| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Трошкіна К.Є. Становлення інституту громадянства в УНР та
ЗУНР (1918 – 1921 рр.): історико-порівняльне дослідження. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень. – Відкритий міжнародний університет розвитку людини
«Україна», Київ, 2018.
Дисертація є комплексним науковим дослідженням питань порівняльного
аналізу становлення, сутності і правової природи поняття громадянства та
інституту громадянства в Українській Народній Республіці за часів
Центральної Ради й Директорії та Західноукраїнській Народній Республіці.
Досліджено загально-теоретичні та методологічні засади, які сприяли
з’ясуванню загальних рис та відмінностей інституту громадянства на різних
українських територіях в період УНР та ЗУНР.
У відповідному контексті простежено еволюцію становлення інституту
громадянства як в УНР, так і в ЗУНР, визначено стан наукової розробки
проблеми, окреслено методологію дослідження, сформульовано поняття
громадянства та інституту громадянства, визначено структурні складові
інституту громадянства, які стали складовими законодавчих актів та
законопроектів національної української влади з цього питання, проаналізовано
зарубіжний досвід у цій сфері.
Дисертаційне дослідження здійснювалось на основі аналізу широкого
кола фахової літератури, періодичної преси тогочасного періоду,
законопроектів та законів УЦР УНР, Директорії УНР, ЗУНР, а також архівних
джерел, які надали змогу більш широко висвітлити діяльність української
влади з видання українських паспортів та допомоги українцям за кордоном.
Були опрацьовані архівні документи з Центрального державного архіву вищих
органів влади та управління України (м.Київ) (21 справа), Центрального
державного історичного архіву України (м.Львів) (3 справи) та Державного архіву
Львівської області (2 справи).
Відповідно до визначених методів та прийомів наукового дослідження
розроблено авторські поняття методу та методології інституту громадянства:
під методом наукового пізнання інституту громадянства ми розуміємо способи,
прийоми, засоби, правила, за допомогою яких здійснюється наукове пізнання
та формується наукова теорія щодо загальних явищ та процесів суспільного
життя, у тому числі інституту громадянства як системи фактів його надання,
прийняття, зміни, відміни, скасування, відмови тощо; під методологією
дослідження інституту громадянства – певну систему прийомів (методів)
наукового пізнання, що спрямована на з’ясування сутності і змісту інституту
громадянства в країнах світу із врахуванням його становлення, розвитку,
функціонування та впливу на його формування різноманітних політичних,
соціально-економічних та міжнародних чинників.
3
З метою відповідності законів про громадянства УЦР, Директорії, ЗУНР
розглянуто аналогічну практику законодавства інших країн світу, це:
Конституція Сполучених Штатів Америки (1787 р.) та Білль про права (1789 р
.); у Франції – Декларація прав людини і громадянина (1789 р.), Конституція
Франції (1791 р.); у Німеччині – Закон про набуття і втрату федеральності та
національності (1870 р.), Конституція Німецької імперії (1871 р.), Закон про
громадянство Німецької імперії (1913 р.), Веймарська конституція (1919 р.), а
також відповідні правові положення Австро-Угорської та Російської імперій.
Порівняльний аналіз розвитку громадянства та інституту громадянства
дозволив зробити висновок про зародження інституту громадянства у разі його
правового регламентування та фактичну аналогічність основних засад
інституту громадянства в українських республіках тогочасним європейським
стандартам.
Досліджено, що громадянство як багатоаспектне явище, виникає в період
античності та проходить тривалий процес свого розвитку.
Здійснено авторське визначення інституту громадянства і громадянства.
Інститут громадянства ми розуміємо як сукупність субінститутів, комплекс
взаємопов’язаних і взаємозумовлених правових норм, що регулюють у своїй
сукупності набуття, отримання, оформлення, правовий статус громадянина,
відмову, позбавлення громадянства; інститут громадянства є двостороннім
правовим взаємозв’язком особи з народом України; має стійку непереривність
у просторі і часі; характеризується через однорідні суспільні відносини (
набуття громадянства, одержання громадянства, зміну громадянства,
позбавлення громадянства, відмову від громадянства, втрату громадянства);
зумовлюється об’єктивними і суб’єктивними підставами, основується на
нормах конституційного права та одночасно має міжгалузевий характер.
Визначено основні риси інституту громадянства, а саме: його норми
впливають на суспільні відносини шляхом встановлення основних засад
взаємовідносин між особою та державою; проголошення державою
невід’ємних, природних прав особи; вони не породжують конкретних
правовідносин, а адресовані всім суб’єктам, що перебувають у даній державі;
містять загальновизнані принципи та стандарти міжнародного права; їх
практична реалізація передбачає підключення норм інших галузей права.
Розглянуто генезу наукової думки щодо формування поняття
громадянства та його ознаки і встановлено, що поняття громадянства
радянськими науковцями розглядалося в основному як належність особи до
держави та політико-правовий зв’язок між особою та державою. Сучасні
доктринальні погляди щодо розуміння поняття громадянства у більшості
скореговані законодавчим визначенням. Більшість дослідників, аналізуючи
істотні ознаки громадянства, стали вказувати на наявність правового зв'язку
особи і держави та про належність громадянства до народу України.
Громадянство науковцями визначається і через суб’єктивне право людини, і як
частина її правового статусу, і через правовідносини та правовий стан.
4
4
Розроблено авторську періодизацію становлення інституту громадянства
в період УНР та ЗУНР 1918 – 1921 рр.: 1) становлення та розвиток інституту
громадянства в УНР; 2) становлення та розвиток інституту громадянства в
період Української Держави; 3) становлення і розвиток інституту громадянства
за часів Директорії УНР; 4) становлення і розвиток інституту громадянства в
ЗУНР.
Досліджено, що відповідні законодавчі акти приймалися урядами УНР та
ЗУНР відразу після приходу до влади, їх аналіз свідчить про правонаступність
інституту громадянства щодо підстав та умов набуття; його демократичність, а
саме наявність права особи на вихід з громадянства, можливість оскаржити
рішення про відмову уповноважених органів в громадянстві; запозичення
прогресивних норм європейської правової практики про нульовий варіант
оформлення громадянства.
Акцентовано увагу на тісний взаємозв’язок становлення інституту
громадянства на українських землях з формуванням національною ідентичністі
та розумінням українцями себе як представників самостійної нації. До
передумов зазначених процесів віднесено: 1) початок формування національної
ідентичності українців в часи Київської Русі та Галицько-Волинської держави,
державного устрою українського козацтва до Переяславської угоди 1654 р.; 2)
падіння Російської імперії та розпад Австро-Угорської імперії і як результат
ліквідація такого стану як підданство; 3) підйом національної самосвідомості
українців у період Української революції 1917-1921 рр. та створення
національних держав – УНР, Української Держави, Директорії, ЗУНР; 4)
формування у зазначений період основних засад, підстав, форм інституту
громадянства.
Проаналізовано такі законодавчі акти та законопроекти про
громадянство: у добу УНР – Закон «Про громадянство Української Народної
Республіки» (2.03.1918 р.), Закон «Про реєстрацію громадянства УНР» (4.03.
1918 р.) та законопроекти Б.Кістяківського та О.Ейхельмана, члена УЦР М.
Гроссмана, і Міністерства Судових Справ УНР; в часи Директорії – Закон «Про
громадянство Української Держави (15.11.1921 р.), Закон ««Про реєстрацію
населення, що мешкає на території Української Народної Республіки» (25.09.
1920 р.), Закон «Про порядок передання та зміни прізвища» (28.09.1921 р.); а
також «Основний державний закон про устрій Української держави» професора
Київського університету О.Ейхельмана та конституційний проект,
підготовлений комісією Всеукраїнської Національної Ради; в часи ЗУНР –
Закон «Про право горожанства на Західній Області Української Народної
Республіки» (8.04.1919 р.), проект Конституції Західноукраїнської республіки
професора Львівського університету С.Дністрянського.
Порівняльний аналіз законодавчих актів та законопроектів про
громадянство в УНР та ЗУНР сприяв висновку про те, що:
– у зазначених законопроектах та законодавчих актах були регульовані в
основному такі питання: підстави прийняття громадянства, прийняття
громадянства різних верств населення, умови прийняття до громадянства
5
іноземців, порядок та процедура оформлення громадянства, відмова від
громадянства, вихід від громадянства, позбавлення громадянства;
– їх зміст та структура були у більшості аналогічними, а відмінності
зумовлювались політичним та соціально-економічним становищем
національної української влади;
– специфікою законодавства про громадянство УНР є надання
громадянства тільки за принципом «права грунту» та натуралізації, такі правові
положення не дозволяли тим українцям, які народилися за межами України, але
проживають на її території, набути українського громадянства. Закон
встановлював умови та процедуру набуття громадянства, у тому числі жінками,
дітьми та іноземцями; зазначав на порядок його оформлення та підстави
відмови від нього; законодавчо фіксував права та обов’язки українських
громадян;
- у законі про громадянство УНР часів Директорії відмітимо, як
особливість, збільшення строку для отримання громадянства у разі
натуралізації; умови надання громадянства розлученої жінки або удови після
шлюбу з іноземцем та її дітьми; ускладнення умов прийняття громадянства
іноземцями (у разі подання відповідної заяви після закінчення середньої або
вищої освіти на Україні та протягом двох років), прийняття присяги на вірність
держави у судовому органі, прийняття громадянства духовними особами та ін.;
- у законі про громадянство ЗУНР вказувалось на такі положення, які
не містилися у вищевказаних законодавчих актах: громадянство не набувалося
у разі подання дорослою особою заяви про набуття іноземного громадянства до
встановленого строку від свого імені і від імені неповнолітніх дітей; заява
могла бути як прийнятою, так і не прийнятою; набуття особою правового
статусу «чужинця» надавало можливості у будь-якій час виїхати за межі ЗУНР;
залишення у краї у статусі чужинця, забезпечувало останньому захист і опіку;
заява про відмову від громадянства не приймалася, якщо органи влади вважали,
що «заявляюча сторона сею заявою хоче лише ухилитися від громадянських
обов’язків» та ін.;
– Українська Центральна Рада, яка започаткувала процес формування
інституту громадянства, не мала можливостей та відповідних умов для видання
українських паспортів за кордоном, в той час як Директорія та ЗУНР змогли
організувати таку діяльність;
– прийняття лише спеціального закону про громадянство в ті часи
було недостатньо, він не міг включати всього коло питань, які повинні були
вирішуватися під час оформлення громадянства, саме тому в добу Центральної
Ради та Директорії було прийнято супроводжувальні закони;
– перші законодавчі акти про громадянство були недостатньо
ґрунтовними, правові положення подекуди викладались досить стисло, їх зміст
в умовах воєнного часу не оприлюднювався для широкого обговорення, це
зумовило розробку законопроектів окремими політичними діячами та
чиновниками (наприклад, законопроект Б.Кістяківського та О.Ейхельмана,
законопроект члена УЦР М. Гроссмана, законопроект міністерства Судових
Справ УНР та ін.);
6
6
– законодавчий акт про громадянство УЦР був найкоротшим за обсягом
та викладом правових норм, це перший правовий акт у цій сфері, його
розробники не мали для цього відповідного досвіду; у часи Директорії
законодавчі акти характеризувалися колізійністю, перебирали правові
положення попередньої влади, водночас на українських територіях водночас
діяли закони Російської імперії, Тимчасового уряду, Української Центральної
Ради, Гетьманату, радянської влади. Така одночасна дія та різноманітність
законодавчих актів про громадянство була характерна лише періоду Директорії
; Закон «Про право горожанства на Західній Області Української Народної
Республіки» (8.04.1919 р.) правовий статус громадянина викладав у більшій
мірі із врахуванням обсягу прав європейських стандартів.
Кожен із законодавчий актів трьох аналізованих національних урядів мав
свою особливість щодо оформлення законодавства, строку дії прийняття до
громадянства, процедури виходу, що пояснюється дією різних виконавчих
органів влади, якими займалися цими питаннями; різними обставинами
воєнного характеру.
Розробка і прийняття законів про громадянство в період УНР та ЗУНР
1918 – 1921 рр. свідчить не тільки про необхідність у законодавчому полі
затвердження основних аспектів інституту громадянства, а й політичну зрілість
української національної влади у прийнятті таких рішень.
Ключові слова: інститут громадянства, законодавчі акти, Українська
Народна Республіка, Директорія, Західноукраїнська Народна Республіка,
історико-правовий метод, порівняльно-правовий аналіз.
|
