| Опис: |
Ця книга обґрунтовує важливість географічних назв як історичного джерела та містить методичні рекомендації щодо їх збору та дослідження в Україні.
Детальніше:
Книга доктора Мирона Кордуби "Земля свідком минулого. Географічні назви як історичне джерело", видана у Львові 1924 року, розглядає географічні назви (топоніми) як цінне, але недооцінене історичне джерело, особливо для періодів, де бракує інших письмових свідчень.
Автор зазначає, що у XIX столітті в Західній Європі розвинулася окрема дисципліна – ономастика, яка завдяки систематичному збору та дослідженню географічних назв дозволила вирішити низку важливих історичних питань, наприклад, щодо кельтського заселення Західної Німеччини чи меж слов'янської колонізації в Альпах.
Водночас, в українській науці, на думку Кордуби, дослідження топонімів перебуває лише на початковому етапі. Він наголошує на проблемі спотворення українських народних географічних назв офіційними (польськими, російськими, румунськими, угорськими, німецькими) формами та відсутністю повної збірки оригінальних українських топонімів, особливо для дрібніших об'єктів (кути сіл, поля, луки, струмки тощо).
Книга обґрунтовує величезне значення географічних назв для української науки, оскільки вони можуть:
Відкривати факти міграцій народів (наприклад, волоські назви у Карпатах, що свідчать про румунське переселення).
Допомагати точно визначити давні українські етнографічні межі.
Давати змогу віднайти втрачені поселення, згадувані у літописах та старих актах.
Надавати підстави для хронології заселення, вказуючи на вік поселень за особливостями їхніх назв (наприклад, старовинні назви на -ичі чи новіші на -івка).
Свідчити про давні заняття населення (Стельмахи, Гончарі) та фізичні характеристики краю (Лісок, Болотня).
Зберігати давні, нині не вживані імена та архаїчні мовні форми, що є цінним для історії мови.
У статті також подається детальний квестіонар (анкета), розроблений автором для збору топографічного матеріалу. Він містить розгорнуті питання про офіційні та народні назви поселень, їхніх частин, природних об'єктів (річок, гір, лісів, боліт), а також про місцеві перекази, легенди та наявність старих хронік чи документів. Автор закликає широкі кола громадськості долучатися до збору цього матеріалу, підкреслюючи необхідність точності та сумлінності, записуючи назви безпосередньо з уст народу та зберігаючи діалектну вимову та наголос. |
