Оноре де Бальзак » Дочка Єви
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Дочка Єви

Роман
Написано: 1838 року
Розділ: Художня
Твір додано: 14.03.2012
Твір змінено: 14.03.2012
Завантажити: epub (153 КБ)
Опис: Повість «Дочка Єви» опубліковано вперше в газеті «С'єкль» (31 грудня 1838 р.— 14 січня 1839 р.) як серію окремих фейлетонів. У 1839 р. вона вийшла окремим виданням. У цьому варіанті текст було поділено на 9 розділів, назви яких підкреслювали найважливіші сюжетні ситуації повісті: «Дві Марії», «Взаємні зізнання двох сестер», «Історія щасливої жінки», «Славетна людина», «Флоріна», «Кохання у боротьбі зі світським товариством», «Самогубство», «Врятований і втрачений коханець», «Тріумф чоловіка».

Написання «Дочки Єви» припадає на період творчого піднесення письменника. В 1836— 1849 рр. Бальзак інтенсивно працює над «Людською комедією». Одночасно активізується його діяльність як критика і теоретика літератури. В критичних роботах, а серед них і в передмові до «Дочки Єви», письменник стверджує мистецтво життєвої правди, теоретично обґрунтовує необхідність розширення діапазону зображення дійсності. В його творах кінця 30-х — 40-х років послаблено концентрованість дії, ретельно виписане соціальне тло, дещо змінюється принцип створення характерів, які стають більш об'ємними, тощо.

Майже всі ці риси притаманні повісті «Дочка Єви». Сюжетною домінантою твору, дія якого відбувається в 1834 році, є історія кохання аристократки Марі Анжеліки де Гранвіль до письменника Рауля Натана. Однак розповідь про адюльтер, якого так і не було, тільки привід для створення досить широкої панорами соціальної дійсності часів Липневої монархії. Повість вирізняється композиційним поліфонізмом. Це твір з кількома пов'язаними між собою, але водночас різними за змістом сюжетними мотивами. Своєрідною є система образів повісті. Її герої належать до різних соціальних прошарків. Це — представники вищого світу Парижа, його фінансової буржуазії, літературних кіл та артистичної богеми. Відчувається потяг автора до універсальності зображення дійсності, що є однією з ознак творчості Бальзака цього періоду

Серед досить широкого кола тем і проблем, які розглядаються в повісті, слід звернути увагу на ті, котрі стали наскрізними в «Людській комедії». Цікавою є, наприклад, інтерпретація провідної для Бальзака теми митця в буржуазному суспільстві, яка сюжетно пов'язана з лінією Рауля Натана. Цей персонаж задуманий Бальзаком як тип митця, для якого література перетворилась на різновид комерції, тобто «митця несправжнього». Аналогічних образів у «Людській комедії» чимало. Це — журналіст Етьєн Лусто, критик Блонде, видавець Доріа та інші.

Звертається письменник у повісті й до теми викриття нової фінансової аристократії. Бальзак створив цілу колекцію образів капіталістів, банкірів і промисловців, для яких суспільні інтереси важливі лише, як засіб для власного збагачення. В «Дочці Єви» з'являються барон Нусінген, який нечесним способом набув величезний капітал, та заплямований огидними злочинами банкір дю Тійє. Саме вони в умовах Липневої монархії перетворились на справжніх правителів Франції.

Повість пов'язана сюжетними лініями з багатьма творами Бальзака. Про невдалий шлюб графа де Гранвіля розповідається, наприклад, у «Доброчесній жінці» (з 1842 р. твір відомий під назвою «Подвійна родина»), в якій письменник викриває релігійний фанатизм та святенництво графині де Гранвіль. Ім'я її дочки Марі Анжеліки де Ванденес, яка після одруження стала однією з найчарівніших світських красунь Парижа, з'являється в «Другому силуеті жінки», «Темній справі», «Департаментській музі».

Ще більше творів, у яких дійовою особою є графинин чоловік Фелікс де Ванденес. Його кар'єра розпочалася за часів Людовіка XVIII. Переслідуваний бонапартистами Фелікс де Ванденес шукає захисту в родині де Морсофів. Пані де Морсоф — перше кохання героя. Згодом Фелікс де Ванденес захоплюється Наталі де Манервіль («Лілея долини»). Великий вплив на нього мала леді Дадлі («Шлюбна угода»). В романі «Втрачені ілюзії» згадується, що Фелікс де Ванденес є вже одним з королівських секретарів. Кар'єра політика, проте, не приваблює героя, який відмовляється від неї. Він відвідує салон пані д'Еспар («Справа про опіку»), мадмуазель де Туш («Другий силует жінки») тощо.

Безмірна ницість другого зятя графа де Гранвіля банкіра Фердінанда дю Тійє стає ще більш явною, якщо простежити передісторію цього персонажа. Колись Фердінанд дю Тійє був прикажчиком Сезара Біротто. Хазяїн покрив його крадіжку і не надав справі розголосу. Дю Тійє зненавидів Біротто і згодом домігся його повного розорення. Безжально ставиться дю Тійє і до дружини, яку залишає заради п'ятдесятирічної пані де Роген («Департаментська муза»).

Типовою є й доля Рауля Натана. Молодий обдарований письменник з'являється на сторінках роману «Втрачені ілюзії». Він входить до оточення журналіста Етьєна Лусто. Його друзі — Догро, самозакоханий цинік Доріа, критик Блонде. Відвідує Рауль Натан і Естер Гобсек («Пишнота і злиденність куртизанок»). Згодом герой стає відомим письменником («Перші кроки в житті»). Його постійною коханкою є актриса Флоріна («Модеста Міньйон»), Герой перебуває на межі різних соціальних світів. Його приваблює світське товариство. Він стає коханцем маркізи де Рошфід («Принц богеми»), його приймає пані д'Еспар («Секрети княгині де Кадіньян»). Відомий письменник принижено улещує журналістів, від яких залежить його успіх. Шанолюбець в літературі і політиці, він не гребує ніякими засобами, наприклад, бере участь у шантажі торговця Матіфа («Втрачені ілюзії») тощо. Кар'єра Рауля Натана, однак, не завершується тріумфом героя. Скрутні матеріальні обставини позбавляють його можливості висунути свою кандидатуру до парламенту. Честолюбні задуми Рауля не здійснюються. Герой одружується з Флоріною («Комедіанти, які самі того не знають»).

Серед другорядних персонажів повісті слід згадати німця-піаніста Вільгельма Шмуке, який живе у світі музики, не зазнаючи розтлінного впливу меркантильного середовища. Непрактичний і беззахисний, але відданий мистецтву герой, є своєрідним антагоністом митців-шанолюбців. Він друг цінителя мистецтва кузена Понса («Кузен Понс»), учитель музики Лідії де Пейрад («Пишнота і злиденність куртизанок») та Урсули Мірует («Урсула Мірует»).
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.