Володимир Василенко

Василенко Володимир Андрійович (16.01.1937 р. м. Київ) — український правознавець-міжнародник, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка у 1959 році та аспірантуру за спеціальністю «Міжнародне право» у 1964 році. Пройшов шлях від асистента до професора кафедри міжнародного права, працюючи на юридичному факультеті (1964-1972 рр.) та в Інституті міжнародних відносин та міжнародного права (1972-1992 рр.) при Київському університеті. У 1993 — 2010 рр. на дипломатичній службі. З вересня 2010 року — професор кафедри міжнародного права Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

У праці проф. В.Василенка гармонійно поєднується: викладання міжнародного права, наукові дослідження актуальних міжнародно-правових проблем та втілення результатів теоретичних розробок у практику. Його наукові роботи відзначаються ґрунтовним і новаторським підходом. Переконливим свідченням цього стала вже його кандидатська дисертація, яку В.Василенко блискуче захистив у 1965 році. В умовах тодішніх досить непростих політичних реалій він обґрунтовує принципово нову концепцію суверенітету і міжнародно-правової суб'єктності України. Оцінюючи якість його дисертаційного дослідження, видатний український теоретик права П.О. Недбайло сказав, що Вчена Рада мала б присудити В.Василенку ступінь доктора юридичних наук, якби в гуманітарній сфері практикувалися підходи, які застосовуються при оцінці дисертацій з природничих наук.

Необхідно відзначити як широке коло наукових інтересів професора В.Василенка, так і надзвичайну складність і актуальність досліджуваної ним тематики. Протягом тривалого часу предметом його уваги була проблема відповідальності (виділення трьох типів відповідальності — позітівної, негативної, абсолютної) держав і санкцій у міжнародному праві. За результатами її розробки професор В.Василенко захищає докторську дисертацію та публікує у 1976 році і 1982 році дві фундаментальні монографії. В цих працях пропонується новий підхід до типології відповідальності та теоретично обґрунтовується наявність у міжнародному праві двох взаємопов'язаних, втім окремих інститутів — міжнародної відповідальності за міжнародні правопорушення та міжнародних санкцій. Концептуальні розробки професора В.Василенка з цієї тематики використовувалися делегаціями України при обговоренні в Шостому (юридичному) Комітеті Генеральної Асамблеї ООН доповідей Комісії міжнародного права ООН, присвячених проекту статей про міжнародну відповідальність. На відміну від первинних версій проекту, в остаточному його тексті, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН у 2001 році норми, що регулюють відповідальність, досить чітко відмежовані від норм, що регулюють контрзаходи (санкції).

Продовжуючи дослідницьку роботу в сфері загальної теорії міжнародного права, проф. В.Василенко обгрунтував новаторський погляд на функціональну роль державної волі в процесі міжнародної нормотворчості, відповідно до якого міжнародно-правова норма є результатом не співпадіння або узгодження воль взаємодіючих держав, а наслідком вольового узгодження їхніх позицій. Оригінальним є запропонований ним комплексний методологічний підхід до аналізу системи міжнародного права, та з'ясування порядку її побудови та внутрісистемної організації.

Працюючи в Київському держуніверситеті був науковим керівником більше 20 аспірантів, які успішно захистили кандидатські дисертації.

Протягом 1972 — 1992 рр.. коли професор В.Василенко був позаштатним радником МЗС України з юридичних питань, ним були підготовлені науково-аналітичні розробки, що стосувалися правових аспектів участі України у міжнародному спілкуванні, актуальних проблем морського права, права міжнародних договорів, прав людини, міжнародної безпеки тощо. У цей же період він очолював делегації України на Конференції ООН з права міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями (Відень, 1986 рік) та  Міжнародній конференції з попередження незаконних актів проти безпеки морського судноплавства (Рим, 1988 р.), був членом делегації України у Комітеті ООН з морського дна (Женева 1972 рік).

Протягом 1972 -1987 рр. як член делегації експертів СРСР брав участь у робочій нараді з правових питань Ради Економічної Взаємодопомоги і численних засіданнях спеціальних робочих груп, наради, які розробляли проекти Конвенцій про матеріальну відповідальність країн-членів РЕВ за угодами про економічну та науково-технічну співпрацю між ними; про відповідальність за шкоду, заподіяну радіаційною аварією при перевезенні відпрацьованого ядерного палива від АЕС країн-членів РЕВ; про регламент міждержавного арбітражного органу ad hoc для розгляду конкретних спорів, що можуть виникнути при застосуванні Конвенції про відповідальність за шкоду, заподіяну радіаційною аварією при міжнародному перевезенні відпрацьованого ядерного палива; про правоздатність, привілеї та імунітети РЕВ. Очолював делегацію експертів СРСР і головував на першому засіданні робочої групи з розробки Конвенції про відповідальність за шкоду заподіяну радіаційною аварією при міжнародному перевезенні відпрацьованого ядерного палива (Москва, 1978 рік).

Як член делегації СРСР на ХІХ засіданні Наради РЕВ з правових питань був обраний головою редакційного комітету і доповідачем з п. VІ порядку денного «Проект документу, що регулює питання відповідальності і гарантій, страхування і відшкодування шкоди, заподіяною радіаційною аварією при перевезенні відпрацьованого ядерного палива» (Будапешт, 1980 рік). Очолював делегацію експертів СРСР на другому засіданні робочої групи з підготовки проекту нової Конвенції про правоздатність, привілеї та імунітети РЕВ (Софія, 1983 рік).

Після Чорнобильської катастрофи предметом спеціальної уваги В.Василенка стали правові питання взаємозв'язку охорони довкілля та забезпечення прав людини.  Наприкінці 1980-х років минулого століття він ввів до практичного та наукового обігу поняття «екологічна безпека» та «екологічні права людини», запропонувавши розглядати екологічну безпеку як складник національної та міжнародної безпеки, а екологічні права людини як третє покоління прав людини, яке визначає зміст і мету екологічної безпеки. Принциповою новелою було й те, що екологічна безпека і екологічні права людини розглядалися і трактувалися як парна категорія. На початку нинішнього століття проф. Василенко обґрунтував необхідність створення під егідою ООН постійної глобальної екологічної організації нового типу з універсальним членством і множинним національним представництвом (у складі делегації кожної держави-члена мають бути представники: а) екологічних органів держави; б) ділових кіл, пов'язаних насамперед із сировинними галузями; в) екологічної науки; г) неурядових екологічних організацій.)

Особливо плідною була діяльність професора В.Василенка, пов'язана з відновленням незалежної державності України. Наприкінці 1989 року його залучають до розробки  документів, які закладали юридичні підвалини економічної самостійності України. У квітні 1990 року професор В.Василенко підготував проект першого варіанту Декларації про державний суверенітет України і брав безпосередню участь у процесі вироблення її остаточного тексту, який являв собою правову модель розбудови української незалежної держави. Йому належить авторство багатьох положень Декларації, зокрема, преамбули, в частині визначення державного суверенітету України, розділів «Територіальне верховенство», «Екологічна безпека» (крім положень про національну комісію радіаційного захисту населення, генофонд народу та молодого покоління), «Зовнішня і внутрішня безпека», в частині, що стосується наміру України стати в майбутньому постійно нейтральною, позаблоковою та без'ядерною державою, «Міжнародні відносини».

Як член Конституційної Комісії з розробки нової Конституції України (з 24 жовтня 1990 року) і робочої групи Комісії по підготовці проекту Нової Конституції (з 5 листопада 1990 року) брав участь у виробленні концепції нової Конституції України, схваленої Верховною Радою 19 червня 1991 року, та трьох проектів Конституції України (в редакції від 01.07.1992 р.; 27.05.1993 р.; і 23.10.1993 р.). На розвиток положень Декларації в розділах «Права людини і громадянина» та «Громадянське суспільство і держава» зазначених Концепції та проектів Конституції України спеціально виокремлювалася регламентація екологічних прав людини та екологічної безпеки.

Будучи у 1990 -1992 рр. головним науковим консультантом (позаштатним) групи наукових консультантів Секретаріату Верховної Ради, проф. В.Василенко відіграє активну роль в ініціюванні і підготовці низки законів і актів, які зміцнювали правовий фундамент незалежності України та визначали спрямованість її зовнішньої політики. До них, зокрема, відносяться Закон «Про правонаступництво України» (12.09.1991 року), Закон «Про громадянство України» (08.10.1991 року), Закон «Про відповідальність за діяльність, спрямовану на порушення територіальної цілісності України» (11.10.1991 року), Декларація прав національних меншин України (01.11.1991 року), Закон «Про дію міжнародних договорів на території України» (10.12.1991 року), Постанова Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності незалежних держав» із застереженнями (10.12.1991 року), Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди «Про Співдружність незалежних держав» (20.12.1991 року), Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» (02.07.1993 року).

У 1991 — 1992 рр. як член делегації України брав участь у зустрічах глав держав і урядів країн-учасниць Співдружності незалежних держав у Алма-Аті ( 21 грудня 1991 року), Мінську (30 грудня 1991 року), Києві (20 квітня 1991 року).

З 1992 року, коли проф. В.Василенка було призначено Надзвичайним і Повноважним Послом України в Бельгійському королівстві і за сумісництвом у  Королівстві Нідерланди та Великому Герцогстві Люксембург, та одночасно Представником України при Європейському Союзі та Раді Північно-Атлантичного співробітництва, він починає працювати на одному із стратегічних напрямків зовнішньої політики України. Його глибокі знання в галузі міжнародного права стали у пригоді при створенні нормативної бази співпраці України з Євросоюзом та НАТО.

Протягом 1995 — 1997 рр. професор В.Василенко, працюючи в МЗС України на посаді Посла з особливих доручень, очолював делегацію експертів України на переговорах з Румунією, які завершилися підписанням українсько-румунського Договору про дружбу і співробітництво.

З 1998 по 2002 рік професор В.Василенко — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Об'єднаному Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії і за сумісництвом в Ірландії, Представник України в Міжнародній морській організації.

Навесні 2001 року Генеральна Асамблея ООН обирає професора В.Василенка до Міжнародного Кримінального Трибуналу по колишній Югославії, де він працював суддею ad litem з квітня 2002 року по січень 2005 року і брав участь у розгляді таких справ:
- The Prosecutor v. Milomir Stakiс,
- The Prosecutor v. Dragan Obrenovic,
- The Prosecutor v. Momir Nicolic,
- The Prosecutor v. Vidoje Blagojevic and Dragun Jokic.

Використовуючи досвід роботи в Трибуналі, проф. Василенко протягом 2006-2009 р.р. досліджує правові аспекти (матеріальні і процесуальні) Голодомору 1932-1933 р.р. в Україні як злочин геноциду. Його науковий доробок у цій сфері став підґрунтям ухваленого 28 листопада 2006 року Закону України № 376-v «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» та методологічною базою для порушення 22 травня 2009 р. Службою Безпеки України та розслідування кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України. Висновки розслідування щодо кваліфікації Голодомору як злочину геноциду були підтверджені у постанові Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 р.

У 2007-2009 рр. проф. В. Василенко був представником Уряду України у Міжнародному Суді ООН при розгляді справи про делімітацію морських просторів у північно-західній частині Чорного моря між Україною і Румунією.

Особливо важливо відзначити діяльність проф. В.Василенка у сфері міжнародного захисту прав людини. Протягом семи років (1989-1991 рр., 1996-1998 рр. і 2005 р.) він був представником України в Комісії ООН з прав людини, главою делегації України на 45, 46, 47, 52, 53, 54 і 61 сесіях Комісії. Обирався віце-головою 47, 53 і 61 сесії Комісії. У 1990 -1991 рр. був обраний головою Групи Трьох, заснованої відповідно до Конвенції ООН про боротьбу проти злочину апартеїду і покарання за нього.
З 2006 року по 2010 рік проф. В.Василенко - представник України у Раді ООН з прав людини, очолював делегацію України на тринадцяти сесіях Ради. Одночасно представляв Україну у Керівному комітеті з прав людини Ради Європи.

Професор В.Василенко у 1991-2009 рр. неодноразово брав участь у Роботі Генеральної Асамблеї ООН як експерт, радник, заступник члена делегації і член делегації України, представляючи нашу державу у Третьому (питання прав людини) та Шостому (юридичні питання) комітетах.

Основні праці: «Міжнародне право» (підручник, окремі глави), 1971, Київ; «Ответственность государств за международные правонарушения», 1976, Київ; «Международно-праовые санкции», 1982, Київ; «Правові аспекти участі України в міжнародних відносинах», 1985, Київ; «Механизм охраны международного правопорядка» (у співавторстві), 1985, Брно; «Основы теории международного права», 1988, Київ. «Ґенеза, зміст і шляхи реалізації концепції міжнародної екологічної безпеки» - Науковий вісник: Проблеми створення Екологічної Конституції Землі. — Львів; вид-во Національного лісотехнічного університету України. — 2006, вип.. 16.8; «Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду» — 2009,Київ.

Літ.: Юридична енциклопедія. — Т.1 — К.; Хто є хто в Україні. К.; Who's Who in Public International Law, 2007, Who's Who; London, 2010.