|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
30.01.2022 |
|
| Твір змінено: |
30.01.2022 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Тищенко З. Р. Національно-культурні домінанти поетичного мовосвіту Тараса Мельничука. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 Гуманітарні науки зі спеціальності 035 Філологія. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України; Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України, Харків, 2021.
Виконана дисертація є першим ґрунтовним дослідженням мови поезій Тараса Мельничука. У науковій праці шляхом виокремлення з поетичних текстів національно маркованих мовних одиниць досліджено специфіку національно-культурних домінант як чинника конструювання індивідуально-авторської картини світу Тараса Мельничука.
Актуальність пропонованої праці зумовлена необхідністю цілісного декодування глибинних смислів поетичної мови Тараса Мельничука для розкриття авторських інтенцій через масштабний аналіз онімів та індивідуально-авторських новотворів крізь призму ментальної культури нації. Матеріалом дослідження слугувала авторська картотека, що нараховує понад тисячу лексичних одиниць, виокремлених методом суцільної вибірки із близько 2 тисяч слововживань.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві зроблено структурно-семантичний і функційний аналіз національно маркованих онімів та оказіоналізмів у мовосвіті Т. Мельничука, унаслідок чого з’ясовано національно-культурні домінанти, які, формуючи образи художньої репрезентації буття поета, інтенсифікують фольклорний складник мовної тканини. Такий підхід допомагає простежити поєднання традиційної та інноваційної манери поетичного мовомислення митця. У роботі уточнено сутність поняття національно-культурної домінанти як складника індивідуально-авторської картини світу.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що до наукового обігу української лінгвопоетики введено поняття національно-культурна домінанта, а також запропоновано послугування поняттями мовні ознаки дисидентської літератури, мова дисидентів для подальшого розроблення словника мови представників дисидентського руху 1960–1990-х років, що сприятиме моделюванню світоглядної картини митців означеного періоду. Декодовано глибинні смисли образів-символів через вичленовування з онімного та неологійного поетичного простору семантичної опозиції свій – чужий. Такий підхід сприяє актуалізації проблеми структурно-семантичних змін у проєкції на національно-світоглядні цінності як конкретної мовної особистості, так і мовної спільноти.
Узагальнення опрацьованих теоретичних положень щодо наукових підходів і методів вивчення поетичної мови вможливило обрання найефективніших із них для структурно-семантичного аналізу національно-культурних домінант. У принципах мовознавчих досліджень поезії як виразника фольклорної картини світу спостережено синтезування фольклорно-етнічної та індивідуальної картин світу, що є свідченням зміни типів художнього мислення поетів, єдности традиційного і новаторського начал.
На підставі виокремлених ознак уточнено значення поняття національно-культурний компонент, потрактований як елемент семантичної структури слова, що має етнокультурне позначення і сприяє відображенню специфіки світосприйняття та характеру народу як виявників національно-культурної самоідентифікації. Констатовано, що національно-культурний компонент лексичного значення актуалізований у межах тексту й поширений на семантику інших мовних одиниць.
З огляду на теоретичні праці вироблено дефініцію національно-культурних домінант як мовних одиниць, позначених національно-культурним компонентом, що, репрезентуючи специфіку художньої картини світу митця, стають засобом розкодування архетипів колективного несвідомого та сприяють осмисленню філософії національної культури як буттєвої програми етносу.
Для смислового декодування образів з’ясовано роль індивідуальної художньої картини світу як вербалізованої та закодованої в художньому тексті життєвої філософії митця. Визначено, що пріоритетними складниками конструювання індивідуальної картини світу для представника дисидентської когорти є індивідуальна свобода самовираження, подолання національної меншовартости українця.
В аналітичній частині дисертації продемонстровано ідіостильові особливості, виявлені за допомогою семантичного аналізу лексичних одиниць із національно-культурним компонентом. Такий підхід зумовив виокремлення з поетичного дискурсу автора онімної лексики, зокрема антропонімів і топонімів.
Національно-культурні домінанти антропонімних одиниць досліджено через об’єднання їх у тематичні групи, а саме: власні назви історичного дискурсу (Святослав, Ярославна; Богдан Хмельницький, Сагайдачний, Богун, Сірко, Олекса Довбуш, Кармелюк та ін.) та іменування літературного кола (Сковорода, Тарас Шевченко, Леся, Каменяр та ін.).
Цікавою смисловою трансформацією є залучення антропонімів Батий, Чінгісхан; ленін, сталін. Образи спроєктовані на новітнього ворога України – тоталітарну Росію. Таке послугування власними назвами неукраїнського культурно-історичного кола, що не є етнознаками українців, стає особливістю дисидентського мовомислення поета. З’ясовано, що вказані національно марковані лексеми на позначення прецедентних образів яскраво експлікують авторські інтенції, які полягають в усвідомленні поетом причинно-наслідкових зв’язків сучасних державотворчих невдач.
Виразниками національної специфіки ідіолекту митця визначено топоніми, що в авторському художньому осмисленні репрезентовані семантичною опозицією свій – чужий. З’ясовано семантичне навантаження опозиційної сполуки Україна – Росія як стрижневих образів-антагоністів, представлених у мовосвіті поета бінарними парами Київ – Москва; Карпати – Урал; Дніпро – Єнісей, ріка Чусова; Софійський собор, Золоті ворота – Кремль, Красна площа.
Через націомарковані топонімні одиниці та через лексеми неукраїнського культурно-історичного поля, що сприяють семантичному увиразненню перших, окреслено роль національно-культурних домінант у репрезентації концептів «воля – неволя» як основних у табірній поезії митця. Доведено, що образ України в мовній свідомості поета реалізований двома лексико-семантичними моделями – рай і пекло; опозиційний образ Росії в мовно-поетичній картині світу Т. Мельничука представлений винятково метафоричними картинами пекла.
Визначено, що національно-прецедентні імена в поетичній мові автора, ставши своєрідними національними кодами, сприяють відображенню самобутнього авторського мовомислення.
Визначальну функцію в організації авторських інтерпретацій поетичних національних символів у мовосвіті митця виконують індивідуально-авторські новотвори, оскільки стають унікальними зразками трансформації уснопоетичного слова. Лексеми жайвір, журавель, зоря, калина, крило, місяць, небо, роса, світ, сонце, сум, Україна, що тяжіють до етнокультурних знаків, проаналізовані в аспекті лексико-семантичних полів «світ», «Батьківщина», «фауна», «флора», «небо», «вода», «почуття».
Найбагатшим є лексико-семантичне поле «світ», складники якого (дротосвіт, кровосвіт, покруч-світ, світовид, світовир, світокрил, світопшениця, світоспів, світохрам, світочуд, світ-монастир, світ-совість, світ-сонце, світ-сором, світ-Україна тощо) стають яскравими національно-культурними домінантами, що повністю репрезентують креативний потенціал художнього мислення поета.
Досліджено механізм творення поетичної семантики оказіональних утворень на позначення орнітоморфних образів, а саме: крило (крилітонько, світокрил; крилуватий, небокрилий, найбезкриліший; крилься; семикрило тощо), жайворонок (жайворінь, жайворонкуються, жайворосся тощо), журавель (бовгар-бузьок, жур-жур-жура-влі, лелич; журавлили; журавлиноклинно тощо). Виявлено, що основою «пташиного» образотворення Т. Мельничука є пантеїзм як світоглядна домінанта його мовотворчости. Декодування глибинних смислів дозволило висновувати, що фольклоризми на позначення орнітоморфних образів наділені віталістичною символікою як типовою рисою мови дисидентів.
Визначено функційну семантику авторських інновацій флористичного поетичного простору митця, репрезентованого семантично трансформованим фольклоризмом калина (калинопад, калиносміх, калинята, одкаленіла). Простежено потужний семантико-смисловий потенціал націєкультурних компонентів «рослинних» оказіоналізмів, що сформували національно-культурні домінанти як лінгвокреативні виявники ідіостильової самобутности поета.
Проаналізовано новотвірні лексичні одиниці на позначення образів-космонімів: небо (безнебий, небокрилий, небовози тощо), сонце (сонцебог, сонцегонка, сонценята тощо), місяць (місяць-білогруд, місяцю-королю, місяць-срібляр, місяченьку-сину тощо), зірки (звіздоспів, зорі-білоніжки, колінно-зоряний, полин-зірки). Доведено, що оказіональні національно-культурні домінанти з потужним опорним астральним етномаркером в інтерпретації поета відображають міфологічну, народнопісенну, мовно-релігійну картини світу і, оприявнюючи високохудожню образність, свідчать про майстерність митця як «генія метафори».
Засвідчено, що яскравим репрезентантом лексико-семантичного поля «вода» є архетипний образ роси, сформований завдяки інноваційним утворенням росодзвін, росокосінь, росолист, черезросся; роса-сирітка; зелено-місячна (роса), стоцвітна (роса) тощо. З’ясовано, що неолексеми на позначення образу народної філософії в мові митця, вершинна поетична збірка якого має назву «Князь роси», наділені сакральним змістом.
У межах лексико-семантичного поля виконано дослідження авторських інновацій на позначення почуттів (безпорадонька, горенятко, трилишенько, трижурбонька, горенятко-горнятко тощо), які, за народною традицією, на основі демінутивних форм генерують персоніфіковані образи лихої сили. Доведено, що така осучаснена трансформація міфологеми формує потужний емоційний універсум мовотворчости митця.
Простежено функційні вияви інновацій, що утворюють лексико-семантичне поле «Батьківщина». Семантико-аксіологічна потужність етноніма Україна в основі неолексем жебрачка-вдова, російукраїн, світ-україна, сука-вітчизна; вкраїнний, вкраїнна, Стозвіздна (Україна) тощо утворює однойменний етноцентричний образ. Авторські інтерпретації ключового поетичного символа оприявлені через опозицію свій – чужий. Виявлено, що експресія субстантивних неолексем сягає інвективного звучання, а в семантиці прикметникових оказіоналізмів з’являється позитивна конотація.
З’ясовано також стильові ідіориси поетики митця, що полягають у залученні інтертекстуальности, прямого цитування, зокрема із творів Т. Шевченка, та алюзійности, римейковости на його образи, а також жанрову стилізацію текстів під молитву-медитацію, поховальне голосіння, колядковий вірш тощо, які засвідчують репрезентування української національно-мовної картини світу в лінгвомисленні митця.
Спостережено, що національні символи, актуалізовані в мовотворчості поета-дисидента, декодуються у свідомості сучасних українців і, переосмислюючись, стають оригінальними етномаркованими виразниками світоглядних позицій митця. Виявлені національно-культурні домінанти поетичного лінгвосвіту Т. Мельничука моделюють образи, що сприяють виформовуванню концепту Україна як ключового у світоглядній системі поета-дисидента.
Ключові слова: поетична мова, картина світу, авторське мовомислення, ідіостиль, ідіолект, семантика, національно-культурні компоненти, національно-культурні домінанти, етномаркованість, антропоніми, топоніми, індивідуально-авторські новотвори, лексико-семантичне поле.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 20
ВСТУП 21
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЕТИЧНОГО ІДІОСТИЛЮ 28
1.1. Поетична мова 28
1.1.1. З історії вивчення поетичної мови у словʼянському
філологічному дискурсі ХІХ – ХХІ століть 28
1.1.2. Поетична мова й поетичний текст як об’єкти мовознавчого
дослідження 33
1.2. Поняття ідіостиль та ідіолект у сучасному мовознавстві 40
1.3. Національно-культурна домінанта як складник
національно-мовної картина світу 48
1.4. Індивідуальна художня картина світу 63
1.5. Художня свідомість Т. Мельничука як чинник конструювання
індивідуальної картини світу 69
1.6. Авторські лексичні новотвори як репрезентанти поетичного
ідіостилю 74
Висновок до розділу 1 81
РОЗДІЛ 2. ОНІМИ ЯК ВИРАЗНИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СПЕЦИФІКИ
В ІДІОЛЕКТІ ТАРАСА МЕЛЬНИЧУКА 85
2.1. Антропоніми як елементи національного лінгвопростору
Т. Мельничука 85
2.2. Тематичні групи етнічно маркованих антропонімів 88
2.2.1. Власні назви на позначення історичних постатей 89
2.2.1.1. Представники історії Київської Руси 90
2.2.1.2. Представники доби визвольних
змагань ХVІІІ–ХІХ століть 97
2.2.1.3. Представники радянської епохи
та світового оточення 110
2.2.2. Іменування представників літературного кола 113
2.3. Український топос у художньому осмисленні Т. Мельничука 118
2.4. Топонімні виразники семантичної опозиції свій – чужий 119
2.4.1. Україна – Росія 121
2.4.2. Київ – Москва 131
2.4.3. Карпати – Урал 135
2.4.4. Дніпро – Єнісей, ріка Чусова 140
2.4.5. Софійський собор, Золоті ворота – Кремль,
Красна площа 146
Висновок до розділу 2 150
РОЗДІЛ 3. ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКІ НОВОТВОРИ
З НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИМИ СКЛАДНИКАМИ
В ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ТАРАСА МЕЛЬНИЧУКА 154
3.1. Функційна семантика оказіоналізмів
із національно-культурним компонентом 154
3.1.1. Неологічні одиниці лексико-семантичного поля «світ»156
3.1.2. Оказіоналізми на позначення орнітоморфних образів 160
3.1.3. Новотвори флористичного мовного простору 168
3.1.4. Інноваційні репрезентанти образів-космонімів 171
3.1.5. Оказіональні виявники образу роси 182
3.1.6. Інноваційні одиниці
лексико-семантичного поля «почуття» 186
3.1.7. Неологізми як концептуальні репрезентанти
образу Батьківщини 188
Висновок до розділу 3 193
ВИСНОВКИ 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЇХНІХ УМОВНИХ
ПОЗНАЧЕНЬ 204
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 205
ДОДАТКИ 238
Додаток А. Список публікацій та апробацій здобувача 238
|
|
|
