Наталія Завадська » Міфопоетика простору у прозі Марії Матіос
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Міфопоетика простору у прозі Марії Матіос

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 04.06.2018
Твір змінено: 04.06.2018
Завантажити: doc див. (929.5 КБ) doc.zip (234.8 КБ) pdf див. (1.1 МБ)
Опис: Завадська Н. В. Міфопоетика простору у прозі Марії Матіос. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Житомирський державний університет імені Івана Франка. – Житомир, 2018.
У дисертації крізь призму міфокритики досліджено специфіку життєвого простору у прозі Марії Матіос та особливості його побудови за допомогою міфопоетичних засобів. Здійснено цілісний аналіз використання Марією Матіос міфологічних архетипів, образів, мотивів, сюжетів, топосів, алюзій та ремінісценцій, розкрито художній колорит міфологічних образів, використаних у прозових творах письменниці. У роботі обґрунтовано художню доцільність хронотопу у прозі Марії Матіос, досліджено концептуальну роль міфу у побудові життєвого простору та розкрито роль хронотопу в обумовленні екзистенції персонажів художнього світу письменниці. Декодування міфологічних образів дало змогу розкрити концепцію мистецької інтерпретації міфу у прозі Марії Матіос.
У дисертації окреслено визначальні риси прози письменниці, що обумовлюють специфіку дослідження міфопоетики її творчості: заглибленість у «історичні бункери», «ментальне "сидіння" у Буковині», закоріненість у народну тематику, зосередженість на ситуаціях просторового та психологічного пограниччя, посилена увага до людини та її внутрішнього світу, насиченість міфосимволами, фаталізм світовідчуття, міфопоетичність світосприйняття та релігійність світогляду.
У моделюванні художнього світу прози письменниці виявлено риси національної моделі буття. Характерно, що етнорегіональна самобутність, національний колорит авторської онтологічної моделі світу обумовлені насамперед локально-топографічним простором зображення подій. Письменниця зосереджена на тематиці з життя Буковини – регіону, сповненого легендами, віруваннями, ритуалами тощо. Народне міфопоетичне світосприйняття постає органічною складовою світогляду та художнього мислення «автентичної гуцулки» Марії Матіос, що є виразною ознакою творчої індивідуальності письменниці. Художній універсум творів М. Матіос відображає складний дуалістичний світогляд гірської людини. Виявлено, що визначальною рисою міфопоетичної моделі світу у творчості письменниці є міцне переплетення язичницьких та християнських елементів. Ця особливість обумовлює колорит міфопоетичного образу світу у прозі М. Матіос.
Доведено, що у процесі творення художнього універсуму Марія Матіос, наслідуючи національну модель світу, художньо модифікує національні образи та архетипи, творячи самобутню картину світу, наповнюючи її символами, декодування яких сприяє глибшому розумінню творчого доробку письменниці. Архетипний ряд першоелементів буття, за допомогою яких М. Матіос творить свою онтологічну модель світу, репрезентований образами води, вогню, землі і повітря. «Занурення» у міфопоетичний підтекст аквасимволіки художніх текстів М. Матіос сприяє глибшому розумінню авторської концепції, дає змогу на імпліцитному рівні розкрити внутрішній світ персонажа, справжню причину його страждань, увесь спектр драматизму буття. У дослідженні розкрито багатогранність та амбівалентність міфообразу води у творчості М. Матіос, а також важливе значення очисного символізму цієї стихії у концепції буття письменниці.
Проаналізовано міфообраз землі у прозі М. Матіос, що, як і вода, виявляє свою амбівалентну природу: цей світотворчий першоелемент зображений як у міфологічно позитивному (матір, чиє лоно є життєдайним), так і в міфологічно негативному (домовина, могила, джерело розбрату, причина смерті) ракурсах.
Виявлено, що образ вогню розкривається через оніричні картини жахіть та містичні видіння жінок із надприродними здібностями. У прозі М. Матіос міфопоетична природа вогню має негативне забарвлення. Оніричний та містичний (представлений у видіннях) образ вогняної стихії стає міфопоетичним символом смерті та провісником війни. Деструктивна вогняна семантика виявляється і в образі вогню як символу забуття.
У дисертації обґрунтовано специфіку формування авторської концепції буття у прозі М. Матіос шляхом переплетіння численних релігійно-міфологічних та фольклорних мотивів, які письменниця модифікує, переосмислюючи їхнє значення та надаючи їм нових семантичних відтінків. Важливим у цьому контексті є казковий мотив заборони-порушення, пов’язаний з такою властивістю народної свідомості, як забобонність, що є виявом міфологічного світогляду. Яскраво виражений цей фольклорний мотив у таких художніх творах, як «Апокаліпсис», «Юр’яна і Довгопол», «Солодка Даруся», «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», персонажі яких, нехтуючи законами міфологічного світу, порушують заборону, що призводить до фатальних наслідків.
Доведено, що ключем до розуміння причинно-наслідкового зв’язку між порушенням табу та розплатою – лейтмотиву творчості М. Матіос – є усвідомлення персонажами тісного зв’язку з природою та підпорядкованості світу єдиним законам. Вираження міфом глибокої гармонії внутрішнього світу людини з навколишньою природою є найважливішою рисою стародавнього міфотворення. Ця особливість світогляду є своєрідною матрицею, на яку накладається сюжет кожного художнього твору письменниці.
На численних прикладах простежено, що у творчості М. Матіос наскрізною є концепція гріха та неминучої покари. Вона є тією серцевиною, навколо якої концентруються усі інші ключові релігійно-міфологічні мотиви, які особливим чином формують художню картину світу письменниці. Така контамінація міфологічних та біблійних мотивів у творчості М. Матіос детермінована синтезом язичництва та християнства у національній свідомості персонажів прози письменниці.
У процесі аналізу творчого доробку письменниці виявлено міфомотив фаталізму, невідворотності людської долі. Віра у безжальний фатум є особливістю міфологічної свідомості, репрезентантами якої виступають персонажі творів письменниці. В авторській концепції долі у творчості М. Матіос виокремлено три смислові пласти: доля як вища ірраціональна сила, як Божа воля та як фаталізм об’єктивно-історичних подій. Зокрема, сприйняття долі як прокляття історичного часу відображене у міфологемі колісниці, яка є символом страшного часу, жорстокості, невблаганності і несправедливості історичної доби, перевертання світу. Фаталістичний відтінок життєвої філософії Марії Матіос виявляється в неможливості ухилитись від історичної колісниці Несправедливості, якою кермують завжди люди.
Аналіз хронотопного рівня прози М. Матіос виявив тісний взаємозв’язок у художньому світі письменниці трьох універсалій – людини, простору та часу. Акцентовано, що центром цього хронотопного комплексу є насамперед людина, персонаж, а простір та час потрібні письменниці для того, щоб дослідити людину та її внутрішній світ, її екзистенційний вибір, правду життя та безмежний світ страждань.
У дисертації здійснено аналіз хронотопу у прозі Марії Матіос. Зокрема, художня своєрідність часу у творах письменниці полягає у глобальності значення переживань персонажів, що виходять за конкретно вказані у тексті письменницею темпоральні межі. Визначальною рисою категорії часу у творах М. Матіос є прорив у сферу понадлюдського (метафізичного, уселенського) болю та безвиході.
Характерною особливістю прози письменниці визначено темпоральну обумовленість специфіки зовнішнього та локального типів простору, що постають виразниками внутрішнього світу персонажів. Більшість персонажів прози М. Матіос – «равлики у своїх хатинках», неодмінно оточені пастками. Визначено причини такої інтровертності та герметичності простору: усі біди на життєвому шляху персонажів умотивовані або нещадною історією (історичний аспект), або нещадними людьми (побутовий аспект).
Виявлено фокусування уваги письменниці у моделюванні простору насамперед на локальному та внутрішньому (психологічному) типах простору. Зокрема, локальний простір є виразником внутрішнього світу та екзистенційної ситуації персонажів прози М. Матіос.
У побудові художнього універсуму (простору та часу) письменниця використовує міфологічний світотворчий принцип моделювання, що базується на семантичній антиномії сакральний/профанний (Космос/Хаос), свій/чужий, безпечний/небезпечний. Цей аспект на імпліцитному рівні пояснює герметичність та захисний характер простору персонажів, що є особливістю моделі художнього універсуму прози письменниці. Міфопоетичний дуалістичний принцип моделювання простежується також у структуруванні простору по вертикалі, що найяскравіше відображено у повісті «Просили тато-мама».
Визначено, що особливістю художнього образу часу у прозі М. Матіос є вираження його міфосимволіки через міфопоетичний образ радянської влади як втілення нечистої сили. Тож конкретна історична доба набуває міфосимволічного значення хаосу, руйнації, дестабілізації, втрати життєвих орієнтирів, врешті, торжествування Зла. Мотив перетворення впорядкованого, космонізованого світу гуцула-селянина у марґіналізований світ, що асоціюється з Хаосом, є важливим для розуміння міфосимволіки часопростору у художньому універсумі М. Матіос.
У дослідженні визначено, що міфологема сакрального центру, що є важливою для космогонічної моделі світу, у прозі М. Матіос втілена в різних образах-еквівалентах: в топосі хати, в образі дерева чи гори. Найчастіше відповідником світового дерева у художньому універсумі прози М. Матіос є саме груша. Причому цей фітонім неодмінно наділений характеристиками, які вказують на давність дерева, що має міфосимволічний підтекст.
У дисертації здійснено ґрунтовне дослідження атрибутів інтер’єру та екстер’єру у художньому світі М. Матіос, що несуть своєрідний міфопоетичний код у структуруванні простору. Декодування міфосимволіки цих елементів простору дає змогу глибше проникнути у внутрішній світ персонажів та відшукати мотивацію їхніх часто дивних, на перший погляд, дій та уподобань.
Доведено, що одним із основних елементів міфопоетично змодельованого художнього універсуму творів письменниці є топос просторового пограниччя. Вираження психологічної та екзистенційної межовості через просторове пограниччя є визначальною рисою авторської концепції структурування простору.
У дисертації вперше в українському літературознавстві подано міфологічний аналіз онтологічного простору у прозі Марії Матіос, з’ясовано художній колорит міфологічних архетипів, мотивів, сюжетів, топосів, алюзій та образів у творах письменниці, а також виявлено та охарактеризовано найбільш типові художні прийоми змалювання онтологічного простору у творах Марії Матіос.
Зібраний у дисертації фактичний та теоретичний матеріал, а також запропоновані висновки можуть бути використані для подальших спеціальних досліджень сучасної української прози, а також для глибшого вивчення творчості Марії Матіос у контексті художніх пошуків новітньої української літератури. Окремі аспекти та розділи дисертації можуть бути використані у викладанні навчальних курсів.
Ключові слова: міф, міфотворення, міфокритика, міфоаналіз, авторський міфологізм, міфологема, хронотоп, модель світу, зовнішній простір, внутрішній простір, локальний простір.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Матіос Марія
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.