|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
23.05.2020 |
|
| Твір змінено: |
23.05.2020 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.8 МБ)
|
|
| Опис: |
4
АНОТАЦІЯ
Власюк С. О. Українська революція 1917–1921 рр. в державній політиці
пам’яті сучасної України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Національний університет
«Острозька академія», м. Острог, 2020.
Проаналізовано місце Української революції 1917–1921 рр. у політиці
пам’яті державних органів влади періоду незалежності. Події того часу
відіграли важливу роль у процесах державотворення і формування української
політичної нації, що також вплинуло на здобуття незалежності 1991 р. Як
важливий період утвердження національних держав і боротьби за них, ця тема
стала актуальною для державної влади відразу після розпаду радянської імперії.
Політики за допомогою звернення до неї намагалися легітимізувати як саму
новопосталу державу, так і владу з усіма її інститутами загалом. Пізніше
запропоновану тематику почали використовувати і з інших причин:
дискредитації комуністичного політичного ладу, опонентів, об’єднання країни,
мобілізації населення, досягнення політичних дивідендів тощо.
У роботі визначено політику пам’яті як цілеспрямовану діяльність
органів влади з управління суспільною пам’яттю за допомогою різного роду
політичних інструментів (правового, інституційного, освітнього тощо).
Основний дослідницький фокус пов’язаний з дослідженням власне державних
органів влади, які формують офіційні версії політики пам’яті. Сама держава є
найбільшим суспільним інститутом. Окрім того, ми свідомі того, що на
історичну пам’ять також значною мірою впливають й інші, недержавні, агенти
пам’яті.
Відповідно, у дисертації зазначено, що на політику пам’яті здійснюють
свій вплив внутрішні та зовнішні чинники різного роду. Перш за все таким
чинником є стан історичної свідомості суспільства. Державна влада або зважає
на оцінку і ставлення суспільства до конкретної історичної постаті чи події і 5
корелює свою політику відповідно до цих настроїв, або ж навпаки ігнорує їх і
це призводить до небезпеки неприйняття ініційованих центром тем.
Закономірно, що суспільні оцінки минулого не є сталими і змінюються не
тільки під впливом державної політики пам’яті. Окрім того, динаміка змін
оцінок історичного минулого відображає ефективність проведення
меморіальної політики. Соціологічні опитування демонструють регіональні
відмінності у сприйнятті подій 1917–1921 рр. Якщо Захід приймає
національний історичний наратив, то інші регіони, особливо Схід і Південь,
тяжіють до імперського, прорадянського. Щоправда, динаміка змін демонструє
поступовий відхід від останнього.
З’ясовано, що особливий вплив на меморіальну політику здійснює
позиція місцевих органів влади, які залежно від політичної кон’юнктури й
власних інтересів можуть підтримувати політику пам’яті центру або ж її
ігнорувати та сприяти творенню контрпам’яті. У першому випадку місцева
влада всіляко наповнює і реалізовує плани заходів, у другому – не тільки їх
саботує, а й долучається до організації контрзаходів. Тут так само помітне
регіональне різноманіття в пріоритетності пам’яттєвих тем.
Як частина політики загалом меморіальна політика залежна від
суспільно-політичних процесів у країні та регіоні, кон’юнктури, позиції й
складу владних еліт та меморіальних акторів, міжнародних відносин із
сусідами. Відтак згадані чинники у різний період незалежності здійснювали
вплив різного масштабу на політику пам’яті, що відображалося у виборі тем,
формуванні комеморацій, конструюванні символічного простору,
демонстративному трактуванні тих чи тих подій. Помітно також, що політика
пам’яті, окрім того, була однією із площин політичної боротьби.
Будь-яке політичне рішення знаходило своє відображення у прийнятті
нормативно-правового акту, який визначав і закріплював норми меморіальних
акцій щодо подій і учасників Української революції 1917–1921 рр. Визначено,
що у 1990-х рр. більшість з них були доволі розмитими в контексті оцінок
Визвольних змагань. Більшості їх учасників присвячено лише один 6
нормативний акт, а С. Петлюра й досі не ушанований окремим указом. Помітно
також, що більшість актів видано Президентами, ВРУ менш помітний у цьому
плані політичний актор. Натомість ВРУ причетна до прийняття меморіальних
законів і актів, які кардинально змінюють канву політики пам’яті (як от
прийняття декомунізаційного пакета законів). Питання експертизи, наукової
оцінки, реалізації плану заходів розглядають наукові інституції. Визначальне і
пріоритетне місце серед них відведено профільному Українському інституту
національної пам’яті.
Реалізацію політики пам’яті щодо Української революції 1917–1921 рр.
досліджено крізь призму комеморацій, змін символічного простору та
шкільного підручникотворення як найбільш масових і впливових засобів з
управління суспільною пам’яттю. Комеморації в незалежній Україні з
радянських часів перебрали традицію радянських зібрань вищих представників
влади, змінивши при цьому риторику і місця проведення. Більшість з них
шаблонні, проте характерними є й зміни у їхньому проведенні залежно від
суспільно-політичних процесів у країні. Найбільш сформованим можна
вважати комеморативний канон з відзначення Дня Соборності та вшанування
пам’яті Героїв Крут.
Встановлено, що маркування символічного простору персоналіями,
організаціями та подіями Визвольних змагань мало свої регіональні
особливості, найбільш масово відбувалося під час відзначення ювілеїв чи
річниць, залежало від позиції місцевої влади й фінансового забезпечення.
Українське законодавство на довгі роки закріпило радянські меморіальні
символи, які до Революції Гідності значно переважали над національними. З
цього часу відбулися масштабні зміни не тільки у символічному просторі
населених пунктів, а й у війську. Значним є представництво символів революції
у грошових знаках.
Шкільне підручникотворення загалом доволі незалежне, проте оскільки
освіта здійснює один з визначальних впливів на формування історичної
свідомості, то згадана сфера була і залишається об’єктом кон’юнктурних змін. Фахові науковці Інституту історії України створили національний наратив,
який і використали автори шкільних підручників. На зміст останніх, окрім
власне позицій авторів, впливали історичні програми, затверджені профільним
міністерством. Загалом вони окреслювали цей період як важливий етап
державотворення і боротьби за збереження незалежності. Регіональні
вподобання не мали вирішального впливу на концептуальні зміни шкільної
історичної освіти, проте віддзеркалювали ставлення регіону до прийнятої
центром парадигми чи до її змін. Ці зміни зумовлювалися тим, що нова влада
переглядала оцінки історичного минулого, і, завдяки адміністративному
ресурсу, реалізувала їх на сторінках підручників у період правління В.
Януковича.
Ключові слова: політика пам’яті, Українська революція, місця пам’яті,
комеморації, органи влади, Президент, Верховна Рада, закон, указ,
розпорядження, постанова |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ .............................................................................................. 3
АНОТАЦІЯ .................................................................................................................. 4
SUMMARY .................................................................................................................. 9
ВСТУП ........................................................................................................................ 13
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНІ, ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ТА
МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДСТАВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ................................................ 19
1.1. Історія вивчення теми та джерельна база ..................................................... 19
1.2. Методологія дослідження .............................................................................. 32
РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ОБСТАВИНИ ВИКОРИСТАННЯ
ПАМ’ЯТІ ПРО УКРАЇНСЬКУ РЕВОЛЮЦІЮ 1917–1921 РР. ............................ 44
2.1. Трансформації історичної свідомості українського суспільства ............... 44
2.2. Мінливості меморіальної політики державної влади .................................. 55
2.3 Статика владно-регіональних версій пам’яті ................................................ 80
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИКИ
ПАМ’ЯТІ .................................................................................................................... 92
3.1. Інституційні засади формування пам’яті про революцію .......................... 92
3.2. Події 1917–1921 рр. у нормативно-правових актах Української держави
................................................................................................................................ 107
РОЗДІЛ 4. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ У НАПРЯМКАХ МЕМОРІАЛЬНОЇ
ПОЛІТИКИ .............................................................................................................. 121
4.1. Владні комеморації про Українську революцію 1917–1921 рр. .............. 121
4.2. Маркування символічного простору ........................................................... 136
4.3. Події 1917–1921 рр. в шкільному підручникотворенні ............................ 160
ВИСНОВКИ ............................................................................................................. 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………177
ДОДАТКИ ................................................................................................................ 248
|
|
|
