Ярослав Яцишин » Концепція «соборності» в українській правовій думці ХІХ – ХХ ст.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Концепція «соборності» в українській правовій думці ХІХ – ХХ ст.

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 14.06.2024
Твір змінено: 14.06.2024
Завантажити: pdf див. (2 МБ)
Опис:

Концепція «соборності» в українській правовій думці ХІХ – ХХ ст. –
На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень. – Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила», Івано-
Франківськ, 2023.
У роботі дисертантом поставлено та вирішено наступні завдання: оцінити
ступінь відображення категорії «соборність» у правовій науці, співставити
правовий, філософських, історичний та політологічний підходи до трактування
її змісту; систематизувати методологічні підходи до вивчення правового змісту
концепції соборність та запропонувати авторську дефініцію цього поняття;
охарактеризувати й співставити зміст ідей соборності які виникли в середовищі
«Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства; визначити рівні
взаємодії та ступінь проникнення правових ідей українців Галичини та
Наддніпрянщини в другій половині ХІХ ст. й відображення в них концепції
соборності; розкрити зміст і практичні підходи до реалізації концепції
соборності в політичних програмах українських партій кінця ХІХ – початку
ХХ ст.; встановити особливості реалізації ідеї соборності українськими
урядами в 1917–1921 рр. та правове значення «Акта Злуки» Української
Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки; здійснити
порівняльний аналіз основних політичних концепцій відродження української
держави у міжвоєнні десятиліття та визначити перспективи реалізації ідеї
соборності в середині ХХ ст.; сформулювати пропозиції та рекомендації
стосовно реалізації ідеї соборності в умовах розбудови громадянського
суспільства в період незалежності.
Встановлено, що для української правничої науки проблема змісту
концепції соборності та її відображення в державно-правовій думці ХІХ – ХХ


3



ст. є відносно новою, адже розглядається винятково в контексті дослідження
еволюції національного руху та становлення самостійницьких концепцій кінця
ХІХ – початку ХХ ст.
Аналізуючи наявну теоретичну базу досліджуваної проблеми,
виокремлено три періоди в процесі розкриття змісту концепції соборності в
правових доктринах українців, а саме: 1) початковий або аналітичний (кінець
ХІХ – перші десятиліття ХХ ст.); 2) діаспорний та радянський – 1920–1980-
ті рр.; 3) сучасний науковий – після 1991 р. Тенденційність у розумінні
соборності в працях вчених початкового або аналітичного періоду (кінець ХІХ
– перші десятиліття ХХ ст.), проявляється в тому, що вони не тільки були
безпосередніми учасниками описуваних процесів, а й визначали вектор
розвитку державно-правової думки. Характеризуючи другий етап, встановлено,
що якщо в СРСР діяла ідеологічна заборона на об’єктивне трактування
історико-правового минулого, а історія української державності подавалася
крізь призму сталінського трактування історії, то серед діаспорних науковців
переважали насамперед дослідження історичного характеру, більшість з яких
була публіцистичними або мемуаристичними за своїм характером. В умовах
незалежності, популярним науковим підходом є використання поняття
соборності при характеристиці політичних процесів початку ХХ ст. й
часткового або повного нівелювання його правового змісту. Українською
наукою запропоновано кілька основних змістових напрямків до розуміння
змісту концепції соборності, а саме історико-правовий, філософський,
історичний (етнологічний), політологічний (етнополітичний).
Досліджуючи етимологію категорії соборності встановлено, що його
використовують у богословському, філософському, історичному і власне
правовому розумінні. Впродовж ХІХ–ХХ ст. ідея соборності втратила свій
богословський зміст, спершу набула філософско-правового, а згодом і чисто
правового характеру.
Запропоновано авторське визначення соборності, як аксіологічної
категорії української правової думки ХІХ–ХХ ст., яка обумовлювала історико-


4



правову традицію національного державотворення через досягнення політичної
єдності етнічних українських земель. Важливо, що в умовах відсутності
національної держави «соборність» виступала ідейним імперативом боротьби
за самостійність, а в умовах незалежності – збереження територіальної
цілісності.
Доведено, що фундамент до утвердження поняття соборності закладено в
середовищі «Руської трійці» та Кирило-Мефодіївського товариства. В
альманасі «Русалка Дністрова» вперше було публічно задекларовано ідею
етнічної єдності українських земель, що перебували під владою Австрійської та
Російської імперій. Члени Кирило-Мефодіївського товариства запропонували
теоретичні підходи до розуміння базових понять соборності, а саме етнічної,
національної і політичної єдності населення. Аргументовано, що одночасне й
паралельне виникнення концепції соборності в Галичині та Наддніпрянщині
було підтвердженням того, що на ментальному рівні існувала єдність українців
і відображалася у мові, культурі, історичній пам’яті та спільній традиції
державотворення.
Розвиток концепції соборності в правовій думці другої половини ХІХ ст.
відбувався в умовах диференціації національних рухів, а також тісних контактів
між галицькими і наддніпрянськими мислителями. Контакти між українцями,
які були розділені між Австро-Угорською та Російською імперіями призвели до
формування нової парадигми національно-політичного руху України другої
половини ХІХ ст., в основі якої було гасло приналежності галицьких українців
до загального масиву українства, що й становило національну ідею,
утверджувало концепт соборності.
Аргументовано, що класичного правового змісту концепція соборності
набула в умовах політизації національного руху й діяльності політичних партій
в Галичині та Наддніпрянщині. В середовищі галицьких партій, зокрема
Русько-української радикальної партії, одним із її членів Ю.Бачинським у праці
«Україна irredenta» вперше було обґрунтовано ідею соборності. Він довів, що
майбутня соборна Україна, хоч і має виникнути на підставі економічних


5



зв’язків, повинна розвиватися за умови існування української нації – етнічного
народу, який об’єднується спільним інтересом. У Наддніпрянщині, основним
ідеологом самостійності був М.Міхновський. Його брошура «Самостійна
Україна» була не тільки програмою Революційної української партії, а й стала
ідеологічним тригером розвитку правової думки прогресивної молоді й
обґрунтовувала природнє право кожного народу на створення власної
незалежної держави, а у випадку українців – єдності всіх етнічних українських
земель.
Констатовано, що українські уряди, які існували впродовж 1917–1921 рр.
розуміли ідею соборності по різному. Для Центральної ради і особисто для
М. Грушевського було важливим забезпечити політичну цілісність в етнічних
межах. Ідеолого-правова основа гетьманського режиму опиралася на
націократичну концепцію держави консервативного характеру, так звану
«великоукраїнську концепцію національної держави», яка орієнтувалася на
етнічну єдність українських земель, їх спільне історичне та державно-правове
минуле. В правовому полі Західноукраїнської Народної Республіки ідеї
соборності реалізовувалися на двох рівнях. Перший – локальний – об’єднання
етнічних українських земель, які перебували у складі Австро-Угорщини.
Другий – державний – об’єднання ЗУНР та УНР в єдину державу. Як наслідок,
«Акт Злуки» 22 січня 1919 р. став першим юридичним актом, який фіналізував
реалізацію концепції соборності. Укладання «Акта Злуки» мало важливе
ідеологічне значення, бо утвердило у правосвідомості населення ідею єдності
українського народу та його право на самовизначення і проголошення власної
держави.
Продемонстровано, що розвиток правових ідей українців у міжвоєнні
десятиліття відбувався паралельно у кількох напрямках. Перший
представлений «національним консерватизмом»; другий – класичною
націократичною концепцією, яка в свою чергу мала помірковану та радикальну
доктрину; третій – діяльністю політичних сил національно-демократичного
характеру. Прикладами практичної реалізації ідеї соборності в середині ХХ ст.


6



було проголошення незалежності Карпатської України, назва якої доводила
приналежність до історико-етнографічної території та національної традиції
державотворення, а також прийняття 30 червня 1941 р. у Львові «Акта
відновлення Української держави».
Аргументовано ідею, що в умовах сьогодення, реалізація концепції
соборності має відбуватися в наступному: 1) в правосвідомості населення має
існувати розуміння держави, її цінності як форми організації суспільства;
2) територіальна цілісність України в міжнародно визнаних кордонах не
повинна піддаватися жодним сумнівам як на зовні, так і в середині самої
країни; 3) в умовах розбудови правової держави мають бути напрацьовані
механізми і засоби, що дозволять консолідувати суспільство, відповідати його
цивілізаційним вимогам; 4) ідея соборності має набути науково-теоретичного
обґрунтування і стати об’єктом наукових пошуків правників, ідейним
імперативом для державних службовців, законодавців.
Ключові слова: соборність, правова думка, процеси державотворення,
національна держава, народ, нація, національна ідея.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.