| Опис: |
Кордуба М. Болеслав-Юрій ІІ: Останній самостійний володар Галицько-Волинської держави : з нагоди 600-ліття його смерти / проф. д-р Мирон Кордуба. – Краків : Українське Видавництво. “Нова Друкарня Денникова”, 1940. – 28 с. – (Минуле й сучасне ; Ч. 7)
З нагоди 600-ліття його смерти;
Серія: Минуле й сучасне. Ч. 7;
Наукова розвідка присвячена політичній діяльності князя Юрія-Болеслава Тройденовича. Описано передумови приходу князя до влади у Галицько-Волинському князівстві, його внутрішню та зовнішню політику. Також подано генеалогічну таблицю Романовичів.
«Болеслав-Юрій ІІ: Останній самостійний володар Галицько-Волинської держави» Мирона Кордуби — це історичне дослідження 1940 року, присвячене життю та правлінню Болеслава-Юрія II, останнього самостійного князя Галицько-Волинської держави, що правив у 1320-х – 1340 роках, деталізуючи обставини його приходу до влади, його зовнішньополітичні відносини та причини його смерті.
Деталі:
Назва та автор: Книга має назву «Болеслав-Юрій ІІ: Останній самостійний володар Галицько-Волинської держави» та написана професором доктором Мироном Кордубою, видана Українським Видавництвом у Кракові в 1940 році з нагоди 600-ліття його смерті.
Смерть Юрійовичів та кандидати на престол: На початку 1323 року померли останні чоловічі нащадки роду Романовичів — князі Андрій Волинський та Лев II Галицький. Польський король Владислав Локетек висловив побоювання, що татари можуть загарбати Галицько-Волинську державу. На звільнений престол претендували троє родичів: Болеслав (син мазовецького князя Тройдена та Марії, дочки Юрія Львовича), Владислав (син куявського князя Земовита) та Любарт Гедимінович (чоловік доньки Андрія).
Прихід до влади Болеслава-Юрія ІІ: Болеславу Тройденовичу вдалося перемогти своїх суперників. Він перейшов у православ'я і прийняв ім'я Юрій, на честь свого діда по матері. Сучасні історики дискутували, чи завдячував він своїй перемозі підтримці Владислава Локетека, але автор реферату стверджує, що це не підтверджується джерелами. Натомість успіх Тройденовича був завдяки підтримці місцевого боярства та міщанства, а також згоди татарського хана Узбека, який вважався верховним опікуном Галицько-Волинської держави. Важливим чинником було те, що Болеслав-Юрій не був політично пов'язаний з жодною з могутніх сусідніх держав. Хоча історики раніше вважали, що Болеслав-Юрій посів престол у 1325 році, лист комтура Німецького ордену свідчить, що він володів Володимиром вже восени 1324 року.
Зовнішні відносини:
З Німецьким орденом: Болеслав-Юрій ІІ підтримував мирні та приязні стосунки з Німецьким орденом, укладаючи договори про ненапад та нейтралітет у 1325, 1327, 1334 та 1335 роках. Ці договори мали більше торговельне, ніж політичне значення, сприяючи купецьким зв'язкам.
З Польщею: Відносини з Польщею за правління Казимира Великого погіршилися. Напад татар на Люблін у 1337 році, а також ще один напад у лютому 1340 року, що відбулися за життя Болеслава-Юрія ІІ, свідчать про те, що він дозволяв татарам проходити через свою територію. Це вказує на відсутність дружніх відносин з польським королем, що також підтверджується його домовленістю з угорським королем Карлом Робертом, який був шурином Казимира.
З Литвою: Болеслав-Юрій ІІ дбав про добрі відносини з Великим князівством Литовським, зокрема з Гедиміном. Він одружився з донькою Гедиміна Євфемією (Офкою) у 1331 році. Цей шлюб, а також спільні церковні інтереси (протистояння московському митрополиту Феогносту, який намагався скасувати Галицьку та Литовську митрополії) сприяли зближенню між двома державами.
Смерть Болеслава-Юрія ІІ: Книга не вказує точної дати смерті, але вона відбулася близько 1340 року. Зазначено, що його було отруєно, і папа Бенедикт XII у листі 1341 року називає вбитих княжих слуг католиками, а князя – лише «сином католицьких батьків», що свідчить про його вірність православ'ю до кінця життя. |
