| Опис: |
Вперше оповідання надруковано 3 січня 1836 р. в газеті «Кронік де Парі». В 1837 р. його включено до 12-го тому «Філософських етюдів», а в 1844 — до 2-го тому «Сцен паризького життя» першого видання «Людської комедії». Згодом оповідання перенесено до «Сцен приватного життя».
Оповідання «Меса безвірника» є досить типовим для творчості Бальзака другої половини 30-х років. У 1837 р. письменник припиняв роботу над «Філософськими етюдами» і звертався до написання «Етюдів про звичаї». Відчувається прагнення автора до всебічного відтворення соціальної природи суспільства. Одночасно зберігається інтерес до тем і колізій, які хвилювали О. Бальзака під час створення «Філософських етюдів». Притаманні ці тенденції і «Месі безвірника».
В оповіданні співставлені різні соціальні світи, зв'язок між якими прагне розкрити письменник. Сюжетно історія Деплена пов'язана з темою пошуків молодою людиною свого місця в житті — мотив, який неодноразово зустрічається в творах Бальзака, наприклад, у романі «Втрачені ілюзії». До речі, саме з вулиці Чотирьох вітрів, де мешкали також Даніель д'Артез і його товариші, починається шлях Деплена. Майбутній славетний хірург зазнає тих самих поневірянь, що і Люсьєн Шардон. Деплен, однак, не стає жертвою моральної деградації, ціною якої досягали успіху численні герої Бальзака (Шарль Гранде, Растіньяк, Люсьєн Шардон та ін.). Критично-викривальні мотиви в оповіданні відсутні. Чесноти і благородний труд винагороджуються. Але врятовує героя не суспільство, яке не спроможне оцінити справжній талант, а простий водонос Буржа, який самовіддано допомагає студентові-медику.
Оповідання відзначається відсутністю негативних персонажів. Усі його герої люди чесні і шляхетні, хоча й належать вони до різних суспільних прошарків. Це і хірург Деплен, і його учень та друг Орас Б'яншон, і, насамперед, водонос Буржа. Героїв такого типу в «Людській комедії» чимало. Схожий на доброчесного Буржа, наприклад, старий солдат Верньо («Полковник Шабер»), друкар Кальб, відданий Давіду Сешару («Втрачені ілюзії»). Не спотворена владою грошей швачка Фанні Мальво («Гобсек») та ін.
Поряд з проблемою позитивного героя слід згадати й іншу колізію, яка дає можливість співставити «Месу безвірника» з «Філософськими етюдами». Письменник постійно проявляв інтерес до діяльності вчених, цінував прагнення до пізнання. Справжнім ученим, мислителям і митцям притаманні у Бальзака ті моральні й духовні сили, які допомагають їм витримати двобій з меркантильністю суспільства. Особливо приваблюють письменника образи подвижників науки, які присвячують усю свою духовну силу пізнанню світу. Саме Бальзак вводить в реалістичну літературу новий образ вченого. Вчені є провідними героями в «Філософських етюдах». Серед них Луї Ламбер («Луї Лам-бер»), вчений-хімік Бальтасар Клаас («Пошуки абсолюту») та ін. Історія становлення інтелекту — важливий сюжетний мотив також у «Месі безвірника».
В оповіданні мова йде про початок діяльності славетного в майбутньому хірурга Деплена. В наступних творах герой вже не буде головним персонажем, хоча його ім'я з'являтиметься досить часто. Саме Деплен запрошує Б'яншона оперувати хвору П'єретту («П'єретта»). До нього звертається барон Бурлак з проханням вилікувати його дочку («Зворотній бік сучасної історії»). Він повертає зір матері Модести Міньйон («Модеста Міньйон»), Дельфіна Нусінген запрошує лікаря до себе, щоб отримати консультацію про стан здоров'я її чоловіка («Пишнота і злиденність куртизанок») тощо.
Є постійним персонажем Бальзака і Орас Б'яншон, співрозмовник Деплена в «Месі безвірника», який найчастіше в «Людській комедії» грає роль спостерігача. Його дядько чесний слідчий Попіно («Справа про опіку»). Студент-медик мешкає спочатку в пансіоні Воке, де знайомиться з Растіньяком («Батько Горіо»). Згодом стає учнем Деплена. Він лікує Рафаеля де Валантена («Шагренева шкіра») і герцогиню Шарлотту («Другий силует жінки»). Він друг д'Артеза. Саме Б'яншон лікує пораненого під час дуелі з Мішелем Кретьєном Люсьєна де Рюбампре («Втрачені ілюзії»). Він же лікар барона Юло («Кузина Бетта»). У зеніті своєї слави Б'яншон стає академіком, кавалером ордена Почесного легіону («Провінційна муза»). |
