| Опис: |
Записки НТШ. - 1907. - Том 078
«Венецьке посольство до Хмельницького (1650 р.)» Мирона Кордуби — це історичне дослідження, що детально висвітлює дипломатичні зусилля Венеції залучити Богдана Хмельницького та українських козаків до війни з Османською імперією в 1650 році, а також розкриває складнощі та результати цієї місії.
Деталі:
Передумови посольства: З 1645 року Венеція вела війну з Османською імперією за острів Крит (Кандію) і прагнула створити антитурецьку коаліцію європейських християнських держав. Попередні спроби залучити Польщу, Німеччину та Іспанію виявилися невдалими. Повстання Хмельницького, хоч і перекреслило надії на польську допомогу, водночас виявило значну силу козаків, відродивши ідею використання їх для диверсії на Чорному морі.
Ініціатива Венеції: Венеція була зацікавлена у швидкому завершенні польсько-козацької війни і підтримувала обрання Яна Казимира польським королем, оскільки його кандидатуру підтримував і Хмельницький. Після укладення Зборівської угоди (1649 р.) та відступу козаків, Венеція вирішила відновити дипломатичні зусилля і надіслати посольство безпосередньо до Хмельницького. Австрійські придворні кола також заохочували Венецію до налагодження контактів з гетьманом, сподіваючись на значну допомогу козаків проти турків.
Вибір посла та підготовка місії: Знайти відповідного посла до козаків виявилося непросто через небезпечну дорогу та вимоги до знання місцевих звичаїв і мови. Венеція доручила своєму віденському резиденту Сагредо знайти таку особу. Сагредо дійшов висновку, що посол має добре знати польську мову і бути поляком за походженням, тому звернувся по допомогу до папського нунція у Варшаві Торреса. Справжню мету посольства тримали в таємниці. Торрес запропонував Альберта Віміну, венеційського підданого-священика, запевняючи, що Хмельницький розуміє латинську та італійську мови, хоча пізніше виявилося, що італійської гетьман не знав. Місія була відстрочена на кілька місяців через очікування остаточного рішення венеційського Сенату. Зрештою, Торрес розкрив деталі місії польському королю Яну Казимиру та канцлеру Оссолінському, які поставилися до неї прихильно.
Підтримка Польщі: Польща на той час перебувала у скрутному становищі після Зборівської угоди, а шляхта була незадоволена. Закордонна війна з Османською імперією розглядалася як вихід із кризи. Король Ян Казимир та канцлер Оссолінський підтримали місію Віміни, радивши послу їхати у світському одязі (як генуезький купець) та привезти подарунок Хмельницькому. Оссолінський також мав власні плани створення антитурецької ліги і вже доручив Хмельницькому відправити частину незадоволених козаків на Чорне море.
Прийом Віміни Хмельницьким: Віміна виїхав з Варшави у травні 1650 року і наприкінці місяця прибув на козацькі землі. У Паволочі йому довелося розкрити справжню мету своєї подорожі представнику гетьмана. Віміна відзначав щирий прийом та запевнення, що Хмельницький дозволить козакам здійснити набіг на Чорне море та надати допомогу Венеції. Однак під час першої аудієнції Хмельницький поставився до пропозиції скептично, посилаючись на нестабільність миру з Польщею та ризик залишити Україну беззахисною. Він обіцяв обговорити це питання із Запорозьким Військом і сподівався на грошову підтримку від Венеції.
Результати посольства: Місія Віміни загалом виявилася негативною. Стало зрозуміло, що Хмельницький не мав наміру залучати свої основні сили до війни з Туреччиною. Гетьман відкрито заявив про це під час першої аудієнції. Причини, які навів Хмельницький, були об'єктивними: угода з Польщею була не такою міцною, як думали за кордоном, і загроза з боку Польщі була реальною. Незважаючи на це, Хмельницький передав Віміні лист до Сагредо та пропускний лист, а також подарував йому цінну зброю та припаси, що свідчило про певні доброзичливі відносини. Гетьман наголосив на своєму союзі з татарським ханом і порадив Венеції надіслати послів також до хана для залучення його до війни. |
