|
| Написано: |
2019 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
22.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(26.3 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Давідіч Т. Ф. Еклектика в архітектурі. Культурно-художні витоки та
сучасне осмислення. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури (доктора
наук) за спеціальністю 18.00.01 «Теорія архітектури, реставрація пом’яток
архітектури» – Харківський національний університет будівництва та
архітектури, Харків 2019.
У дисертації розглянуто проблему еклектики як явища, що періодично
виникає в архітектурі. На кожному з характерних історичних етапів виявляються
причини прояву історичного мислення в культурі, що спричиняє звертання
авторів до архітектурних форм та прийомів формоутворення, які складалися
історично і застосування їх для вирішення певних завдань, що виникають в
більш новому історичному контексті.
У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, освітлено сучасний
стан досліджень в обраній галузі теорії архітектури, визначено мету, завдання,
методи даного дослідження, його наукову новизну та практичне значення,
надано відомості щодо впровадження результатів дослідження, а також
інформацію про їх апробацію, показано зв'язок роботи з науковими програмами,
планами, темами.
Основна сучасна проблема стосовно обраної теми полягає в тому, що в
теорії архітектури поняття еклектики ще й досі пов'язується з «поєднанням того,
що не поєднується», відсутністю цілісності архітектурно-композиційного
рішення, а найчастіше – з довільним змішанням елементів різних історичних
стилів в межах одного арихітектурного об'єкту (будівлі, споруди). Однак термін
«еклектика» походить від давньогрецького ἐκλεκτός – «той, що вибирає», або
«відбирає». Але якщо здійснюється вибір чогось, то повинна існувати його
спонукальна причина. Тобто вібір робиться завжди з якоюсь метою. Якщо нам
ця мета не відома, то це не означає, що її немає. Тому треба відшукати
можливість її знайти, щоб встановити реальну, а не міфічну сутність
архітектурної еклектики. До того ж, будь-яке архітектурне рішення, якщо воно
здійснюється професійно підготовленим автором, не є випадковим – просто його
причини поки не є описаними історично і не усвідомлені теоретично. Отож,
якщо це є так, то від самого початку еклектика як явище в архітектурі не може
бути явищем безпідставним та безсистемним, яким його представляли досить
багато авторів.
З історії архітектури відомо, що еклектичні явища та підходи до
формоутворення спостерігалися ще з часів Стародавнього Світу та
Середньовіччя. Деякі дослідники писали про існувуання «історизму» в
архітектурі епохи італійського Ренесансу, але ці дослідження не є досконалими
та завершеними. Еклектичні підходи були неодноразово описані і в архітектурі
кінця XVIII століття. В період. який почався після кризи класицизму, в
архітектурі спостерігалася складна ситуація, яка була пов'язана з одночасним
існуванням дуже великої кількості стильовиз напрямів та течій, які ще не були
осмислені в цілому як частини або етапи одного архітектурного явища. Також до
сучасної пори в теорії архітектури ще не внесено ясності в причини та наслідки
складних процесів стильоуттворення в Європі, не внесено ясності у
співвідношення понять «стиль» та «еклектика», не проаналізовано причини та
мети еклектичних підходів, які мали місце в різні історичні часи.
У першому розділі «Сучасний стан питання»розглянуто стан
досліджень з обраної теми, що склався на теперішній час, до якого накопичилася
величезна кількість наукових робіт, що зачіпають різні аспекти даної тематики
(більш широкі та більш вузькі). Вони пов'язані, в основному, з еклектикою XIX –
початку XX століть. Напрямків досліджень виявлено усього 10. Також визначено
основних авторів та проведено аналітичний огляд базових наукових джерел, які
стосуються теми складних взаємин еклектики, модерну та архітектурного
раціоналізму наприкінці XIX та на початку XX столліть. Виявлено
неоднозначність результатів, отриманих попередніми дослідниками з даної
тематики, існуючу різницю у визначеннях, неповноту професійних уявлень про
характер історичного розвитку європейської архітектури середини XVIII –
початку XX століть. Це пов’язано з розбіжностями методологічних й
ідеологічних передумов досліджень, що проводилися в різні часи. Більшість
робіт, опублікованих у 1990-ті – 2010-ті роки, присвячені дослідженням окремих
течій еклектики 1830-х – 1990-х років, персоналіям архітекторів цього періоду,
проявам архітектурної еклектики в окремих регіонах і містах, а також
принципам архітектурних рішень окремих типів архітектурних об’єктів.
Виявлено, що ареал досліджень поступово набув тенденцію до звуження.
Проведений аналіз наукових праць 1930-х – 2000-х років, які стосуються обраної
теми дослідження, дозволив виявити низку невирішених питань:
– до теперішнього часу дослідженнями в даній області охоплено все ще
досить обмежений історичний і географічний ареали, що не дозволяє скласти
вичерпну картину генезису і розвитку об'єкту даного дослідження;
– з початку появи перших наукових праць, які зачіпляють тему
еклектики в архітектурі, вона не розглядалася як специфічне явище, що
історично розвивалося. Тому різні еклектичні підходи та типи еклектики
лишалися не виявлєними періоди європейської історії, коли проявилися
еклектичні методи формоутворення, соціально-культурні причини їхрояву та
ареал завдань, які ними вирішувалися. З цих причин в професійній свідомості не
склалося адекватної теоретичної уяви про явище еклектики в архітектурі як таке.
– стосовно до обраної теми є відсутнім стійкий понятійний апарат.
Поняття і терміни у наукових творах про модерн і еклектику носять крайню
невизначеність, що викликає їх різночитання;
– залишається не уточненою загальна кількість напрямків та течій
європейської еклектики XIX століття, період існування якої виявився найбільш
дослідженим в галузях історії та теорії архітектури;
– не визначено часові межі розповсюдження напрямків та течій
еклектики XIX століття. Вони також не розмежовуються за причинами
виникнення та ареалами розповсюдження;
– до теперішнього часу дослідниками не приділялося достатньо уваги
питанням тісного співіснування напрямів та течій еклектики з течіями модерну.
Наслідком недослідженості вищеназваних питань стала термінологічна
плутанина і викликані нею труднощі стилістичної ідентифікації пам’яток
архітектури середини XIX – початку XX століть.
Те, що останнім часом в Україні проводилось дуже мало досліджень на
цю тему надає додаткової актуальності новому дослідженню, яке сприятиме
відкриттю нового напрямку архітектурно-теоретичних розробок в Україні.
У другому розділі «Термінологічний апарат, методика дослідження,
формулювання гіпотези» визначено понятійно-термінологічний апарат
дослідження. Розглянуто історичний розвиток понять «стиль» і «еклектика» в
мистецтвознавстві та теорії архітектури, виявлено відмінності, що сталися в їх
розумінні на протязі кількох десятиліть. З метою уточнення їх значень для
професійного розуміння теоретично розглянуті поняття «еклектика», «історизм»,
«романтизм», «ретроспективізм», «раціоналізм», Простежено історичний
розвиток понять «стиль» і «еклектика» в теорії архітектури. Термін «історізм»,
яким багато сучасних дослідників замінюють термін «еклектика» для позначення
архітектури 1830-х – 1890-х рр., виявився спірним, а його професійне розуміння
– досить обмеженим. Показано, які методи було обрано автором даного
дослідження для вирішення поставлених завдань, висунуто робочу гіпотезу.
Визначено методи та методику дослідження, яка обумовлена специфікою
об'єкта. В її основу було покладено системний підхід, історико-генетичний
метод, аналіз різноманітних літературних джерел з теорії архітектури та
суміжних з нею галузей гуманітарного знання: філософії, культурології, історії
мистецтва, літературознавства, філології. Зібрані бібліографічні джерела, що
стосуються теми дослідження було систематизовано за тематикою.
Використовувалися різні методи класифікації і систематизації зібраного
матеріалу, історико культурологічний, порівняльний стилістичний і
композиційний аналізи архітектурних об'єктів. Для отримання більш точних
результатів дослідження проводилося суміщення явищ, характерних для
архітектури і культури Європи і Російської імперії на часовій шкалі. Робилася
також фотофіксація доступних авторові архітектурних об'єктів в натурі.
У третьому розділі «Прояви еклектизму в архітектурі італійського і
західноєвропейського ренесансу» виявлено причини і характер проявів
еклектизму як творчого підходу в архітектурі даної епохи. На прикладах
проектних рішень найбільш відомих майстрів архітектури показано поступовість
та конкретний характер змін, які сталися в прийомах формоутворення з початку
XV до кінця XVI століть. На підставі цього було виявлено декілька етапів
формування нового стилю «ренесанс», показано, що вони проходили з
використанням еклектичного підходу, який розвивався на протязі століття
певним чином. Також виявлено історичні джерела еклектизму в архітектурі
італійського Ренесансу. Розглянуто особливості його проявів як свідомого
творчого підходу до вибору засобів формоутворення, пов’язаних з вирішенням
характерних для цієї епохи архітектурних завдань, розкрито їх безпосередній
зв’язок з певними соціально-культурними змінами, що відбувалися в ту епоху.
Далі виявляється характер змін, що відбулися в архітектурі Франції та інших
розвинутих країн Західної Європи з середини XV до кінця XVI століть. Розкрито
специфіку формування європейських різновидів ренесансу. Побудовано декілька
логічних схем, які відображують характер архітектурного процесу, що протікав в
ті часи.
У четвертому розділі «Особливості проявів еклектизму в європейській
архітектурі XVII – початку XХ століть» встановлено характер змін в
європейській культурі кінця XV – початку XVIII століть, які знайшли
відображення в архітектурних процесах. Виявлено також протиріччя, які
виникли всередині класицизму та причини прояву різноманітних архітектурних
«смаків» на тлі його панування (1750-і – 1770-і роки). Визначено філософські та
естетичні основи культурної течії романтизму, показано її вплив на появу нових
тенденцій в європейському мистецтві та архітектурі, течії філософської та
архітектурної думки, що вплинули на подальший розвиток європейської
архітектури. Виявлено основні напрямки та течії пов’язані з проявами
еклектизму та часові рамки їх розповсюдження в межах 1830-х – 1890-х років та
прчини появи альтернативних еклектиці напрямків в архітектурі рубежу XIX –
XX століть, а також їх співвідносини з еклектикою. Визначено причини
складності і суперечності природи європейського модерну, які зумовили його
неоднозначні відносини з еклектикою. Встановлено також характер
взаємовідносин еклектики і раціоналізму в 1850-ті – 1890-ті роки, показано
характер їх взаємовпливів, які були тісно пов'язані з появою спеціальності
громадянського інженера.
У п’ятому розділі «Основні напрями і течії еклектики в архітектурі
Російської імперії кінця XVIII – початку XX століть» розглянуто витоки і
характер проявів еклектизму в архітектурі Російської імперії, починаючи з
1770-х років. Виявлено причини прояву, характер та основні напрямки і течії
еклектики в архітектурі, починаючи з епохи правління Миколая I до періоду їх
подальшого поширення в 1850-і – 1900-і роки. Показано характер відносин
різних течій еклектики та нової типології будівель, яка формувалася в ту епоху.
Розкрито особливості нової методики архітектурної освіти, яка була перейнята з
академій Франції та Німеччини у 1830-і – 1910-і роки та застосована в ведучих
архітектурних школах Російської імперії. Показано вплив цієї методики на
подальший розвиток архітектурної освіти та творчості, який продовжувався до
кінця 1920-х років. Показано, що достатньо продовжене застосування методики
«створення фасадів» призвело до формування еклектичного методу, який мав
вплив на архітектурну творчість аж до середини XX століття. Виявляються
матеріально-технічні, соціальні та ментальні причини прояву суперечностей в
мистецтві і архітектурі на межі XIX – XX століть, які спричинили початок кризи
еклектики XIX століття в Російській імперії. Також визначаються причини і
особливості прояву в еклектичних рішеннях цієї епохи рис протомодерну і
раціоналізму.
На основі отриманих в роботі результатів дослідження сформульовано і
проілюстровано основні принципи та прийоми еклектичного підходу, які
склалися в європейській архітектурі з середини XV до кінця XIX століття. Їх
виявилося всього 10:
– принцип переробки та застосування архітектурних форм, виявлених в
результаті археологічних досліджень, в інших історичних умовах для вирішення
нових (часто – програмних) завдань.
– принцип художньої стилізації елементів готики, східних і ін.
національних стилів на тлі домінування класицизму. Тут в основному
застосовувалися базові композиційні схеми класицизму, бароко, в церковному
архітектурі – традиційні візантійські хрестово-купольні схеми;
– археологічний принцип, заснований на точному копіюванні
каталогізованих стильових форм (цілих споруд або архітектурних цитат, взятих з
відомих історичних споруд);
– принцип «ревівалс» (відтворення, відновлення більш-менш чистих
стильових форм минулих епох в нову епоху) при відтвренні будь-якого
втраченого архітектурного об'єкту;
– принцип відтворення більш-менш чистих стильових форм історичних
стилів в побудовах, створених в інший історичний час;
– принцип запозичення і змішування елементів різних історичних стилів
в одній будівлі. Найчастіше був цілком свідомим художнім принципом, що
обирався для вирішення певних творчих завдань;
– принцип інтерпретації історичного стилю в ансамблі в процесі його
подальшого розширення (добудови);
– прийом зміни стилістики будівлі в процесі її добудови;
– прийом поєднання еклектичних рішень з елементами модерну;
– прийом стилізації неостилістичних рішень в «в дусі модерну» (згідно
художньо-формотворчим принципам, що відбилися в його зовнішніх
іконографічних рисах).
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:
1. Вперше:
– еклектика розглядається як циклічне явище в архітектурі, її
різноманітні прояви та їх смисловій зміст розкриваються в найбільш широкому
контексті історії європейської культури та мистецтва;
– зміни стильових переваг в Європейській архітектурі були співвіднесені
за часом з впливами різних європейських культурних течій та періодами зміни
культурних та архітектурних парадигм. На цій основі було побудовано наочні
часові діаграми;
– було визначено основні періоди проявів еклектизму як творчого
підходу в Європейській архітектурі (від епохи італійського Ренесансу до кінця
XIX століття). Виявлено різні історичні типи еклектики, прояв яких був
пов'язаний з різними культурно-історичними причинами;
– були виявлені всі напрямки та течії еклектики в Європі XV – XIX
століть, а також в Російській імперії 1770-х – 1900-х років. Встановлено часові
межі їх розповсюдження як в столичних містах, так і в провінційних центрах (на
прикладі Харкова);
– окрім широко відомої еклектики XIX-го століття виявлені інші її типи,
що історично існували.
2. Подолано застарілі погляди на явище еклектики в архітектурі, які
були обумовлені тим, що вона тривалий час не розглядалася з теоретичної точки
зору як явище, тісно пов'язане з певними соціально-культурними процесами, що
мали місце в європейській історії.
3. Виявлено змістовні відмінності художньо-образних завдань, які
розв'язувалися за допомогою еклектичних підходів в різні культурно-історичні
епохи;
4. Уточнено:
– характер взаємовідносин еклектики та модерну в архітектурі
Західної Європи і Російської імперії. Теоретично та на прикладах з
архітектурної практики підтверджено явище еклектичного модерну. Таким
чином спростовується теза про те, що модерн є свідомо сформованим
наприкінці XIX – XX століть «новим стилем», який різко протистояв
еклектиці в архітектурній практиці;
– категоріальний статус поняття «еклектика» у зв’язку з виявленою
можливістю розширення його значення.
Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що:
Вирішення виявленої фундаментальної проблеми еклектики в архітектурі
докорінно змінює ставлення до неї у вітчизняній професійній культурі і
сприятиме більш свідомому та грамотному ставленню до неї в подальших
теоретичних дослідженнях та поточній архітектурній практиці. Результати
проведеного дослідження сприятимуть доповненню недостатніх знань в
області історії і теорії архітектури. Вони можуть також бути використаними у
навчальній та навчально-методичної роботі, для удосконалення лекційних
курсів з історії та теорії архітектури та проведення подальших наукових
досліджень з окресленої тематики. Результати проведеної роботи також
можуть бути використаними для вдосконалення каталогів міських пам'ятників
архітектури, визначення або уточнення їх стильової атрибуції, при виданні
місцевих та загальнодержавних зводів пам’яток архітектури та при розробці
методичних рекомендацій в сфері охорони пам'яток архітектури, а також в
сучасному архітектурному проектуванні, де інколи використовуються
різностильові форми та сучасні їх стилізації для вирішення певних художньо-
образних завдань.
Ключові слова:
Історизм мислення, еклектика в архітектурі, типи еклектики,
еклектичний модерн, прояви архітектурного раціоналізму. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП 30
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ПИТАННЯ 43
1.1 Огляд основних джерел, що стосуються теми архітектурної еклектики 43
1.2 Аналіз основних джерел, що стосуються теми взаємин
еклектики і модерну 66
Висновки до розділу 1 72
Рисунки до розділу 1 76
РОЗДІЛ 2. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АПАРАТ, МЕТОДИКА
ДОСЛІДЖЕННЯ, ФОРМУЛЮВАННЯ ГІПОТЕЗИ 78
2.1 Розвиток понять «стиль» і «еклектика» в мистецтвознавстві та теорії
архітектури 78
2.2 Методологія дослідження. Формулювання гіпотези 95
Висновки до розділу 2 102
Рисунки до розділу 2 106
РОЗДІЛ 3. ПРОЯВИ ЕКЛЕКТИЧНОГО ПІДХОДУ В
АРХІТЕКТУРІ ІТАЛІЙСЬКОГО І ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО
РЕНЕСАНСУ 109
3.1 Причини і характер проявів еклектичного підходу
в архітектурі італійського Ренесансу 109
3.2 Особливості постадійних змін в прийомах архітектурного
формоутворення в епоху формування італійського Ренесансу 122
3.2.1 Джерела еклектизму в архітектурі італійського Ренессансу 140
3.2.2 Особливості прояву еклектики як методу свідомого вибору
засобів формоутворення 142
3.3. Особливості проявів еклектизму в архітектурі європейського
ренесансу 148
3.3.1 Характер відображення впливів архітектури італійського Ренесансу
у Франції 148
3.3.2 Характер проявів ренесансного еклектизму в архітектурі
інших країн Європи (середина XV – кінець XVI століть) 157
Висновки до розділу 3 160
Рисунки до розділу 3 165
РОЗДІЛ 4. ПРОЯВИ ЕКЛЕКТИЗМУ ЯК ТВОРЧОГО ПІДХОДУ В
ЄВРОПЕЙСЬКІЙ АРХІТЕКТУРІ XVII – ПОЧАТКУ XХ СТОЛІТЬ 184
4.1 Характер змін в європейській культурі кінця XV –
початку XVIII століть 184
4.2 Витоки класицизму і причини протиріч, що виявилися всередині нього 187
4.3 Прічини появи елементів різних архітектурних «смаків
в 1750-ті – 1770-ті роки» 192
4.4 Філософскі та естетичні основи культурної течії романтизму
та її вплив на появу нових тенденцій в європейській архітектурі 198
4.5 Основні напрямки і течії еклектики в європейській архітектурі XIX
століття 204
4.5.1 Поява елементів еклектики в європейській архітектурі початку XIX
століття 204
4.5.2 Розквіт еклектичного методу в європейській архітектурі
в 1830 – 1850-ті роки. Основні напрями і течії 212
4.5.3 Особливості змін а європейській архітектури періоду неоромантизму
(1860-і – 1890-і роки) 216
4.6 Причини кризи еклектики XIX ст. Особливості проявів еклектизму в епоху
модерну 221
4.6.1 Критика еклектики в Європі і поява альтернативних напрямків в
архітектурі межі XIX — XX ст. 221
4.6.2 Складність і суперечливість природи європейського модерну
4.7 Прояв взаємовпливів еклектики і раціоналізму в архітектурі
1850-х – 1890-х років 238
Висновки до розділу 4 245
Рисунки до розділу 4 251
РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ТЕЧІЇ ЕКЛЕКТИКИ В АРХІТЕКТУРІ
РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ 267
5.1 Витоки і характер проявів еклектичних підходів в архітектурі
Російської імперії з 1770-х рр. до початку XIX століття 267
5.2 Причини архітектурного еклектизму, що виявився в епоху правління
Миколая I 276
5.3 Основні течії еклектики, що поширилися в 1850-і – 1900-і роки 286
5.4 Характер відносин стилістики та типології будівель 292
5.5.Особливості методики архітектурної освіти в 1830-і – 1910-і роки 297
5.6 Причини кризи еклектики XIX ст. в Російській імперії. Прояв
в еклектиці рис протомодерну і раціоналізму 305
5.7 Причини появи протиріч в мистецтві і архітектурі на межі
XIX – XX століть 314
5.8 Специфіка взаємовідносин еклектики і модерну
в архітектурі Російської імперії на межі XIX – XX століть 318
5.9 Виявлення основних історично сформованих принципів
і прийомів еклектики в архітектурі 328
Висновки до розділу 5 332
Рисунки до розділу 5 338
ВИСНОВКИ 373
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 381
ДОДАТКИ
Додаток А. Список публікацій за темою дисертації здобувача 428
Додаток Б. Апробація результатів дисертації 435
Додаток В. Місцеві особливості еклектики XIX століття
в архітектурі Харкова 439
Додаток Г. Словник термінів 483
Додаток Д. Акт впровадження 490
|
|
|
