|
| Написано: |
2022 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
19.01.2025 |
|
| Твір змінено: |
19.01.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(4.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Туренко В. Е. Концептуалізація ідеї любові в античній філософській культурі. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за
спеціальністю: 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство
освіти і науки України, Київ, 2022.
Комплексно та системно розглянуто процес трансформації уявлень про
природу, сенс і значення любові й «навкололюбовних» феноменів в античній
філософській культурі. Висвітлено основні концепції розуміння любові, наявні
у працях давньогрецьких і давньоримських мислителів. Розкрито вплив ідей,
констеляцій, сентенцій античних любомудрів на еволюцію уявлень про любов у
процесі розвитку філософсько-антропологічної думки.
Насамперед проаналізовано та обґрунтовано залучення до розгляду не
лише класичних праць Платона («Бенкет», «Федр», «Лісід») та Арістотеля
(етичний корпус) із цієї проблематики. Відповідно, доведено необхідність
застосування та аналізу праць і фрагментів ранніх давньогрецьких філософів,
сократичних шкіл, софістів, «неамурологічних» трактатів Платона, різних
частин філософського доробку Арістотеля, а також напрацювань мислителів
елліністичних шкіл.
Виокремлено шість груп наукових розвідок, які стали теоретичною
основою дисертації: зарубіжні та вітчизняні методологічні студії з філософської
антропології; фундаментальні загальні дослідження з античної філософської
традиції; наукові доробки, у яких розглянуто проблематику любові, дружби,
пристрасті в античній культурі; наукові напрацювання, присвячені тим чи тим
античним філософам і проблематиці любові, зокрема ранній грецькій традиції,
Платонові, Арістотелю й елліністичним школам; філософські дослідження, що
стосуються осмислення дружби та любові і «навкололюбовних» феноменів;
словники та наукові праці, пов’язані з осмисленням давньогрецьких концептів 3
любові.
Оскільки античні мислителі писали свої праці здебільшого
давньогрецькою мовою, постала потреба дослідити еволюцію давньогрецького
«словника любові» від епосів Гомера до неоплатонізму. Було виділено дві
групи давньогрецького «словника любові» – «слова з головним значенням
любові» (ἀγάπη, ἔρως, φιλία, στοργή) та «слова з контекстуальним значенням
любові» (ἀφροδίσια, ἐπιθῡμία, ἵμερος, μᾰνία, πόθος). У результаті ґрунтовного
аналізу виявлено, що кожна лексема любові в давньогрецькій мові має власну
історію, еволюцію слововживання від гомерівських гімнів до елліністичної
думки і змінювала в тому чи тому періоді певні конотації, сенси та семантику.
Прикметно, що більшість давньогрецьких «слів любові», зокрема й
контекстуальних, позначали водночас як міжособистісні почуття, так і
олімпійських богів або онтологічне начало. Варто наголосити, що друга група
слів давньогрецького «словника любові» тісно пов’язана з тугою і жалем.
З огляду на те, що поява античної філософії тісно пов’язана з
міфологічним світосприйняттям і світорозумінням, цілком логічним стало
дослідження давньогрецької міфології любові. У результаті виявлено, що
образи Афродіти й Ерота мають вельми складну еволюцію від суворого,
проанімістичного вигляду до втілення жіночності та привабливості чи путто
відповідно. Образ богині любові змінювався у процесі розвитку античної
культури (літератури, філософії, мистецтва); він набував нових, яскравих та
антропологічних рис, старі ж залишалися в тіні віків. Унаслідок розвитку
міфології, який відбувався і завдяки письмовим пам’яткам давньогрецької
думки, з’являється концепт про існування двох Афродіт («небесної» та
«земної»), який визначив розуміння любові на багато століть уперед і вплинув
на історію європейської цивілізації. У текстах епосів, драм, трагедій, віршів про
обох Афродіт імпліцитно виникають протофілософські інтенції про ідею
любові. Трансформація цього міфологічного образу відбувалася динамічно і
впливала на філософський та літературний доробок різних етапів
давньогрецької культури, що свідчить про непересічне значення любові в житті 4
людей античної цивілізації.
У докласичній давньогрецькій філософській культурі можна виокремити
три основні групи античних мислителів, які розглядали феномен любові: ранні
давньогрецькі мислителі, софісти та представники сократичних шкіл. Любов як
основа світу, що уможливлює мирне співіснування людського роду, згідно з
фрагментами праць ранніх давньогрецьких філософів, утілена у двох поняттях:
ἔρως та φιλία. У роздумах про світобудову більшості мислителів докласичної
давньої Греції любов посідає ключове місце. Філософи-досократики, судячи з
фрагментів, що дійшли до наших днів, розглядали любов не лише як
онтологічний принцип або як елемент світобудови, а і як феномен людського
життя. Мислителі ранньої грецької філософії по-різному ставилися до любові
як екзистенціалу, але всі вони фактично одностайні в тому, що вона як ніщо
інше на світі має фундаментальне значення в долі кожної людини. У
представників сократичних шкіл можемо побачити перше у філософському
дискурсі чітке розрізнення двох видів любові: «небесної» і «земної»,
«піднесеної» та «продажної». Кожна людина має право сама обирати, що для
неї є любов, якого сенсу у своєму житті вона надає любові. Саме із сократичних
шкіл у філософській думці починається дискусія стосовно значення любові для
філософії та для філософа. Із фрагментів праць софістів, які збереглися до
нашого часу, можна зробити висновок про неоднозначний погляд на любов у
софістичній традиції. Деякі софісти її вихваляли, інші осуджували та
презирливо до неї ставилися. Варто також звернути увагу на внесок софістів у
розвиток філософії любові – саме вони першими присвятили свої роздуми
естетичному векторові феномену любові.
У корпусі Платонових праць бачимо не лише першу в історії повноцінну
філософську експлікацію любові, а і трансформацію уявлень про цей феномен.
Саме в класичній філософії (в особі Платона й Арістотеля) ми особливим
чином помічаємо рефлексії стосовно не лише любові, а й «навкололюбовних»
феноменів: дружби, пристрасті, закоханості, потягу тощо. Погляди на любов у
Платона трансформуються від ідеалізації гомоеротичних стосунків, які були 5
притаманні багатьом давньогрецьким полісам, до акценту на тому, що саме
союз між чоловіком та жінкою є найбільшим благом для суспільства. Любов –
основа всього світу. Лише завдяки любові людина здатна отримати найбільші
дари, які тільки можливі на землі, і лише любов до особи протилежної статі
дарує неймовірну сміливість; маючи любов у серці, людина здатна жертвувати
всім заради коханої особистості і навіть померти за неї. Платонівські ідеї про
«земну» та «небесну» Афродіту, міф про андрогінів, зв’язок любові та
філософії як прагнення до прекрасного і безсмертя істотно вплинули на
розуміння любові не лише у філософському дискурсі, а й у різних аспектах
людського життя – як індивідуальному, так і суспільному. Філософську
експлікацію любові Платона не варто обмежувати тільки діалогами, цілковито
присвяченими темі любові й «навкололюбовних» феноменів («Бенкет», «Лісід»,
«Федр»). Платон як мислитель і як особистість пройшов великий шлях у
розумінні феномену любові. Тому не є обґрунтованою думка про те, що він –
апологет і теоретик лише одностатевих стосунків. Наприклад, у політичних
трактатах давньогрецький мислитель категорично заперечує одностатеві
стосунки й редукування любові лише до насолоди та задоволення.
Специфікою Арістотелевого бачення любові є те, що він розглядав цей
феномен у контексті не лише етичних, а й логічних, естетичних, соціально-
філософських питань. Зокрема визначено, що в корпусі «ранніх праць» філософ
продовжує лінію давньогрецьких мислителів, які в осягненні людської любові
використовують знання з природничих наук (Парменід, Емпедокл, Платон).
Однією з особливостей його теорії любові є секулярність, яка проявляється в
тому, що основа любові лежить в ентелехії, а не в якомусь трансцендентному
началі. Натомість у логічному корпусі Стагірит доходить низки умовиводів,
зокрема про те, що любов є похідною від дружби, а тому перша є «вужчою»,
ніж остання. У логічних працях античний мислитель зауважує, що в жодному
разі не можна ототожнювати любовне бажання та статевий акт із любов’ю, а
також те, що ми любимо не так самих людей, як те, що нам у них подобається.
Водночас в етичних працях Арістотеля найбільш повно розкрито розуміння 6
давньогрецьким мислителем різних феноменів людського буття, зосібна
любові, закоханості та дружби. У праці «Політика» Стагірит певною мірою
доповнює своїх попередників Сократа і Платона, наголошуючи, що в основі
держави лежать любов і дружні взаємини, але водночас опонує їм, бо акцентує
на негативних наслідках для соціуму і державного ладу в разі проявів різних
любовних девіацій. Також у цій праці мислитель пише про фундаментальне
значення друзів незалежно від їхнього соціального стану і про важливість
першого досвіду дружнього спілкування для подальшого розвитку того чи того
дискурсу дружби.
Докладно проаналізовано філософські інтерпретації феномену любові у
доробку елліністичних шкіл. Зокрема доведено, що грецькі стоїки, на відміну
від епікурейців і скептиків, розглядали цей феномен радше в позитивному
сенсі, ніж у негативному. Вони вбачали в людській любові дар природи, а тому
вважали її вродженим почуттям і такою, що непідвладна людям. У дискурсі
міжстатевої любові, на їхню думку, можна розгледіти і прояви потворного, і
навіть вона сама може негативно впливати на людську долю. Водночас для
римських стоїків любов як людське почуття є і позитивним, адже, люблячи
певну людину (кохану / коханого, дружину / чоловіка, батьків, друзів, людей),
особистість здатна осягнути, відчути та зрозуміти справжній і глибинний сенс
свого життя, усієї своєї діяльності і справ. У поглядах на певні аспекти любові
скептики й епікурейці не завжди погоджуються з класичною античною
філософською традицією, певною мірою вони навіть їй протистоять. Хоча
скептики й епікурейці, розглядаючи онтологію любові, іноді презирливо
ставилися до цього феномену, однак не заперечували його могутності і впливу
на світ, на людське життя. Здебільшого обидві школи розглядали ті чи ті форми
любові в людському житті: якщо любов людей до насолод, багатства, грошей
мислителі осуджували, то любов до філософії, знань прославляли і
заохочували. Сентенції філософів-неоплатоніків стосовно любові можна
умовно поділити на три аспекти: онтологічний, епістемологічний та етико-
телеологічний. У лоні неоплатонічної школи, на відміну від інших елліністичних шкіл, спостерігаються гострі дискусії щодо походження та
визначення любові. Дотримуючись думки свого головного вчителя, Платона,
неоплатоніки говорять про єдність любові з розумом і прекрасним, однак, на
відміну від Платона, їхнім розмислам притаманні ідеї щодо безлічі еротів.
Також вони вважають, що любов походить безпосередньо саме від Бога як
Абсолюту. Вельми цікавою як для античної філософії є ідея неоплатоніків про
сотеріологічний зміст ідеї любові. Згідно з поглядами більшості представників
цього давньогрецького філософського напрямку, саме любов як ніщо інше
здатна врятувати людину після смерті.
Таким чином, концептуалізація любові в античній філософії постає як
один з етапів імпліцитної філософії любові; вона є ширшим поняттям, ніж
«античний ерос», і становить сукупність концепцій, категорій та понять,
наявних у текстах давньогрецьких і давньоримських мислителів. Розвиток
розуміння екзистенціалу любові в античній філософії є доволі строкатим,
неоднорідним і багатовекторним.
Ключові слова: любов, людське буття, екзистенціальні виміри
людського буття, культура, антична філософія, антична філософія любові, ερως,
φιλια, αγαπη. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
21
ЗМІСТ
Умовні позначення…………………………………………………………..........24
ВСТУП…………………………………………………………………...................28
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ІДЕЇ ЛЮБОВІ В АНТИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ……….........................................41
1.1. Джерельна база дослідження…………………………………………...41
1.2. Історіографія дослідження……………………………………………...53
1.3. Поняттєвий апарат і методологічні засади дослідження...…………...73
Висновки до першого розділу……………………………………………………...93
РОЗДІЛ 2. ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ «СЛОВНИК ЛЮБОВІ»: ЕВОЛЮЦІЯ
ЗНАЧЕНЬ І СМИСЛІВ В АНТИЧНІЙ КУЛЬТУРІ………….........................95
2.1. «Агапічний словник» у давньогрецькій традиції ………………….....95
2.2. Ἔρως як концепт у давньогрецькій літературі та філософії: від Гомера
до еллінізму……………………………………………………………..…………105
2.3.Στοργή та давньогрецькі слова з контекстуальним значенням
любові…………………………………………………………………………...…115
2.4. Еволюція значень φιλία: від сексуальної любові до дружби………..120
Висновки до другого розділу……………………………………………………..134
РОЗДІЛ 3. АНТИЧНА МІФОЛОГІЯ ЯК ОСНОВА ФІЛОСОФСЬКОЇ
РЕФЛЕКСІЇ ПРО ЛЮБОВ……………………………......................................136
3.1. Еволюція образу Афродіти: філософсько-культурний контекст…...136
3.2. Основні аспекти розуміння Ерота в античній традиції……………..147
Висновки до третього розділу…………………………………………......159
РОЗДІЛ 4. ЕКСПЛІКАЦІЯ ЛЮБОВІ В РАННЬОГРЕЦЬКІЙ
ФІЛОСОФСЬКІЙ КУЛЬТУРІ……………………............................................161
4.1. Семантика любові у давньогрецькому епосі: Гомер та Гесіод……..161
4.2. Ідея любові у ранніх грецьких мислителів: онтологія vs
антропологія………………………………………………………………...173 22
4.3. Погляд на любов у представників сократичних шкіл………….……183
4.4. Ключові аспекти експлікації любові у ранній софістиці.……….......191
Висновки до четвертого розділу……………………………………………….196
РОЗДІЛ 5. ФІЛОСОФСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ЛЮБОВІ У
ПЛАТОНІВСЬКОМУ КОРПУСІ ТВОРІВ…………………………………...198
5.1. Єдність і багатоманіття поглядів на любов у «Бенкеті» Платона….198
5.1.1. Філософсько-міфологічна інтерпретація сутності Ерота у
промові Федра…………………………………………………………..200
5.1.2. Павсаніївська концепція «двох Афродіт»: етико-естетичний
зміст……………………………………………………………………..204
5.1.3. Специфіка погляду на любов у Еріксімаха…..………………...213
5.1.4. Міф Арістофана про андрогінів: трагічність і комічність
любові…………………………………………………………………...221
5.1.5. Особливості розуміння досконалості Ерота у промові
Агафона....................................................................................................234
5.1.6. Діалог про любов між Сократом і Діотімою: основні смисли та
ідеї……………………………………………………………………….244
5.2. Експлікація закоханості та дружби у «Федрі» й «Лісіді»…………..254
5.3. Феномен любові в «неамурологічних» діалогах Платона…..............265
Висновки до п'ятого розділу……………………………………………………..276
РОЗДІЛ 6. ПОГЛЯД НА ДРУЖБУ І ЛЮБОВ У ФІЛОСОФСЬКОМУ
ДОРОБКУ АРІСТОТЕЛЯ……………........................................………………279
6.1. Герменевтика любові у «ранніх творах» Арістотеля………………..279
6.2. Проблематика любові в логічному корпусі праць Стагірита…….....284
6.3. Закоханість, любов і дружба в етичних трактатах
Арістотеля………………………………………………………………......288
6.3.1. Погляд на закоханість як специфічний вид дружби…………..289
6.3.2. Природа та сенс любові-ἔρως……………………………….......292
6.3.3. Основні аспекти філософського осмислення дружби ………..297
6.4. Соціально-філософський зміст любові та дружби в «Політиці»…...308 6.5. Антропологія любові та дружби у «Риториці» Арістотеля…………314
Висновки до шостого розділу……………………………………………………324
РОЗДІЛ 7. ФІЛОСОФСЬКІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ РОЗУМІННЯ ЛЮБОВІ В
ЕЛЛІНІСТИЧНИЙ ПЕРІОД…………………………………….......................327
7.1. Специфіка розуміння любові у стоїчній школі……………………...327
7.1.1. Амбівалентність любові у доробку представників Грецької
Стої……………………………………………………………………...327
7.1.2. Погляд римських стоїків на сенс і значення любові у
міжлюдських стосунках………………………………………………..339
7.2. Герменевтика любові у доробку античних епікурейців та
скептиків…………………………………………………………………………...349
7.3. Особливості експлікації любові в неоплатонізмі……………………357
Висновки до сьомого розділу………………………………………………….....368
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..…..........370
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………….........381
Додатки…………………………………………………………………..…..........424
|
|
|
