| Опис: |
СIВЕРЯНСЬКИЙ ЛIТОПИС
НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ
2023 № 1 (169)
Мета статті – візуалізація нарису Степана Баран-Бутовича «Людвисарські вироби ХVІІ–
ХVІІІ ст. у Чернігівському державному музеї (гармати та дзвони)», який у 1930 р. надрукував Чер-
нігівський державний музей. Події російсько-української війни і нищення окупантами пам’яток
культури України вкотре доводять необхідність ретельно зберігати, вивчати й популяризувати
українську культурну спадщину. Колекція гармат і дзвонів Чернігівського історичного музею
ім. В.В. Тарновського формувалася протягом другої половини ХІХ – 70-х рр. ХХ ст. Основна її час-
тина походить із зібрання відомого українського мецената Василя Тарновського (1838–1899), у якій
нараховувалося 32 гармати ХVІ–ХVІІІ ст. Розпочав досліджувати дзвони Чернігівщини священник
К. Карпинський (1913), який склав опис 54 дзвонів ХVІІ–ХVІІІ ст., серед них – 13 дзвонів ХVІІ ст. і
41 дзвін ХVІІІ ст. В. Модзалевський (1921) зазначив основні центри лиття на Чернігівщині та відо-
мих людвисарів – Ніжин (ливарник Олександр), Новгород-Сіверський (Іван Андрійович Котляр), Глу-
хів (Йосип Балашевич, Карпо Йосипович Балашевич, Іван Васильович Горлякевич), Стародуб (Ва-
силь Якович Котляр, Тимофій Олексійович, Григорій Корнійович, Артем Корнійович, Олексій Семе-
нович Котляр, Макар), Почеп (Григорій Яковлевич), описав дев’ять гармат, що перебували в колек-
ціях чернігівських музеїв, та п’ять найбільш цінних дзвонів (1630 р. із с. Шептаки, 1652 р. з м. Во-
роніж, 1691 р. з Мглинського повіту, 1717 р. з с. Заньки, 1737 р. з Мглинського повіту). У червні-ве-
ресні 1930 р. наукова експедиція (П. Жолтовський і Д. Чукін), досліджуючи церкви Чернігівщини,
відвідала 75 населених пунктів, зафіксувала та описала 21 дзвін ХVІІ–ХІХ ст. (найстаріші – 1685 р.
у селах Волосківці та Редьківка). Серед них були роботи людвисарів: Балашевича, Горлякевича, Су-
хари, Кініки та Романовського. Автор нарису «Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чернігівсько-
му державному музеї (гармати та дзвони)» С. Баран-Бутович (1877–1944) працював завідувачем
історичного відділу Чернігівського державного музею, тривалий час викладав у середніх та вищих
навчальних закладах, археолог, краєзнавець, ініціатор порятунку архівної та музейної збірок Черні-
гова в роки Другої світової війни. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше було розгля-
нуто питання вивчення дзвонів на території Чернігівщини, формування колекції ливарництва Чер-
нігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. Акцентовано на ролі С. Баран-Бутовича в цьо-
му. Наголошено, що брошура «Людвисарські вироби» наводить опис 12 гармат та 8 дзвонів, які
зберігалися в музеї та перебували на його обліку, згадує «дзвін 1699 р. з гербом і портретом І. Ма-
зепи» людвисаря К. Балашевича, гармати, відлиті ним, дзвін П. Полуботка 1720 р., найстаріший
датований дзвін 1629 р. із смт Ріпки, генуезьку гаубицю кінця ХVІ ст. (ливарник Gioаnni Battista
Gandolfo). Уперше зроблено візуалізацію нарису на основі фотографій з колекції мистецтвознавця
С. Таранушенка (1889–1976), каталогу зібрання В. Тарновського (1898 р.) та поточного архіву му-
зею. Висновки. Описи дзвонів, гармат та наявні фотографії дозволяють стверджувати, що пере-
важна більшість витворів ливарництва, указаних у праці С. Баран-Бутовича, має українську іконо-
графію та орнаментику. Нарис дає змогу провести чітку атрибуцію дзвонів – 1772 р. з Борисо-
глібського собору Чернігова, 1784 р. – Г. Нікітіна з Троїцького монастиря та 1786 р. – І. Коровкіна
з Єлецького монастиря. Найстарішими датованими зразками українського людвисарства на Черні-
гівщині є дзвін 1629 р. та гармата 1631 р., які зберігаються в Чернігівському історичному музеї
ім. В.В. Тарновського. Короткий нарис С. Баран-Бутовича може слугувати чи не єдиним докумен-
тальним джерелом у питанні повернення «дзвону Мазепи» до України.
Ключові слова: дзвін, гармата, музей, монастир, нарис, Чернігівщина. |
