| Опис: |
Вістник, 1933, Том 4, книжка 10
Цей документ є оглядом міжнародних історичних конгресів у Варшаві, що відбулися у другій половині серпня (імовірно, 1930-х років), та містить критичні замітки щодо української участі та стану української культури.
Детальніше:
Основна частина документа, написана Мироном Кордубою, присвячена двом важливим з'їздам істориків у Варшаві: Загальним зборам Федерації істориків Східної Європи та Слов'янства, а також Світовому історичному конгресу.
Федерація істориків Східної Європи та Слов'янства:
Була заснована у 1927 році для об'єднання наукових інституцій з метою обміну інформацією та спільних досліджень. Українські товариства, такі як Наукове товариство імені Шевченка та Український національний музей, були представлені на зборах. Обговорювалися питання, зокрема, Берестейської унії, де один з польських професорів трактував її як виключно внутрішню боротьбу "Русі з Руссю", проти чого запротестував професор Чубатий.
Світовий історичний конгрес:
Був сьомим у своєму роді і тривав з 21 по 28 серпня. В ньому взяли участь понад 1000 учасників з різних країн. Радянська Росія надіслала лише 6 делегатів, тоді як Українська академія наук з Києва та взагалі радянська Україна не мали жодного представника, що викликало критику автора, оскільки учасники реєструвалися за державами, а не за національностями. Проте 12 українців були присутні, представляючи Наукове товариство імені Шевченка, Український національний музей, а також українські наукові установи у Празі та Варшаві. Вісім з них виступили з доповідями.
На конгресі обговорювалися різноманітні теми, розподілені по 15 секціях та 13 комісіях, включаючи археологію, історію права, економічну історію, історію мистецтва та Східної Європи. Особлива увага приділялася дискусії про предмет історії Східної Європи, де автор (Мирон Кордуба) виступив з доповіддю про формування української нації, пояснюючи її розвиток та відмінність від інших народів, зокрема Московії. Також жваві дискусії викликали доповіді про історичний матеріалізм, євразійську концепцію російської історії та питання українського права, яке російські вчені намагалися трактувати як частину "общерусского права".
Автор також критикує поведінку деяких українських делегатів, які послуговувалися чужою мовою, навіть там, де регламент дозволяв говорити рідною, порівнюючи це з тим, як польські делегати активно використовували свою мову для утвердження її прав на міжнародних конгресах.
|
