| Опис: |
Цей твір, датують 1831 роком, коли в журналі «Артист» він був опублікований з підзаголовком «Фантастичне оповідання»; через деякий час з певними змінами й без підзаголовка Бальзак включив його до третього тому «Філософських романів і оповідань». Ще раз письменник звернувся до нього в зеніті творчості, в 1837 p. і вніс стільки доповнень та змін, що, власне, з'явився твір з іншою головною темою і концепцією. Основу першого варіанту оповідання становив епізод із молодих років видатного французького живописця XVII ст. Н. Пуссена, а саме відвідання ним, разом з коханою і натурщицею Жілеттою, майстерні загадкового митця Френхофера. В цьому варіанті на першому плані — відносини закоханої пари, характерний для романтичної літератури конфлікт почуття і покликання митця, і не випадково оповідання тоді завершувалося словами Жілетти, зверненими до Пуссена: «Мені здається, що я вже ненавиджу тебе».
Доповнення й зміни, внесені в остаточний варіант 1837 р., стосуються теми Френхофера, яка стала провідною. Насамперед були розгорнуті його монологи й судження про природу мистецтва, про відношення творця до «моделі», про психологію творчості й техніку живопису. Патетично зазвучала тема трагедії митця, досягнувши апофеозу в навмисне стриманих заключних рядках твору: «Назавтра, тривожачись за свого вчителя, Порбус пішов провідати його й довідався, що Френхофер помер уночі, перед тим спаливши всі свої картини».
За змістом і провідними мотивами «Невідомий шедевр» тісно пов'язаний з «Філософськими етюдами». В ньому Бальзак трактує генеральну проблему циклу — проблему духовної енергії людини, яка тут постає в іпостасі творчого духу митця, що вступає в затятий поєдинок з природою. Цілісний, іманентний проблемі сюжет сприяє переконливому вираженню навдивовижу глибоких, нерідко пророчих думок письменника про мистецтво. «Невідомий шедевр» цікавий і тим, що він є одним з найповніших виражень Бальзакової естетики.
Дія оповідання відбувається на початку XVII ст., коли ще жило мистецтво Відродження, і герої твору обговорюють проблеми, переживають колізії, що їх породжувало це мистецтво, та його кризу. Разом із тим «Невідомий шедевр» звернений до сучасності, до її естетичних систем та художніх концепцій і до боротьби між ними. Сучасник романтизму, Бальзак був тісно з ним пов'язаний і багато прийняв від нього: принцип свободи творчості, заперечення будь-якої нормативності, сприймання життя в драматичному аспекті, любов до незвичайного і грандіозного, до загострення і гіперболізації. Однак у період творчої зрілості він не приймав романтичної «суб'єктивної естетики», «естетики вираження» і коригував її «об'єктивною естетикою», в основі якої було розуміння мистецтва як «наслідування природи», що є фундаментальним принципом реалістичної естетики. Саме таке коригування «естетики вираження» «об'єктивною естетикою» становить глибинну філософсько-естетичну колізію твору, що реалізується в його сюжеті.
Обстоюючи фундаментальні принципи реалістичної естетики, Бальзак разом з тим рішуче виступає проти здрібненого реалізму, проти копіювання і дзеркального відображення життя; «Завдання мистецтва не в тому, щоб копіювати природу, а в тому, щоб виражати її. Ти не жалюгідний копіювальник, ти поет». Своїм «Невідомим шедевром» автор застерігав від розриву духовного й матеріального у мистецтві, від згубного для нього торжества неодухотвореної матерії, яке й проявляється в «копіюванні». «Ми повинні схоплювати дух, внутрішню суть і характерні прояви речей та істот», ті прояви, «що передають рух і життя». А це також означає, що бальзаківська «конденсована природа» в мистецтві є водночас природою одухотвореною.
Разом з тим «Невідомий шедевр», справді невичерпний за змістом, був і поглядом письменника в майбутнє мистецтва. Він розгледів у ньому тенденції, які згодом набудуть розвитку, поставив питання, які стануть нагальними в кінці XIX і в XX ст. ст. Роздуми Френхофера про враження та їх фіксацію передвіщають відкриття імпресіоністів, хоч герой з волі автора відмовляється визнати плідним цей шлях у мистецтві. Поставлене Бальзаком питання про перетворення мистецтва в самодостатність, незалежну від природи, хвилювало символістів, а згодом сюрреалістів. Проблема інтелектуалізації мистецтва, поглинення форми ідеєю, виявилася дуже актуальною для кубістів. Трагедія Френхофера, хоч і в інших формах, повторилася в долях багатьох митців новітнього часу — Сезанна і Ван-Гога, Гогена і Врубеля, Рембо і Маларме, Джойса та інших. Все це, за словами французького дослідника П. Лобріє, приклади того, «як трагічно і владно вимисел ввійшов у життя». |
