|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
18.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
18.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.9 МБ)
|
|
| Опис: |
Цигвінцева Ю. О. Джерела та способи неосемантизації сучасної
української лексики. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі
спеціальності 035 «Філологія». – Інститут української мови НАН України. –
Київ, 2021.
Пропонована дисертація – комплексне дослідження витоків і шляхів
оновлення семантики наявного в мові слова, або в широкому трактуванні –
неосемантизації лексики в сучасній українській мові. Мету виконаної праці
становило з’ясування ролі внутрішніх ресурсів української мови (питомих і
запозичених адаптованих) в оновленні її лексикону, виявлення здатності мови
змінюватися, пристосовуватися до вимог часу, зберігаючи свою національну
сутність. Неосемантизм на основі досліджень українських і зарубіжних учених
потрактовано як нове значення слова з уже наявною формою. Наукова новизна
результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українському
мовознавстві проаналізовано, систематизовано й усебічно описано різні типи
неосемантизмів, зафіксовані в текстах художнього, публіцистичного,
наукового, офіційно-ділового й розмовного стилів української мови початку
ХХІ ст. з урахуванням їхнього походження, структурних, семантичних
характеристик; здійснено спробу змоделювати розвиток неосемантизмів у
мовній діяльності сучасного українського суспільства, їх функціонування в
текстах та в системі мови. Фактичний матеріал дібрано з лексикографічних
джерел, Корпусу текстів української мови на лінгвістичному порталі
MOVA.info, Генерального регіонально анотованого корпусу української мови
(ГРАК), друкованих засобів масової інформації, електронних медіа, української
публіцистики, художніх, наукових і науково-навчальних видань та
індивідуальних дописів користувачів мережі «Фейсбук». Корпус вибраних
неосемантизмів становить 254 одиниці у 8756 контекстах, які віддзеркалюють
нові умови функціонування української мови в кінці ХХ – на початку ХХІ
3
століть. Вибрані неосемантизми належать до різних частин мови та тематичних
груп, утворені на основі питомих або запозичених мовних одиниць.
Установлено, що деякі з них уже ввійшли до словників нових слів. Більшість же
виявлених неосемантизмів не засвідчено в загальномовних нормативних
лексикографічних джерелах. До таких неосемантизмів подано власні
тлумачення на підставі їхнього вживання в текстах.
Для цілісного вивчення різних аспектів процесу неосемантизації лексики
та розв’язання поставлених завдань у роботі використано такі методи:
загальнонаукові (індукція та дедукція, аналіз та синтез, описовий метод, метод
порівняння, елементи кількісного аналізу); власне лінгвістичні методи:
структурний метод, зокрема методики безпосередніх складників та
компонентного аналізу для з’ясування семантичної структури лексеми і
визначення в ній інноваційної семи; контекстно-семантичний аналіз, що дав
змогу дослідити особливості функціонування неосемантизмів у текстах та
вплив контексту на змістовий обсяг лексеми. Для з’ясування активності
неосемантизмів використано процедуру обчислення функціонального
потенціалу інновацій, реалізовану в ідеографічному словнику нової лексики
«Активні ресурси сучасної української номінації» (АРСУН) колективу авторів
відділу лексикології, лексикографії та структурно-математичної лінгвістики
Інституту української мови НАН України.
Описано основні аспекти вивчення мовної динаміки в українському та
зарубіжному мовознавстві. З’ясовано, що в слові як основній одиниці
української номінації новизну виявлено у формі, лексичному значенні й
уживанні. Проаналізовано витоки семантичної дериватології та формування
теорії лексичного значення. Установлено, що найбільш гнучким складником
мовної одиниці є її лексичне значення, оскільки воно зумовлене предметним
змістом, ціннісним забарвленням, емоційними показниками, часовопростровоми особливостями функціонування мови.
4
Окреслено різні підходи до трактування семантичних інновацій у
лексикологічній традиції української та інших слов’янських мов. Виокремлено
3 типи неосемантизмів залежно від способу їхнього творення: 1) семантичні
деривати, які з’явилися в мові внаслідок семантичного словотворення в межах
уже відомого слова; 2) повторні приховані запозичення, що становлять нове
значення раніше адаптованого іншомовного слова, запозиченого в тій же формі,
від того ж або й іншого прототипу з тієї ж або з іншої мови-джерела та
приховані запозичення, що становлять семантичну кальку в парадигмі
питомого слова, а також нові запозичені омоніми; 3) новотвори-омоніми, які
постали завдяки універбації або повторному використанню тієї самої
словотвірної моделі для позначення нового поняття, або повторне створення
вже наявної форми для нового значення.
На матеріалі текстів різних стилів української мови проаналізовано
поняття семантичної деривації та показано механізми дії її основних видів:
1) метафоричного перенесення, 2) метонімії, 3) розширення значення,
4) звуження значення, 5) семантичного зсуву, зокрема транскатегоризації.
Відзначено, що найвищу словотворчу активність виявляють лексеми, що
належать до основних класів повнозначних слів – іменники, дієслова,
прикметники. Неосемантизми-прислівники здебільшого успадковують нові
значення від твірних прикметників і демонструють відображену
неосемантизацію. Розглянуто різні типи багатозначності, притаманні
неосемантизмам: радіальну, ланцюжкову та радіально-ланцюжкову. Звернено
увагу на те, що нове значення слова спочатку можна зафіксувати лише в межах
окремого контексту, і тільки стабільність уживання такої семантичної інновації
протягом тривалого часу засвідчує її усталення в мові.
Визначено, що внаслідок глобалізації не лише збільшується кількість
новозапозичень, а й активно з’являються в українській мові одиниці, які стають
результатом повторного прихованого запозичування. У зв’язку з цим явищем
проаналізовано різні погляди українських учених на запозичення. Простежено,
5
що функціонування повторних прихованих запозичень відбувається, по-перше,
як зміна внутрішньої форми неосемантизма, а по-друге, унаслідок впливу
екстралінгвальних чинників, а саме: розширення і переструктурування
парадигми значень у сфері інформаційних технологій, культурно-мистецькій та
соціальній сфері, економіці тощо. Матеріал дослідження уможливив
диференціацію двох способів засвоєння повторних прихованих запозичень:
1) калькування форми й семантики слова-прототипу та 2) калькування лише
його семантики.
У роботі простежено як у дедалі інтенсивніших і ширших контактах з
англійською мовою активізуються внутрішні ресурси української мови.
Повторні приховані запозичення, особливо семантичні кальки в питомій формі,
доводять здатність української мови засвоювати нову семантику й водночас
зберігати самобутність своєї номінації.
З-поміж нових омонімів на основі текстів публіцистичного, художнього
та розмовного стилів виокремлено омоніми – наслідки універбації та омоніми –
наслідки повторного використання тієї самої суфіксальної словотвірної моделі.
Серед нових омонімів – наслідків універбації виділено дві загальні групи:
конкретні та абстрактні назви. З’ясовано, що повторна реалізація моделі
словотворення властива лексемам у межах тієї самої і різних словотвірних
категорій похідних.
Аналіз уживання неосемантизмів у сучасній українській мові засвідчив не
тільки їх функціональну, а й словотворчу активність. Усе це характеризує
сучасних мовців як таких, що шукають нових шляхів мовного вираження
новітнього українського сьогодення, вдаючись до вже наявних ресурсів
української мови.
Практична цінність дисертації полягає насамперед у можливості
застосування отриманих результатів для подальшого вивчення мовної
динаміки, зокрема ресурсів та способів вторинної номінації та семантичного
словотворення. Лексичний матеріал дисертації може прислужитися для
6
укладання нових тлумачних та аспектних словників різних типів, нових
граматик української мови. Результати дослідження можуть бути корисними
при написанні підручників і навчальних посібників із лексикології та
стилістики української мови для навчальних закладів різних рівнів та типів, у
практиці викладання лексикології, лінгвістичного аналізу тексту,
лінгвокультурології, медіалінгвістики. Обґрунтовані в дисертації положення і
зроблені висновки можуть слугувати концептуальною та методологічною
основою для дальшого вивчення ролі внутрішніх ресурсів української мови
кінця ХХ – початку ХХІ століття в збереженні самобутності її номінації.
Ключові слова: неосемантизм, неосемантизація, семантична деривація,
повторне приховане запозичування, повторне використання словотвірної
моделі, багатозначність, омонімія. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………………………..14
ВСТУП……………………………………………………………………………...19
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ
НЕОСЕМАНТИЗМІВ…………………………………………………………….28
1.1. Основні підходи до аналізу мовної динаміки……………………………...28
1.2. Зміна значення слова як об’єкт вивчення семантичної дериватології…...37
1.3. Поняття неосемантизації лексики в сучасному мовознавстві……………45
1.4. Методологія дослідження…………………………………………………...57
Висновки до розділу 1……………………………………………………………...61
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНА ДЕРИВАЦІЯ ЯК СПОСІБ ТВОРЕННЯ
НЕОСЕМАНТИЗМІВ…………………………………………………………….63
2.1. Механізми формування багатозначності слова……………………………...63
2.2. Типи семантичної деривації в сучасній українській мові……………...…...73
2.2.1 Детермінування як основа неосемантизації лексики………………...…….74
2.2.2 Спеціалізація значення як причина виникнення неосемантизмів ……......90
2.2.3 Сучасні неосемантизми – наслідки метонімізації………………………….96
2.2.4 Метафора – найпродуктивніший тип неосемантизації.………...……..….105
2.2.5 Неосемантизми – наслідки семантичного зсуву………………………….126
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….128
РОЗДІЛ 3. ПОВТОРНІ ПРИХОВАНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ В ЛЕКСИКОСЕМАНТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ……………………………………………………………………………...132
3.1. Повторні приховані запозичення серед інших новозапозичень…………..132
3.2. Терміносистема інформатики як потужне джерело для творення
неосемантизмів………………………………………………………………..…..135
13
3.3. Повторні приховані запозичення в сучасній мовній практиці сфери
культури та мистецтва.………………………………………………………...….151
3.4. Функціональні можливості повторних прихованих запозичень у
соціальній сфері…………………………………………………………………...166
3.5. Найпродуктивніші повторні приховані запозичення у сфері
економіки…………………………………………………………………………..179
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….183
РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НОВИХ СЛОВОТВІРНИХ
ОМОНІМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ………………………………………...186
4.1. Визначення омонімії в слов’янському мовознавстві………………………186
4.2. Види новотворів-омонімів у сучасній українській мові……………..…….192
4.2.1 Нові омоніми – наслідки універбації………………………………………193
4.2.2 Повторне використання суфіксальної словотвірної моделі як механізм
творення нових омонімів …………………………...…………………………....201
Висновки до розділу 4…………………………………………………………….205
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………207
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...213
І. Теоретична література………………………………………………………….213
ІІ. Довідкова література…………………………………………………………..238
ІІІ. Джерела ілюстративного матеріалу………………………………………… 242
ДОДАТКИ.………………………………………………………………………..254
|
|
|
