|
Написано: |
2017 року |
|
Розділ: |
Наукова |
|
Твір додано: |
20.03.2018 |
|
Твір змінено: |
17.04.2024 |
|
Завантажити: |
pdf
див.
(4.2 МБ)
|
|
Опис: |
Вдовиченко Г.В. Філософія культури як напрям філософської думки України 20–30-х рр. ХХ ст. (Історико-філософський аналіз). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2017.
У дисертації вперше комплексно проаналізовано історію філософії культури як напряму філософії УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. Цей напрям вітчизняної радянської філософії епохи "Розстріляного Відродження" так і не став предметом системного історико-філософського розгляду протягом 50-х рр. ХХ ст. – 10-х рр. ХХІ ст. ані в УРСР та СРСР в цілому, ані в незалежній Україні й за кордоном. Безумовна актуальність його системного вивчення на сучасному етапі розвитку вітчизняної гуманітаристики зумовлена віддавна назрілою потребою у комплексному переосмисленні місця й ролі репресованої сталінським режимом плеяди філософів УСРР, насамперед науковців Українського Інституту марксизму-ленінізму (УІМЛ) та Всеукраїнської асоціації марксо-ленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН), у вітчизняному державному інституціоналізуванні українських філософських освіти, науки та культури.
Центром розвитку філософії культури як напряму філософії УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. була саме харківська філософська школа, насамперед науковці філософсько-соціологічного відділення УІМЛ, професори філософії В.Юринець і П.Демчук, а також: Я.Білик, Я.Блудов, В.Бон, С.Семковський, Т.Степовий, – та ін. Свій внесок у цей розвиток зробили і їх колеги по УІМЛ – чільні функціонери КП(б)У М.Скрипник, Є.Гірчак та А.Хвиля, й низка науковців з вишів Харкова та, частково, Києва. За епохи українізації – під тиском сталінізму, але, разом із тим, і під впливом західноєвропейських філософії й філософії культури, вони уперше в історії вітчизняної науки здійснили фахове україномовне вивчення широкого спектра тематики історії та теорії українських і зарубіжних наукового, культурно-мистецького і суспільно-політичного життя, зокрема українських та західноєвропейських культурфілософських ідей і вчень.
Важливою складовою цього вивчення є розвиток вісьмох уперше системно досліджених у роботі напрямів культурфілософського пошуку в галузях їх студій з історії й теорії: марксизму-ленінізму, українських філософії і суспільно-політичної думки та зарубіжних філософії і суспільно-політичної думки. Першу з них розвинули: О.Бервицький, Я.Блудов, П.Демчук, Т.Степовий, В. Юринець та ін. Вони вивчали культурфілософію марксизму і вчення провідних діячів ВКП(б) та КП(б)У про радянське національно-культурне будівництво в контексті участі в дискусії "діалектиків" і "механістів" та ініційованої Й.Сталіним кампанії критики: Г.Плеханова, О.Богданова, Л.Троцького й М.Бухаріна. Вони були змушені засудити вчення цих мислителів, "діалектиків" і "механістів" як антирадянські та перейти від критики українського і "великодержавно-російського" "націоналістичних ухилів" в КП(б)У та ВКП(б) до підтримки розвиваючої другий з них "теорії про злиття націй" Й. Сталіна.
Другу з цих галузей, а саме вивчення історії українських філософії й суспільно-політичної думки, розвивали: В.Беркович, Я.Білик, П.Демчук, І.Очинський, І.Поляков, М.Скрипник, Є.Гірчак, А.Хвиля та В.Юринець, – які дослідили розвиток української культури ХVІІІ – першої третини ХХ ст. та культурфілософські ідеї як її діячів, так і в філософії і суспільно-політичній думці діаспори і УСРР. Чотири останні з них розробляли культурфілософські версії українського національно-культурного відродження першої третини ХХ ст. з позиції українського націонал-комунізму. І.Очинський, В.Юринець та П.Демчук досліджували специфіку вітчизняної культури Просвітництва, Романтизму і модерну в світлі аналізу життя та творчості його провідних діячів ХVІІІ–ХХ ст., а два останніх разом із Я.Біликом та І.Поляковим вперше в УСРР дослідили культурфілософські ідеї і вчення мислителів діаспори.
Останню зі згаданих галузей – вивчення історії зарубіжних філософії і суспільно-політичної думки, розвивали: О.Бервицький, В.Беркович, Я.Блудов, В.Бон, П.Демчук, І.Поляков, Т.Степовий, В.Юринець, – й ін., які дослідили як західноєвропейську соціокультурну кризу кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., так і вчення зарубіжних культурфілософів і культурфілософські ідеї в зарубіжній суспільно-політичній думці того ж часу. В.Юринець та П.Демчук вивчали культурфілософські засади євромарксизму, націонал-соціалізму й фашизму, які досліджували й О.Бервицький, В.Бон та І.Поляков, а Т.Степовий та Я.Блудов дослідили культурфілософські засновки географічної, органічної, расової й кількох інших теорій суспільства. Найбільший внесок до вивчення згаданої кризи зробили В.Юринець та П.Демчук, які критично розглянули її в світлі аналізу кризи "буржуазної філософії" модерну.
Вони глибоко вивчали культурфілософські ідеї і вчення як творців: позитивізму, класичного психоаналізу, інтуїтивізму, неогегельянства й "філософії життя", – так і ряду чільних зарубіжних соціологічних шкіл того часу. В цій роботі вперше комплексно вивчено наукову спадщину та кампанії критики і засуждення в УСРР академіка Всеукраїнської Академії наук у Києві (ВУАН) В.Юринця і члена-кореспондента ВУАН П.Демчука як провідних розробників філософії культури у філософії УСРР епохи "Розстріляного Відродження". В.Юринець розробив у понад шістдесяти публікаціях "московського" (1920–1925) і "харківського" (1925–1935) періодів своєї науково-педагогічної діяльності антисталінську неомарксистську філософію культури. Його учень П.Демчук системно дослідив у майже тридцяти розвідках єдиного – "харківського" (1925–1931), періоду своєї науково-педагогічної діяльності тему "розкладу капіталізму і капіталістичної культури".
Вихованець низки найвідоміших вишів Західної Європи, професор філософії В.Юринець став одним із творців харківської філософської школи і зробив найбільший внесок до розвитку культурфілософії як напряму філософії УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. Визнаючи історію української нації за невід’ємний складник європейської історії, він чітко обстоював європейський вектор націо-, державо- і культуротворення УСРР. Вбачаючи у культуротворчій діяльності провідний чинник активного впливу надбудови на базис, поясненого ним на прикладі українського літературного процесу модерну і авангарду в контексті апробування свого вчення про марксистську літературну критику як "марксівську форму філософії культури", В.Юринець розробив антисталінську гуманістичну утопію про "стоїчну" та "гедонічну" форми соціалістичної культури. Це вчення, що показово, постало й під впливом культурфілософських пошуків теоретиків українських модерну і авангарду М.Євшана та М.Хвильового.
П. Демчук теж був провідним представником харківської філософської школи і зробив вагомий внесок до філософії УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. Активний учасник дискусії "деборінців" та "механістів" і кампанії їх критики і засудження в УСРР, П.Демчук звернув увагу на історію й теорію австрійської і німецької суспільно-політичних думок і європейської, головним чином німецької, філософії модерну. Вивчаючи зарубіжну філософію культури модерну та досліджуючи кризу "капіталістичного світу" і "буржуазної філософії" модерну, П.Демчук докладно вивчив "розклад капіталізму та капіталістичної культури" та культурфілософські ідеї і вчення чільних ідеологів євромарксизму, націонал-соціалізму й фашизму. Чітко протиставляючи російському вектору культуротворення європейський та обстоюючи ідею європеїзованої соціалістичної "молодої української культури", він дослідив культурфілософські ідеї ідеологів громадівства і піддав критиці культурфілософські вчення філософів діаспори.
Як культурфілософія В.Юринця та культурфілософський пошук П.Демчука, так і їх науково-педагогічна діяльність у цілому, стали об’єктом кампаній офіційних критики та засудження в УСРР у 30-х рр ХХ ст. Активну участь у антиюринцівській кампанії брали чільні представники вищої партійної та державної влади УСРР і знані вітчизняні літературознавці й філософи. Філософію культури В.Юринця розглянули та засудили Ф.Бєляєв, В.Сухино-Хоменко і О. Бервицький, які піддали його гострій критиці як "меншовикуючого ідеаліста", "теоретика українського войовничого фашизму" й "українського націоналіста". Дієву участь у антидемчуківській кампанії брали колеги П.Демчука з УІМЛ і ВУАМЛІН та провідники КП(б)У. Підданий критиці як "деборінець", він був, зокрема, визнаний за "контрабандиста" "контрреволюційного троцькізму" і "соціял-фашизму". В.Юринця й П.Демчука було зараховано до "групи націоналістів і фашистів" НДІ філософії ВУАМЛІН та репресовано.
Постаючи в кінці 20-х – 30-х рр. ХХ ст. заручниками сталінського режиму – засобом ідейно-теоретичного забезпечення його антинародної внутрішньої політики як популяризатори марксизму-ленінізму, передусім його сталінської версії, філософи УСРР, проте, ввели до наукового обігу розроблений ними на основі україномовної філософської термінології широкий спектр актуальних наукових тем, питань і проблем. Важливе місце серед них належить проблематиці філософії культури, яка, як правило, визначалась завданням розробляння і популяризації марксизму-ленінізму, але, водночас, зумовлювалась здобутками розвитку зарубіжних, в першу чергу і головним чином західноєвропейських, культурфілософії та філософії модерну.
Ключові слова: філософія культури, філософія культури УСРР 20–30-х рр. ХХ ст., філософія УСРР 20–30-х рр. ХХ ст., харківська філософська школа, марксизм-ленінізм, українізація, "Розстріляне Відродження", УІМЛ, ВУАН, ВУАМЛІН. |
|
Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ……..………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРФІЛОСОФСЬКІ ЗДОБУТКИ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УСРР 20–30-Х РР. ХХ СТ. ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ …..…………………………………………………………
1.1. Дослідження культурфілософських здобутків філософії УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. у CРСР і за кордоном: 50–80-і рр. ХХ ст. …….
1.2. Дослідження культурфілософських здобутків філософії УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. в Україні та за кордоном: 90-і рр. ХХ ст. – 10-і рр. ХХІ ст. ………………………………………………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………
РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК НАПРЯМ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ 20-30-Х РР. ХХ СТ. ……………………………………
2.1. Культурфілософська думка УСРР 20–30-х рр. ХХ ст.: галузі формування, напрями розвитку, чільні представники і основні здобутки ……………………………………………………………………….
2.1.1. Галузі формування та напрями розвитку філософії культури як напряму філософської думки УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. ……..
2.1.2. Чільні представники і основні здобутки філософії культури як напряму філософської думки УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. ..….
2.2. Розробляння проблематики філософії культури у дослідженнях з марксистсько-ленінської філософії .…….…………………………………...
2.2.1. Вивчення і розробляння філософії культури марксизму ……………
2.2.2. Дослідження вчень провідних діячів ВКП(б) і КП(б)У про радянське національно-культурне будівництво ….……………………
2.3. Розробляння проблематики філософії культури у дослідженнях з історії українських філософської та суспільно-політичної думок ………...
2.3.1. Дослідження специфіки розвитку української культури ХVІІІ – першої третини ХХ ст. .......................................................................
2.3.2. Висвітлення культурфілософських ідей діячів української культури ХVІІІ – першої третини ХХ ст. ………………………………………………
2.3.3. Критичне аналізування культурфілософських ідей та вчень в українських філософській і суспільно-політичній думках діаспори та УСРР ..…………………………………………………………..……………...
2.4. Розробляння проблематики філософії культури у дослідженнях з історії зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок ………
2.4.1. Дослідження західноєвропейської соціокультурної кризи кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. ………………………………………………...
2.4.2. Висвітлення вчень зарубіжних культурфілософів кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. ….……………………………………………………
2.4.3. Критичне аналізування культурфілософських ідей у зарубіжній суспільно-політичній думці кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. …………
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2. …..……………………………………………
РОЗДІЛ 3. В.ЮРИНЕЦЬ У IСТОРIЇ УКРАЇНСЬКИХ ФIЛОСОФIЇ ТА ФIЛОСОФIЇ КУЛЬТУРИ ……….…….…….…….…….…….…….……......
3.1. Внесок В.Юринця до філософської думки УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. ………………………………………………………………………...
3.2. Філософія культури В.Юринця .………………………….…………….
3.2.1. Історія українського та зарубіжного культуротворення в оцінках В.Юринця …………………………………………………………...
3.2.2. "Діалектичне" тлумачення В.Юринцем історичного матеріалізму …………………………….……………………………………..
3.2.3. Вчення В.Юринця про форму художнього твору і його концепція "марксівської форми філософії культури" .…………………..…................
3.2.4. Вчення В Юринця про "тип соціалістичної культури" ..…..............
3.3. Наукові здобутки В.Юринця як об’єкт критики і засудження в УСРР: 1930–1935 рр. …………………………………….…………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3. ….……………………………………………
РОЗДІЛ 4. П.ДЕМЧУК У IСТОРIЇ УКРАЇНСЬКИХ ФIЛОСОФIЇ ТА ФIЛОСОФIЇ КУЛЬТУРИ……………………………………………………
4.1. Внесок П.Демчука до філософської думки УСРР 20–30-х рр. ХХ ст. ………………………………………………………………………….
4.2. Проблематика філософії культури у науковому пошуці П.Демчука……………………………………………………………………..
4.2.1. Висвітлення П.Демчуком учень зарубіжних культурфілософів ХІХ – першої третини ХХ ст. ..……………..……………………………………..
4.2.2. Критичне аналізування П.Демчуком культурфілософських ідей у зарубіжних філософії і суспільно-політичній думці ХІХ – першої третини ХХ ст. …………………………….……………………………….….
4.2.3. Дослідження П.Демчуком західноєвропейської соціокультурної кризи кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. .……………..…………………..
4.2.4. Культурфілософський пошук П.Демчука в галузі досліджень з історії українських філософії і суспільно-політичної думки ……………..
4.3. Наукові здобутки П.Демчука як об’єкт критики і засудження в УСРР: 1931–1935 рр. …..….……………………..…………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4. ………………………………….……………
ВИСНОВКИ ……………………………………………………….………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………….………………………
ДОДАТОК 1. …………………………………………………………….........
|
|
|