| Опис: |
Анотація:
Текст є оглядом історіографії українського письменства, що висвітлює її становлення від перших спроб до наукових досліджень кінця XIX століття. Автор аналізує еволюцію поглядів на українську літературу, відзначаючи перехід від суб'єктивних нарисів до ґрунтовного історичного методу. Особлива увага приділяється працям Івана Могильницького, Осипа Бодянського, Пантелеймона Куліша, а також галицьких і російських вчених, таких як Іван Вагилевич, Яків Головацький, Олександр Пипін, Микола Петров та Микола Дашкевич. У статті показано, як розвивалося усвідомлення самобутності українського письменства та його органічного зв'язку з давньою традицією.
***
Основні думки:
* Історіографія українського письменства є молодою наукою, яка наприкінці XVIII століття ще не існувала як дисципліна.
* Перші праці про українське письменство були переважно суб'єктивними оглядами поточної літературної творчості, а не історичними дослідженнями.
* Іван Могильницький був одним із перших, хто застосував історичний підхід, пов’язуючи нову українську творчість зі старими пам'ятками.
* Ранні огляди, починаючи з 1830-х років, часто розглядали українське письменство як щось випадкове, не пов’язане з давньою традицією.
* Ці перші роботи, зокрема праці Костомарова і Куліша, часто були під впливом російських літературних схем, розглядаючи українську літературу як додаток до російської.
* Галицькі вчені, як-от Іван Вагилевич та Яків Головацький, були менш залежні від російських впливів і раніше почали застосовувати історичний підхід, пов'язуючи нову літературу з княжою добою.
* Яків Головацький, попри методологічно правильний підхід, виявив неохоту до нового українського письменства через його "простонародність" та демократичний дух.
* Праця російського вченого Олександра Пипіна 1879 року стала першою справжньою науковою історією українського письменства, яка розглядала його як відродження давньої традиції.
* Микола Петров у своїх "Очерках" заклав історичну основу для вивчення української літератури, але припустився кардинальної помилки, схиляючись до думки про її залежність від російської.
* Микола Дашкевич у своїй праці виправив цю помилку, доводячи самобутність, оригінальність та художню цінність українського письменства XIX століття.
* Омелян Огоновський у "Історії літератури руської" твердо стверджує, що українська література є окремою від російської, оскільки українська народність є окремою від великоруської. |
