|
| Написано: |
2024 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
06.07.2024 |
|
| Твір змінено: |
06.07.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Бандура Ю.Ю. Конструювання образів Русі у творчій спадщині М. Гоголя. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 032
Історія та археологія. – Дніпровський національний університет імені Олеся
Гончара, Дніпро, 2024.
Дисертацію присвячено проблемі конструювання образів Русі як
кореневої метафори у творчій спадщині М. Гоголя і її рецепції в
інтелектуальному просторі Російської імперії пер. пол. ХІХ ст. Актуальність
даної роботи пов’язана з проблемою національної ідентичності М. Гоголя,
культурних і ідеологічних впливів, що є наріжним каменем української та
російської історіографії. Роль Гоголя як європейського інтелектуала і
християнського мислителя також актуалізована в гоголезнавстві і інших
суміжних галузях гуманітарних дисциплін. Відповідно, рефлексією М. Гоголя
щодо націєтворчих процесів в Російській імперії і Європі слід вважати
осмислений імперіальний образ Русі як національної ідеї та культурного міфу,
який досліджувався та формувався у період слов’янського романтизму. У
зв’язку з цим в даній дисертації розглядається історіософська концепція
«загальноруської» історії М. Гоголя з погляду утопічних і темпоральних
проекцій на минуле, сучасне, майбутнє Русі, головно – з української
перспективи.
У даній роботі вперше сформовано цілісну (системну) візію способів
конструювання образів Русі / Росії у творчій спадщині М. Гоголя; уточнено
ступінь впливу представників польської еміґрації ХІХ ст. (Б. Залєського, А.
Міцкевича) на формування М. Гоголем «загальноросійської ідентичності»;
уточнено рецепцію образів Русі в ранній українофільській традиції (Т.
Шевченко, П. Куліш, Г. Андрузький); уточнено роль лінгвістичних уявлень
М. Гоголя в контексті формування слов’янського мовознавства як наукової
дисципліни; поглиблено знання щодо способів конструювання національної
(етнічної) «україно-руської / російської» ідентичності М. Гоголя у межах
5
сформульованого в дослідженні «ефекту кажана» – ситуації «конфліктного»
психологічного стану, в якому перебувала малоросійська політична та
інтелектуальна еліта ХVIII-ХІХ ст.; в дослідженні також набуло подальшого
розвитку вивчення контекстів, в яких формувалася творча уява письменника,
здійснено комплексну інтерпретацію творчої спадщини М. Гоголя як об’єкта
«утопічних студій». Зроблено висновок щодо творення М. Гоголем образів
Русі як критичної християнської утопії, чільне місце в якій посідала
українська образність, оперта на історичні візії українського слов’янофіла.
Теоретичне значення результатів даної дисертації полягає у
комплексному розкритті механізмів і особливостей продукування М. Гоголем
інтелектуальних конструктів (а саме – образів, міфів, уявлень, ідей, ідеалів,
мрій, утопій тощо), пов’язаних з міждисциплінарними просторами
«політичної теології», «сакральної лінгвістики» та «імагології».
Так, в даній роботі досліджується конструювання М. Гоголем образу
російської мови, коли паралельно формувалися альтернативні погляди як на
загальноруську, так і на українську мову. Серед найпомітніших теорій, що
десакралізували образ руської мови були ті, що належали: 1) русинам
Австрійської імперії поч. ХІХ ст. (І. Могильницький, Ю. Вєнєлін); 2)
українцям та полякам Російської імперії (О. Павловський, Й. Бодянський, М.
Максимович, А. Метлинський, П. Білецький-Носенко, П. Куліш, Г.
Андрузький, П. Свєнцицький, А. Міцкевич та інші).
Відповідно, аналізуючи схеми лінґвістичного родоводу в дисертації
показано, якою М. Гоголь уявляв структуру загальноросійської мови і її образ:
впливи, історія формування, місце мови у слов’янській родині тощо. У 1840-ві
рр. М. Гоголь залишався прихильником імперської лінґвістики, конструюючи
утопічний, ідеальний, гіпотетичний образ загальноруської мови. Відродження
цієї мови Гоголь вбачав: а) у поверненні до «мовних скарбів» Русі і її
«діалектів», б) відмові освічених верств суспільства у толеруванні німецької,
французької мов у побуті й культурі. Місце церковнослов’янської мови, яку
Гоголь вважав «священною», дозволяє припустити, що фінальна репліка
6
першої частина роману «Мертві душі» (1842) («Русь, куди ж ти несешся? Дай
одвіт») стала частковим запозиченням зі словника Памви Беринди: у значенні
пророцтва, що в контексті геополітичних настроїв слов’янофілів 1840-х рр.,
мало певне підґрунтя.
Критика М. Гоголем у 1851 р. української мови Т. Шевченка була
зумовлена мовознавчими ідеалами епохи Романтизму й диференціацією
книжних та живих мов, а також певною стратегією унормування «діалектів» в
російському мовознавстві. Так, візія А. Міцкевича (польського поета і
сучасника) у 1840-ві рр.. презентувала концепцію ідеальних мов (на зразок
англійської, французької чи німецької), що успадковують культурну
спадщину, запозичуючи попередній досвід. А. Міцкевич пояснював це
важливою умовою поступу «християнізму» в Європі та Слов’янщині. У
відповіді М. Гоголя Й. Бодянському 1851-го р. щодо мови Т. Шевченка
спостерігається ідеологічний підтекст, що, не відкидаючи епістемологічного
та наукового досвіду, з одного боку, свідчив про появу самостійних
національних мов Європи (зокрема, української), з іншого – був близький
поглядам польських слов’янофілам та імперській лінгвістиці.
Висвітлено проблему М. Гоголя як мислителя, історіософа, реаліста,
ідеаліста, утопіста, християнського антрополога. В роботі дано оцінку ролі і
місця утопій у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Виокремлено
синонімічні за змістом і наповненням поняття, що вживали романтики,
зокрема: мрія, ідеал тощо. В цілому, історіософський образ Русі в уявленнях
М. Гоголя ми поділили на три часообрази або темпоральні проєкції (Русь-
Минулу, Русь-Сучасну та Русь-Майбутню).
Таким чином, висвітлено поточний (1830-1840-ві рр.) етап
загальноруської історії, що на думку Гоголя сприймався перехідним із
характерним естетичним протиставленням образів історичної Русі/Росії:
«гидкої» та «прекрасної» (недосконалої та досконалої). Твір «Мертві душі»
(1842) як спроба багаторічного осмислення і зображення ідеального (т. зв.
ліричні відступи) через неідеальне, презентував собою утопію християнського
7
автора і конструювання ним бажаного образу дійсності та людини, що може
стати кращою шляхом наслідування християнських чеснот: Любові і
милосердя.
В процесі ідеалізації і романтизації М. Гоголь висував нові ідеали, серед
яких були: а) образ «прекрасної далечі» як гіпотетична і можлива Русь; б)
образ «богатиря» як образ нової «руської» людини та реформатора своєї
Вітчизни. Врешті-решт, критика М. Гоголя констатувала загалом відсутність
задовільного образу руської людини в сучасності, а отже – homo russicus
perfectus, ким, на думку Гоголя, міг би вважатись А. Пушкін, так і не
з’являвся).
Звернуто увагу на романтичну, богословську метафору Воскресіння
(Zmartwychwstanie), що зустрічається у романтиків (А. Міцкевич, М. Гоголь).
В останнього метафора відома як ідея Світлого Христового Воскресіння
(Великодня), що міститься у публіцистичному творі «Вибрані місця з
листування з друзями» (1847). Користаючи з біблійної образності, концепція
Русі М. Гоголя, в її майбутній проґнозованій та уявній перспективі,
означувала гру «світла» і «темряви», давала напрям «світлого» і «темного»
шляху духовно-морального розвитку. Отже, цілісний або ж сукупний образ
Русі як «нової людини», «нової держави», «нового господарювання»
розглядався М. Гоголем можливістю загальноруського відродження, проте не
фактичністю, що тільки змушувало Гоголя ставитись критичніше і
переглядати російську історію. Ба більше, М. Гоголь свідомо конструював
утопічні і дистопічні проєкції своєї країни, імперії і «Вітчизни».
Також в роботі досліджено критику й рецепцію історичних образів Русі
(руської дійсності) ідеологічними (цільовими) спільнотами і тогочасними
російськими інтелектуалами, серед яких були: 1) соціалісти (А. Гєрцен, В.
Бєлінський), 2) московські слов’янофіли (К. Аксаков, С. Шевирьов, Ю.
Самарін), 3) українські русофіли (М. Мизько, Г. Данилевський), українофіли
(П. Куліш, Т. Шевченко, Г. Андрузький), державники (Ф. Булґарін, А.
Дружинін, Н. Ґєрсєванов).
8
Практичне значення дисертації полягає в наукових результатах, що
можуть бути використані для подальшого вивчення концептуальних,
політико-ідеологічних, лінгвістичних, історіософських та теологічних
аспектів, пов’язаних з формуванням інтелектуального поля Російської імперії
ХІХ ст. Досвід біографії та реінтерпретації творчості М. Гоголя розкриває
широкі перспективи в межах посколоніальної теорії, вивчення імперської
спадщини в Україні; також розкриває риси імперського і колоніального
мислення, показує історію модерної християнської думки в період
національного відродження слов’янських націй «довгого» ХІХ ст.
Ключові слова: образ, утопія, слово, самопрезентація, Російська імперія,
російська політика, ідентичність, інтелектуальна історія, епістолярний текст,
Микола Гоголь, Слов’янщина, дворянство, вітчизна, адресант, реципієнт. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП……………………………………………………………………. 21
РОЗДІЛ 1. ОБРАЗИ РУСІ: САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ, ІДЕОЛОГІЯ ТА
ХРИСТИЯНСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ М. ГОГОЛЯ……………………. 27
1.1 Інформаційно-аналітична база та методологія……………………... 27
1.2 «Русь» як конструкт національної самопрезентації: випадок М.
Гоголя……………………………………………………………………... 41
1.3 Гоголь та ідеологія русизму/слов’янізму…………………………….64
1.4. Конструювання М. Гоголем «руської душі»: образ
«загальноруської» людини………………………………………………..82
РОЗДІЛ 2. «РУСЬ» ЯК ЛІНҐВІСТИЧНИЙ КОД: СТРАТЕГІЯ
КОНСТРУЮВАННЯ МЕТАФОРИ «РУСЬКА МОВА» М.
ГОГОЛЕМ………………………………………………………………… 94
2.1. Загальнолінґвістичний контекст «руської мови» (поч. 1800-х – кін.
1830-х рр.)………………………………………………………………….94
2.2 Імперська російська стратегія формування образу «руської
мови» (1840 – 1860-ті рр.)……………………………………………….111
2.3. Десакралізуючі / децентралізуючі теорії «загальноруської» мови:
українсько-польська критика……………………………………………130
РОЗДІЛ 3. РУСЬ ЯК УТОПІЯ: ПРОЄКЦІЇ ОБРАЗУ В «ІДЕАЛЬНЕ»
МИНУЛЕ ТА «УЯВНЕ» МАЙБУТНЄ…………………………………138
3.1 «Загальноруський» образ історичної Русі: візія М. Гоголя………..138
3.2 Історичний вимір утопії М. Гоголя: від Середньовіччя до Пєтра
І…………………………………………………………………………....143
3.3. Русь М. Гоголя як утопічний проєкт майбутнього………………..151
РОЗДІЛ 4. РУСЬ ЯК СПАДЩИНА М. ГОГОЛЯ: ПОСМЕРТНЕ
ФУНКЦІОНУВАННЯ ОБРАЗУ В РОСІЙСЬКОМУ
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ ПОЛІ ХІХ СТ………………………………...158
4.1. Московські, петербурзькі «західники». Консервативні «партії»…158
4.2 Московські слов’янофіли («східники») та «національний епос»
Русі………………………………………………………………………..165
4.3 Українські русофіли, руські українофіли та «Русь» Гоголя……….169
4.4. Посмертний Гоголь: конструювання постаті великоруськими та
українськими інтелектуалами (1850-1870-ті рр.)………………………183
ВИСНОВКИ………………………………………………………………195
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………………………205
|
|
|
