Віолетта Удовік » Японсько-українські відносини (1991-2016 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Японсько-українські відносини (1991-2016 рр.)

Дисертація
Написано: 2017 року
Розділ: Історична
Твір додано: 01.06.2025
Твір змінено: 01.06.2025
Завантажити: pdf див. (1.7 МБ)
Опис: Удовік В.В. Японсько-українські відносини (1991-2016 рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». – Одеський національний
університет імені І.І. Мечникова, Одеса, 2017.
Дану дисертаційну роботу присвячено аналізу відносин Японії та
України у 1991-2016 рр.
Мета дослідження – розкрити зміст і характер, а також виявити
специфіку розвитку японсько-українських відносин у 1991-2016 рр. у
контексті зовнішньої політики Японії.
Актуальність теми дослідження обумовлена загальною ситуацією у
світовому розвитку початку ХХІ ст., яка демонструє зміни в структурі
сучасних міжнародних відносин, пошук нової центричності в умовах
тенденцій «постпостмодерну». Останній обумовлює і трансформацію
системи японсько-українських відносин, в якій кожний з гравців здійснює
пошук нових основ внутрішньополітичної консолідації з метою розвитку
практичних можливостей досягнення зовнішньополітичних пріоритетів на
міжнародній арені.
Зміни у зовнішній політиці Японії, які мали місце на початку ХХІ ст.,
призвели до того, що японська держава, традиційно зосереджена на розвитку
відносин з США, а також партнерами в азійському регіоні, значно розширила
горизонти своєї зовнішньої політики. Перетворення Японії в активного
гравця міжнародних відносин, що відбувалося завдяки введенню таких
зовнішньополітичних концепцій як «Дуга свободи та процвітання» та
«активний пацифізм», мало позитивний вплив на японсько-українські
відносини та сприяло виділенню відносин з Україною в окремий напрямок
зовнішньої політики Японії.


3



Інтенсифікація японсько-українських стосунків, включно з першим
офіційним візитом Прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе до України у 2015 р.,
розкриває нові можливості для подальшої розбудови відносин між двома
державами. Співробітництво Японії та України в якості надійних партнерів
на довгостроковій та взаємовигідній основі має позитивний вплив на
зміцнення міжнародного миру та безпеки, розширює горизонти співпраці
Азійсько-Тихоокеанського регіону з Євразією та сприяє поглибленню
взаєморозуміння між народами. Саме тому дослідження японсько-
українських відносин є актуальною темою як для японської та української
сторін, так і для міжнародної спільноти в цілому.
У сучасній історіографії не було приділено достатньо уваги
проблематиці японсько-українських відносин 1991-2016 рр. Цей
дослідницький напрямок представлено вітчизняними публікаціями, що
висвітлюють окремі аспекти або періоди стосунків Японії та України
(М. Бєлєсков, О. Бубенок, Л. Вовчук, О. Волович, О. Гетьманчук,
Л. Гордієнко, С. Карпанов, Ю. Костенко, М. Кулініч, Т. Лахманюк, О. Микал,
С. Пронь, В. Резаненко, О. Шаповалова та ін.). Японсько-українські стосунки
також розглянуто у контексті зовнішньої політики України (С. Віднянський,
В. Галик, П. Сардачук та ін.) та її відносин з країнами АТР (О. Войтович,
А. Гончарук, І. Погорєлова, С. Шергін та ін.). Такий стан справ робить
комплексний аналіз японсько-українських відносин, представлений у цій
дисертаційній роботі, актуальною темою дослідження.
У дослідженні встановлено, що на еволюцію зовнішньої політики
Японії у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. вплинули таки події як
окупація Японії США 1945-1952 рр., війна у Перській затоці 1990-1991 рр.,
реформа виборчої системи Японії 1994 р. та терористичні атаки 9 вересня
2001 р. у США. Виявлено основні зовнішньополітичні концепції та доктрини
Японії у постбіполярний період як «доктрина Кайфу», «Євразійська
дипломатія» Р. Хасімото, «людська безпека» К. Обучі, «доктрина Коідзумі»,


4



«Дуга свободи та процвітання» Т. Асо, «юай» Ю. Хатоями, «збалансований
прагматизм» Н. Кана, а також «доктрина Абе».
Запропоновано думку про те, що «доктрина Йосіди», що
обґрунтовувала прискорений економічний розвиток Японії під
американською ядерною парасолькою та домінувала у японському
політичному житті у період «холодної війни», вже відійшла на другий план.
Японія встала на шлях комплексної перебудови своєї зовнішньополітичної
стратегії з метою її перетворення у «нормальну» державу. Центральною
подією на цьому напрямку стало прийняття Прем’єр-міністром Японії С. Абе
«Стратегії національної безпеки» у 2013 р., яка затвердила концепції
«активного пацифізму» та «універсальних цінностей» основними
пріоритетами Японії на міжнародній арені та мала позитивний вплив на
розвиток японсько-українських відносин.
Констатовано, що основний фокус зовнішньої політики Японії
традиційно зосереджено на розвитку її політики національної безпеки та
військово-політичного союзу зі США, який є «наріжним каменем» японської
зовнішньої політики та спільно з японсько-китайськими відносинами складає
фундамент балансу сил в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Важливе місце
у системі зовнішньополітичних пріоритетів Японії займають відносини з
іншими демократичними державами, у тому числі з Республікою Корея,
Європейським Союзом та країнами АСЕАН. Окреме місце серед партнерів
Японії займає Росія, відносини з якою обертаються навколо суперечки щодо
«північних територій», або Курильських островів, та питання укладання
мирного договору. Вогнище постійної напруженості для Японії – ядерна
програма КНДР. Надання гуманітарної допомоги зберігається в якості
важливого інструменту зовнішньої політики Японії, але все більша увага
надається її участі в миротворчих операціях та реформі РБ ООН.
Доведено, що на пострадянському просторі Японія переслідує свої
національні інтереси, пов’язані з необхідністю вирішення спірних питань у


5



відносинах з Росією та отриманням додаткових шляхів забезпечення
енергетичної безпеки. Чітка орієнтація на встановлення міцних політичних та
економічних відносин з країнами Центральної Азії та їх подальша
інституціалізація на тлі поглиблення конкуренції з Китаєм є важливою рисою
політики Японії в регіоні. Концептуально стратегія Японії у регіоні базується
на таких ініціативах як «Євразійська дипломатія», «Центральна Азія +
Японія» та «Дуга свободи та процвітання». Особливе місце в японській
стратегії у країнах колишнього СРСР займають відносини з Росією та
Україною з огляду на окупацію Кримського півострову Росією у 2014 р. Для
Японії вкрай важливо і надалі підтверджувати свій статус глобальної
держави, що здатна поступитися своїми національними інтересами заради
підтримки міжнародного порядку.
Аналіз японсько-українських відносин 1991-2016 рр. дозволяє
стверджувати, що вони стабільно та поступово розвивалися, та що ця
тенденція буде продовжувати своє існування і надалі. Таке бачення
відображено у вперше нами запропонованій та викладеній змістовно у
дослідженні періодизації відносин Японії та України. Нами виділено чотири
періоди японсько-українських відносин: 1-й (1991-1994 рр.) – політика щодо
України як елемент пострадянської стратегії Японії, 2-й (1995-2005 рр.) –
стрімкий розвиток та інституціалізація двосторонніх відносин, 3-й (2006-
2013 рр.) – «Дуга свободи та процвітання» та створення «ГУАМ + Японія» та
4-й (2014 р. – по теперішній час) – окупація Криму Росією та інтенсифікація
стосунків між Україною та Японією.
Встановлено, що «Помаранчеву революцію» 2004 р. японськими
науковцями сприйнято як подію, що затвердила демократичний вибір
України, а «Євромайдан» 2013-2014 рр. – як протест проти корумпованого
режиму В. Януковича. Окупація Криму РФ у 2014 р. пов’язувалася з
протистоянням між Росією та Заходом та прагненням РФ запобігти
розширенню впливу Китаю в Україні. Політику Японії щодо України


6



сприйнято позитивно, але наголошено на необхідності покращення відносин
Японії з Росією. У деяких випадках обґрунтовується необхідність
послаблення Японією санкцій проти Росії.
Обґрунтовано тезу про те, що на систему японсько-українських
відносин впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори. Перехід від
ситуації постмодернізму до так званого «постпостмодерну» у міжнародних
відносинах у другому десятиріччі ХХІ ст. призвів до трансформації
національно-політичного мислення в Японії та Україні. Іншим прикладом є
окупація Кримського півострова Росією у 2014 р., яка сприяла підвищенню
стратегічної значущості України у зовнішній політиці Японії. Водночас,
врахування культурних особливостей обох країн є іншим важливим
принципом для розуміння міждержавних та міжнародних відносин Японії та
України.
Основними напрямками японсько-української співпраці є політичний
діалог та економічна співпраця. Традиційною сферою в українсько-японській
кооперації є надання Україні допомоги Японією. Своєрідною «домінантою»
співробітництва між Україною та Японією є співпраця у сфері ядерної
безпеки, у тому числі у подоланні наслідків аварій на АЕС, яка через події в
Японії 2011 р. перейшла з кооперації «донор-реципієнт» на двосторонній
рівень. У інформаційну добу відбувається також підвищення значущості
науково-технічного та культурно-гуманітарного співробітництва Японії та
України, зокрема, за допомогою «народної дипломатії». Яскравою є
двостороння співпраця України та Японії у рамках міжнародних організацій,
таких як ООН.
Вважаємо, що японсько-українські відносини є асиметричними, але, у
той же час, характеризуються «позитивною асиметрією», яка полягає у
наданні допомоги однією державою іншій у сфері, де вона має більш
потужний потенціал. Японія вбачає в Україні важливого демократичного
партнера як у Європі, так і на пострадянському просторі. На сучасному етапі


7



активна позиція Японії щодо підтримки України в її боротьбі проти
російської агресії дозволяє їй впровадити стратегію «активного пацифізму, а
її допомога Україні є відображенням концепції «людської безпеки». Зі свого
боку, Україна зацікавлена у співпраці з Японією як одним із центрів
сучасного світу, фінансовою наддержавою та інноваційно-технологічним
лідером сучасності. В умовах окупації Кримського півострова РФ та її агресії
на Сході України особливої актуальності набуває політична підтримка
Японією України.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновки про позитивні
перспективи подальшого розвитку японсько-українських відносин. Вважаємо,
що двостороння співпраця перейшла на істотно новий рівень та буде надалі
розвиватися за принципом «висхідної прямої». Своєрідним ризиком для
України можна було б вважати сценарій вирішення питання «північних
територій», або Курильських островів. Проте наш аналіз дозволяє
стверджувати, що тверда позиція Японії щодо кримського питання та її
всебічна допомога Україні стали своєрідною «точкою неповернення», тому
Японія продовжить надавати Україні фінансову допомогу та політичну
підтримку. Очікується стрімкий розвиток співпраці у сфері інвестиційного
співробітництва, ліквідації наслідків аварій на АЕС, а також у рамках
проектів Офіційної допомоги розвитку. За умови активної та прозорої позиції
української сторони особливої актуальності набуває співпраця в аграрному
секторі та у сфері енергозбереження. Таким чином, прогнозований акцент на
економічній співпраці в подальшому японсько-українському співробітництві
підкреслює важливість ринкових відносин у системі двосторонніх стосунків.
Ключові слова: японсько-українські відносини, Японія, Україна,
зовнішня політика, міжнародні відносини.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.