, – зауважив Анатолій.
– Ні, – заперечив Вадим. – Біороботи задоволенні у випадку отримання саме відчуття глибокого задоволення, яке у більшості випадків наступає у випадку самовизнання своєї власної програми кращою. Згадайте тільки вибєгаллівську людину шлунковозадоволену...
;
/*Вибєгалло Амбруазій – герой творів братів Стругацьких: "Понеділок починається в суботу" та "Казка про Трійку", професор, автор моделей "людини незадоволеної шлунково", "людини незадоволеної повністю", та "людини повністю задоволеної".*/
/*Стругацькі Аркадій (1925-1991) і Борис (1933). Соціальна фантастика з елементами гротеску. */
;
– Як простішій випадок у реальності – це ті ж самі алкоголіки та наркомани, більше того, згадайте про експеримент зі щуром, якому вставили електроди у мозок в зону, де викликалося задоволення, він тільки те й робив, що молотив лапкою по педальці, яка доставляла електричні імпульси до цієї зони.
Для більшості біороботів, я б навіть сказав – біомаси, протоплазми, повноцінне духовне життя заміняється заздрощами до таких само біороботів. Вони годуються заздрощами до їхніх домівок, авто, біороботів жіночої статі і так далі.
– А дійсно, чи має для них сенс володіти чимось таким, що ніхто не побачить? – відреагував Сашко.
– Вони цінують гроші. Але гроші, як такі, не є об'єктивною реальністю. Це суб'єктивна реальність: її цінність існує тільки в уяві, програмі самих роботів. Ну, наприклад, програмні символи грошового знаку в сто гривень десь у Монголії будуть сприйматися лише розмальованим папірцем. І навпаки нашими біороботами тут, в Україні, якась сотня тугриків буде сприйматися аналогічно.
– А якщо придивитись до сучасного політичного моменту в нашій країні, – згадав тему вранішньої наради Анатолій, – то можемо побачити певну закономірність: після загарбання певної частини грошових знаків починає розвиватися потяг до влади...
– Точно, але цей потяг розвивається тільки після дуже й дуже певної частини отих знаків, – підтвердив Вадим. – Влада для робота – це найкращий засіб отримання великої кількості заздрощів від інших роботів, які цим просто підтверджують, що його програма владного індивідуума є найкращою.
– Можу додати тезу про корегування або навіть зміни в програмах... – приєднався до розмови Віктор. – Наприклад, поведінка, тобто програма одного біоробота значно змінюється, коли він дізнається про наявність в іншого біоробота певної кількості грошових знаків.
– Зрозуміло, навіть найбагатша людина у світі може ну... вдягнутися, навісити на себе та свою дружину дорогих, за сумою грошей, цяцьок. До речі, і вартість таких цяцьок досить спірна, бо іноді навіть ювелірові-фахівцеві неможливо оцінити коштовний камінець без спеціальних приладів.
– Під кутом зору роботизації останні дослідження з клонування є відтворенням роботів, можливо андроїдів, нестатевим шляхом, – сказав Олександр.
– Запчастинами можна назвати внутрішні органи. Коли один робот ремонтується за рахунок іншого, – додав Анатолій.
– Не згоден із Сашком, – заперечив Вадим. – Роботом не народжуються, а стають. Є дуже велика різниця між походженням та звичайним вихованням...
Він підійшов до столу і сів на своє місце.
– Але дехто відрізняє людину від робота за ознакою помилок. Мовляв, програмований робот не робить помилок...
– Ну, не треба говорити про повну безпомилковість, – втрутився Сашко. – Комп'ютерні програми дають збої. Крім того, думаю, що у біороботів існує обмеження складності програм. Тобто дуже складні програми – практично всі – працюють із помилками. До помилок призводить урахування великої кількості складників та неможливість знання усіх реакцій.
– До того, у біоробота, власне як і у людини, існує просте обмеження по швидкості проходження нервових імпульсів, – продовжив Вадим. – Це природний шлях створення з простого складного. Виходить, що ми зараз тільки на шляху до Справжньої Людини. Пропоную таку формулу: "Для того, щоб стати людиною людині треба пройти стадію біороботизації".
Віктор підхопив думку.
– Щодо цього можеш не сумніватись. Ми, здається, і зараз у такій стадії. Неоліт, середньовіччя, СРСР та Германія зразка 1930х років... Ніякої різниці: за будь-яку ціну деякі особи просто деруться нагору до грошей і до влади за рахунок інших...
– В Оруелла у "вісімдесят четвертому" відображена фантастична тотальна роботизація суспільства... – згадав Олександр. – А що доставляє задоволення сучасним молодим роботам? Достатньо тільки послухати музичні ритми та подивитись на їхні танці. Те, що у древності мало ритуальний зміст перетворилось на рухи роботів.
;
/*Оруелл Джордж (1903-1950) – англійський письменник та публіцист. Сатира "Тваринний двір", роман "1984".*/
;
– Приклади суспільної роботизації: армія, церков... Чиновницька ієрархія... Уніфікація поведінки, уніфікація програм, – констатував Анатолій.
– Із використанням розроблених алгоритмів, – додав Вадим. – Тобто законів, направлених на охорону прав власності, законів, які забезпечують розшарування суспільства, нав'язування йому роботизаційної моделі розвитку.
Подав свою репліку й Олександр.
– Так звані ділові люди налаштовані на виконання програми збагачування. Незважаючи на різноманітність бізнесових справ, всі такі справи практично зводяться до присвоєння прибуткової вартості. Маркс був правий. Нічого з тих часів не змінилось.
;
/*Маркс Карл (1818-1883) – мислитель і вчений, основоположник наукової ідеології пролетаріату.*/
;
– Зрозуміло, що на сучасному етапі розвитку людства завдяки вкладенню грошей досить інтенсивно рухається технічний вектор розвитку, – уставив Віктор. – Але цього замало. Цей шлях, шлях досконалої роботизації...
Його перебив Вадим.
– Однак, якщо світове суспільство таке роботизоване, то цікаво було б його перепрограмувати. Особливо злих роботів, зразки яких просто не сходять з екранів телевізорів...
– Як ми тепер бачимо, – сказав Анатолій. – Парадокс у тому, що звичайнісінькі роботи вважають себе людьми, а справжнім людям нав'язується думка, що саме вони, певною мірою є недосконалими, невдахами, якщо вони не в змозі "зробити" гроші будь-якім шляхом, навіть таким простим як накрасти і загарбати.
– Цікаво, що біороботи, які мають багато грошей, почувають себе хазяями життя, хоча насправді вони є лише хазяями існування, – уставив Олександр. – Підкреслюю, саме хазяями існування. Наприклад, точно таким хазяїном існування в своєму середовищі є звичайна амеба, природна мета якої проіснувати шляхом пожирання найближчого сусіда.
– Перепрограмувати суспільство, – повернувся до висловлювання Вадима Олександр. – Похвальна мета, але це дуже велике завдання і не нам із нашими можливостями братися за це. Але побалакати про перепрограмування суспільства можна...
– А яким чином можна буде б його перепрограмувати? – запитав Віктор. – Із якого кінця братися? Хоча правду сказати, набридло вже робити цяцьки для захисту власності багатеньких андроїдиків.
– А може спробуємо? – кинув виклик Вадим.
– Завтра спробуємо, – підбив підсумок дня Анатолій. – Гайда по домівках, треба виспатись.
– Ой, зовсім забув, – Олександр подивився на свій годинник, підвівся та пішов до виходу. – Мене ж мама чекає, а я їй обіцяв прийти сьогодні раніше... Збираємось швидше...
– Я навіть руки не встигну помити, – сказав Анатолій і махнув рукою. – А втім удома помию. Благо – недалеко йти.
Хлопці дружно пішли закривати свою невеличку контору.
;
;
/*-------------------------------------4------------------------------------*/
;
Офіс фірми розміщувався в орендованій трикімнатній квартирі на першому поверсі звичайної п'ятиповерхівки, вхід у яку був обладнаний з вулиці.
Хлопці напружено працювали, і може тому були ще нежонаті, а може і тому, що здавались дуже серйозними для дівчат, якім більше подобались парубки з дискотек. Утім, і на дискотеки вони ходили декілька разів, але потім чомусь дружно перестали. Чи то дівчата там були не такі, чи то просто було нудно у грохоті досить невибагливої музики, яку без випивки слухати було важко. А сенсу в питті та грохоті хлопці не бачили.
Не можна сказати, що дівчата впадали за кимсь з четвірки, але на декого оком закидали.
Не можна також сказати, що вони самі не цікавились дівчатами. Час від часу хтось з хлопців зустрічався з якоюсь дівчиною, але жоден із них ще не знайшов для себе такої дівчини, щоб можна було з нею пройти через усе життя. Пустунки їх не цікавили. А знайти дівчину і красиву, і розумну не вдалося поки що нікому з них.
Хоча, ніде правди діти, якщо Сашка та Вадима можна було вважати симпатичними, то Толика та Віктора важко було назвати писаними красенями – звичайні собі хлопці. Проте зовнішні дані ніколи, ніяким чином не відбивались на внутрішніх взаємовідносинах.
Отак вони не поспішали одружуватись й вважали, що час у них ще є.
Наступного ранку хлопці, як завжди, зібрались на оперативну нараду. Цього разу розпочав її Олександр.
– Думаю, що у всіх є пропозиції щодо вчорашнього обговорення Вадимової гіпотези та теми роботизації. Але треба бути послідовними та завершити наші поточні справи. З детекторами можна сказати усе ясно, вони на виході. Які будуть пропозиції щодо виборчої технології?
– Пропоную поки що обмежитись результатами учорашнього мозкового штурму, – сказав Вадим. – Тобто, так би мовити, стандартний іміджмейкерський набір із нашими додатками типу базарної реклами та кампанією на захист прав споживачів. Відверто кажучи, від цього замовлення тхне чимось нехорошим...
– Я згоден із Вадиком, – підтримав Вадима Олександр. – Роботу треба здати, але так щоб по-нашому, щоб хоч якась родзинка в ній була...
– Не заперечую, але вважаю, що можна було подумати трохи більше, – такою була думка Анатолія.
– Ми і так доволі багато часу присвятили цьому кандидатові, – приєднався до Вадима з Олександром Віктор. – В усякому разі, певен, що ми, як завжди, щось новеньке придумаємо по ходу оформлення замовлення...
– Тоді, тобі і карти в руки, – посміхнувся Анатолій. – Займешся оформленням цього замовлення...
– Добре, оформляти буду я, але за умови вашої підтримки, – погодився Віктор.
– А коли ж це ми відмовляли? – знову посміхнувся Анатолій.
– Тепер можна повернутися до вчорашнього головного питання, – повернувся до теми Олександр. – Гіпотеза Всесвітів та її складова частина – біороботизм. У кого є нові думки, пропозиції, критика?
– Щодо гіпотези, – почав Віктор. – Мене зацікавила теза рівності Всесвітів у кожний окремий проміжок часу, нелінійність їхнього розвитку та взаємовплив. З точки зору саме взаємовпливу здається можливим впливати на поведінку людей, точніше на програми біороботів.
– Ти хочеш сказати, що існує можливість змін у звичайній поведінці людини? – запитав Олександр.
– Було б добре, коли б ми навчились впливати на поведінку окремої людини, – відповів Віктор. – А далі – подивимось. Може й до змін у суспільстві дійдемо...
– Здається, ми дуже далеко забираємось, – втрутився Анатолій. – Поки що маємо в активі дуже цікаву, але ж таки гіпотезу та декілька загальних фраз. Ми навіть приблизно не уявляємо самого механізму впливу: я маю на увазі те, що нам зараз навіть невідомо яким чином ми будемо досліджувати... точніше, доводити дієздатність гіпотези Всесвітів. Що для цього потрібно?
– А це вже неабияке досягнення, що ми почали сприймати гіпотезу на робочому рівні, – уставив своє слово Вадим. – Наступним кроком якраз і може бути конкретизація параметрів та виявлення можливих шляхів розв'язання.
– Наскоком таку проблему не взяти, – погодився Олександр. – Тут треба добре подумати...
– Що тут думати, – перебив його Віктор. – Штурмувати треба.
– Давайте спробуємо, – сказав Вадим, вставив нову касету у магнітофон та ввімкнув його.
Анатолій. Засіб впливу на біоробота...
Олександр. Використання радіохвиль?
Вадим. Узагалі хвиль. Радіодіапазон, світовий...
Анатолій. Ритм?
Віктор. Ритмічна музика...
Анатолій. Просто музика...
Олександр. Слуховий канал? Згадайте про реакцію обивателя на радіовиставу. Нью-Йорк. Прибульці з Марса...
Вадим. Біополя?
Анатолій. Прутиком працювати?
Вадим. А у цьому щось є. Може через посередництво рослин... Прутик – підсилювач?
Віктор. Найдавніші представники живого. Пам'ять ДНК...
Анатолій. Поєднання всіх сфер впливу?
Олександр. Роботи самостійно підтримують своє енергозабезпечення...
Вадим. Може через їжу?
Анатолій. Хімічні сполуки...
Вадим. Екстрасенси...
Віктор. Полтергейсти...
Вадим. Зомбі...
Віктор. У когось є інформація про зомбування?
Анатолій. Спитай у лідерів релігійних сект...
Віктор. Я серйозно...
Анатолій. Я мав на увазі Інтернет.
Олександр. Релігійний вплив розглянемо пізніше.
Вадим. Самопрограмування?