|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
26.01.2022 |
|
| Твір змінено: |
26.01.2022 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.6 МБ)
|
|
| Опис: |
Трофимчук К.І. Сучасна теопоетика і релігійно-філософський дискурс
творів Івана Багряного. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі
спеціальності 041 – Богослов’я. Національний педагогічний університет імені
М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2021.
Дисертація присвячена комплексному аналізу теопоетики, виникнення
якої пов’язане з ім’ям Стенлі Гоппера, науковий метод якого формувався під
особливом впливом філософії Гайдеггера, «підозрою» до метафізики,
онтотеології, надприродного в дискурсі «смерті Бога», яке знайде визначення
«екзистенційної і культурної недовіри», що наштовхнуть його на пошук нових
шляхів «говоріння про Бога» на рівні глибинного психологічного і символічного,
у сфері до-мисленнєвого, де теопоетика стане способом мислення про
невимовне, а Бог – метафоричним, вербальним вираженням, артикуляцією
особистого буття людини у світі. Так ідеї теопоетики, що виникають в 1970-х
роках на хвилі захоплення суспільства ідеєю «смерті Бога», що розглядалася як
загроза зникнення християнства, пошукують можливостей відновлення мови
теології, але такої, що відповідатиме сучасному контексту. Однак вже до 1990-х
проєкт «відновлення християнства», розпочатий Гоппером, відійшов у забуття.
Згодом, вже у 2000-х, зародження підозри до християнських правих, зокрема
через їх протести на грунті питань сексуальної етики, гендерної проблематики,
соціальних і етичних стереотипів, тенденції перетворення релігії у форму
насилля, систему, що замикається в собі, детермінували зацікавлення
теопоетикою серед таких теологів, філософів, інтелектуалів як Роланд Фабер,
Кетрін Келлер, Джон Д. Капуто, Річард Керні, Скотт Голланд, Мелані Дугвід-
Мей та інших, але вже у нових і доволі різних постмодерністських визначеннях,
інтерпретаціях, що прагнуть вступати в діалог з викликами сучасності.
Континентальна філософія, що завжди цікавилася тісним зв’язком філософії з
практикою життя, особливо такими темами як трансформації життя, розуміння
тілесності й ліберації, критика процесів, методик, практик поневолення людини
3
та пошук шляхів звільнення. Близкість окреслених багатоаспектних проблем
релігійним конотаціям спасіння зумовила вагомий вплив на «нову» теопоетику,
саме тому в центрі її уваги філософія Дерріда, Ліотара, Дельоза, Фуко, Рікера та
інших. Якщо теопоетика Гоппера і Вайлдера зосереджувалася довкола жанрових
форм, то «нова» теопоетика – на необхідності соціальної рівності і політичної
справедливості. Як і перша, так і остання, теопоетика наголошує на
міждисциплінарних підходах, що продовжує експеременти над дискурсами
божественного, пошукуючи мови відкритого діалогу в прихильності до
множинного і різного, де навіть любов Бога переживається у різноманітному
розумінні цього Бога. Відкритість теопоетики до множинності інтерпретацій,
акцент на її «людськості», відкритість до культури, увага до традиції і
несприйняття абстракції, раціоналізму та стереотипів може виявити значимість
української культурної спадщини для християнства сьогодення, занурюючись у
вимір досвіду і щоденної практики та в переживанні божественного, а не в
метафізичні концепції про Бога, що в їх абсолютизації можуть призвести до
жорсткого фундаменталізму чи залишитися на рівні абстрактних висловлювань,
далеких від людської реальності. На прикладі творчості Івана Багряного, зокрема
його твору «Сад Гетсиманський», можна помітити христологічне та кенотичне
акцентування форми життя, що резонує з кенотичними аспектами теопоетики, а
головне тим, що теопоетика Капуто називає слабкою силою, бажанням
божественного, що народжуватиметься з глибини відчаю маленької людини,
поставленої на великий «конвеєр» тотального знищення. У дисертаційній роботі
вперше в українській науці проводиться дослідження теопоетики та
обґрунтовується її здатність розвивати міждисциплінарні, міжкультурні,
міжконфесійні підходи. Аналізується, як саме теопоетика сприяє розвитку
дискурсу про божественне, що стає перехрестям зустрічі різноманітних
дискурсів, здатною надати цінність публічним дискусіям через діалогічний
підхід.
Актуальність теми дослідження пов’язана з аналізом спроб подолання
теологією та релігією їх маргіналізації. Модерн проводив систематичну роботу з
4
маргіналізації теології, визначаючи її як нерелевантну для розуміння дійсності та
досвіду. Однак це виключення, здійснене на користь позитивізму, сцієнтизму та
раціоналізму, не було здатним уникнути трагедій XX століття, і «вкинуло»
людину та суспільство в постмодерн чи «плинний модерн», сповнений сумнівів,
питань та суперечностей, у невизначеності, без опорних точок.
У такому сценарії теологія відновлюється у пошуках релевантних та
адекватних відповідей на досвід людини та сучасного суспільства, не стільки
завдяки відродженню догматичного виміру, але завдяки наявності діалогу
взаєморозуміння з людиною та самим суспільством. Інакше кажучи, еклезіальна
спільнота має можливість брати участь у відкритому просторі обміну, щоб
зрозуміти потреби, проблеми та питання, якими живе соціально-політична
дійсність, з метою розвитку теології, здатної розуміти, говорити та реагувати на
потреби і виклики часу.
Теопоетика виступає відкритим та уважним співрозмовником у такому
«партнерстві» з найрізноманітнішими людьми та групами суспільства, які
активно шукають нові шляхи та способи реагування на питання конкретного та
щоденного існування. Це спосіб до взаємності і солідарності у практичному
просторі потреб, що характеризують суспільство на культурному, політичному,
освітньому, громадському, церковному рівнях.
Створення простору для діалогу та зустрічей, породженого поглядом, який
теопоетика звертає до реальності, включає різні конфесії та дисципліни,
усвідомлюючи, що загальна напруженість пізнання реальності поза попередньо
встановленими схемами може бути перекладена в спільну відповідальність за
соціальні та громадянські проблеми, які зачіпають людей як в межах, так і за
межами їхньої релігійної приналежності, культурної ідентичності та політичних
вподобань.
Діалогічне бачення, реалізоване теопоетикою, зміщує центр ваги пошуку
сенсу та відповідей з реакційно-захисної позиції на конструктивний підхід, який
може виявитись ціннісним для всього сучасного суспільства, що дедалі більше
5
роздирається імпульсами до партикуляризму окремих груп, з однієї сторони, й
індеферентності чи дезорієнтації особистості, з іншої.
Варто зазначити, що в українському академічному просторі відсутні
дослідження щодо поняття теопоетики, однак інтерес до теопоетичного
дискурсу, що зосереджується на актуальних викликах, перед якими постала
людина, може стати ціннісним практичним внеском у розбудову платформи
діалогу, а також нових теоретичних досліджень, що ґрунтуються на
міждисциплінарних, міжконфесійних, міжрелігійних, міжкультурних підходах.
Метою дослідження є комплексний аналіз сучасної теопоетики з увагою на
її кенотичних аспектах та її застосування до аналізу релігійних ідей кенозису в
українській літературі.
Об’єктом дослідження є теопоетичний дискурс XX - XXI століть.
Предметом дослідження є особливості теопоетичних напрямків, а також
теопоетичне прочитання євангельської історії Христа та її інтерпретація в
наративі роману «Сад Гетсиманський» Івана Багряного.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що теопоетика вперше
комплексно досліджується у вітчизняному контексті, а також аналізується з
урахуванням викликів і проблем українського суспільства XX - XXI століть. У
межах дисертаційного дослідження було узагальнено та систематизовано
основні ідеї ключових теопоетичних діалогів, а також доведено важливість
«партнерства« теопоетики з теологією для повсякденного досвіду та потреб
сучасної людини, де теопоетика стає способом, здатним повернути
християнський дискурс у центр, поза формалізмами, схематизмами, що лише
закривають церкву, чи теологічний дискурс, в собі.
Вперше досліджено особливості теопоетичних проєктів від їхнього
зародження на межі діалогу мистецтва і релігії, власне теопоетики Стенлі
Гоппера і Амоса Вайлдера, і до сьогодення, що виникає на перетині філософії
процесу, екотеології, феноменології і постмодернізму; виявлено, що на початках
тоеопоетика зароджується на перехресті біблійної інтерпретації Бультмана,
феноменології Гайдеггера, «релігійно-літературного руху», проте всі вище
6
перераховані теопоетичні діалоги об’єднані дискурсом «смерті Бога», в яких
теопоетика народжується як стратегії людського означення, тобто надання і
створення значення у відсутності фіксованих значень доступних знанню чи вірі.
Виявлено, що розуміння і визначення теопоетики, яка розглядається в
межах дискурсу «смерті Бога», залежить від визначення і розуміння того, що в
конкретній теопоетичній пропозиції розуміється під «смертю Бога» і які
висновки тому слідують; зіставлення різних теопоетичних пропозицій в такому
контр-онтотеологічному дискурсі дозволило прийти до висновку, що попри
спільне поняття «теопоетика», що їх об’єднує і бажання розвивати дискурс не в
межах онтотеології чи негативної теології, до прикладу, Фабера, Капуто і Керні,
все ж є кардинально різними в своїх витоках, проблематиках, герменевтиках,
відрізняються сферою як теологічного, так і філософського впливу.
Оскільки теопоетика є дискурсом, що народжується на тлі підозри до
метафізики і онтотеології, досліджено тео-поетичну відповідь-пропозицію в
католицькому середовищі, що продовжує триматися метафізичних засад, в яких
Бог залишається в категоріях сущого, головне під впливом теології Ганса Урса
фон Бальтазара; обґрунтовано, що такий приклад тео-поетики є радше
теопоезією, формою поетизування теологічного знання. Виявлено, що тео-
поетика, про яку говорить Карпентер є аналізом складного сплетіння
теологічного і поетичного виміру мови Бальтазара, де поетика стає формою
вираження його проєкту метафізики, що, на думку її прихильників, необхідна
для відповідей викликам сучасності. Також зазначено, що на відміну від
Карпентер, «поетична теологія» Віладесау стане радше закликом до повернення
теологічного дискурсу до поетично-естетичного, чуттєвого виміру, на шляху до
перетворення теології на «абстрактну» науку, його теологія наголошуватиме на
«містагогічному» аспекті, що прагне направляти за межі концептуальної мови до
досвіду Божої таїни - його проєкт чинитиме «помірний» опір надмірній
раціоналізації теологічної мови, що зближує його з теологією Карла Ранера;
виявлено, що такий погляд Віладесау наближає його «поетичну теологію» до
поняття теопоетики Вайлдера.
7
В результаті дослідження теопоетики Дж. Капуто виявлено, що його
теопоетична пропозиція є найбільш цілісним герменевтичним проєктом, що
розширює свій дискурс до космопоетичних пропорцій. Теопоетика Капуто, як і
його радикальна герменевтика, і слабка теологія зосереджені на соціально-
політичному і етичному вимірах, саме тому і його герменевтика хреста
наголошує на соціально трансформативних наслідках історії страждань і
воскресіння Христа. Попри «спекулятивність» думки, в якій його можуть
звинувачувати, доведено, що радикальна пропозиція теології хреста Капуто є
глибоко моральною, що прагне вийти за рамки можливого, де практика любові,
гостинності, справедливості народжується не як економічна вигода, але як
бажання безумовного дару через прийняття повної невизначеності і
несправедливості, що намагається рухатися периферією між апофатичною і
катафатичною теологіями.
Виявлено, що «нова» теопоетика з іменами Фабера, Керні, Капуто
переводить у вимір особистої відповідальності перед власними моральними
сенсами, де бажання подолати існування абсолютів стає прагненням подолати
ідеологію насилля і приблизити християнство до проблеми існування
несправедливих страждань, які, на думку Капуто, християнство часто прагне
уникнути через їхнє метафізичне обґрунтування.
Досліджено особливості христологічних аспектів теопоетичного дискурсу,
множинності інтерпретацій євангельських історій і їхніх відповідей на соціальні,
політичні, церковні виклики. Доведено, що як і у Капуто, так і Алвеша, Мей і
Керні теопоетика концентрується навколо ідеї, що маніфестації Царства Божого
мають відбуватися в конкретних соціально-політичних реаліях земного життя, а
не бути сподіваннями на новий політичний порядок за межами даної реальності,
що, на їхні переконання, лиш знецінюють втілений досвід щоденного життя.
Виявлено внесок Керні у теопоетичний дискурс в ключі його анатеїзму, власне
як анапоетика і анакарнація, у тому, що він одним з перших порушує питання
навколо «найсвіжіших» проблем, спричинених зловживанням виміром
технологій, пандемією, досвідом ізоляції та дистанції, що Керні називає епохою
8
«екскарнації» (знетілення), де безтілесні залежності відключають людину від
реального життя, знецінючи тактильний досвід, реальну присутність,
перетворюючи людину на замкнену в собі.
Здійснена спроба теопоетичного прочитання українського художнього
твору Івана Багряного «Сад Гетсиманський», і виявлено, що на відміну від
західної ситуації, яка характеризується глибоким рівнем дехристиянізації
культури та елімінації Бога з публічної сцени, український контекст все ще
відзначається глибокою і поліфонічною релігійною чутливістю, є культурою, що
знаходилася завжди на пограниччі двох світів; доведено, що в світлі цієї різниці
західні категорії теопоетичного дискурсу можуть виглядати дещо «чужими» для
української культурної герменевтики, попри те сьогодні вони пропонують
українському середовищу можливість впоратися з триваючими, новими і навіть
прийдешніми викликами, і відкрито зіткнувшись з ними, переосмислити з новим
удосконаленням діалогічного і міждисциплінарного підходами.
Встановлено, що теопетика, у своїй відкритості до множинних
інтерпретацій, яка завжди прагне виходити за межі окремих культур, релігій
може стати запрошенням для української сторони у розбудові свого
теопоетичного проєкту, як платформи для діалогу, через увагу до своєї
культурної, мистецької спадщини і нових тенденцій. Доведено, що теопоетика
може стати запрошенням до трансформативного діалогу сучасної людини, що
шукає сенс повсякденного існування в особистому та колективному вимірі, як у
церкві, так і за її межами.
Набуло подальшого розвитку розуміння теопоетики як пропозиції до
міждисциплінарної, міжкультурної, міжконфесійної діалогічності, а також
можливостей формування власного теопоетичного дискурсу з урахуванням
особливостей української культури; а також необхідність ґрунтовного
критичного осмислення теопоетичних дискурсів.
Результати, отримані під час проведення дослідження, можуть бути
використані при викладанні релігієзнавчих, теологічних та філософських
9
дисциплін у вищих навчальних закладах, а також при формуванні стратегій
відкритої взаємодії між різними суспільними групами.
Ключові слова: теопоетика, теопоезис, мітопоетика, космопоетика,
анапоетика, критика онтотеології, тілесність, теологія хреста, радикальна етика,
міждисциплінарність, діалогічність.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП……………………………………………………………………………..18
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК “ТЕОПОЕТИЧНОЇ”
ТЕОЛОГІЇ…………………………………………………………………………..31
1.1. Філософські й теологічні передумови теопоетики…………………..30
1.2. Стейнлі Гоппер і зародження теопоетики…………………………....37
1.3. Амос Вайлдер і мітопоетика як психологічна глибина символів…..44
1.4. Рубем Алвеш і Мелані Дугвід-Мей – теопоетика втілення…………54
1.5. Енн М. Карпентер і Річард Віладесау – тео-поетика і тео-естетика..65
1.6. Роланд Фабер – теологія процесу як теопоетика…………………….75
1.7. Річард Керні – теопоетичне мистецтво як анапоетика………………87
1.8. Річард Керні – поетика катарсису……………………………………..93
Висновки до першого розділу……………………………………………...97
РОЗДІЛ 2. ДЖОН Д. КАПУТО – ТЕОПОЕТИКА ПОДІЇ……………………...101
2.1. Капуто і Гайдеггер – “герменевтика фактичності”……………….....102
2.2. Капуто і Дерріда – подія як слабке “the peut-être”……………...…...108
2.3. Радикальна герменевтика як прагнення радикальної етики………..113
2.4. Гегель і Капуто – Абсолютний Дух чи слабкий привид……………116
2.5. Теопоетика як безсила сила трансформації………………………….118
Висновки до другого розділу……………………………………………...123
РОЗДІЛ 3.ТЕОПОЕТИКА ХРЕСТА……………………………………………..126
3.1. Теологія Хреста і теопоетика………………………………………....127
3.2. Розп’яття як поклик справедливості………………………………….134
3.3. Воскресіння як “ранена слава”………………………………………..142
3.4. Воскресіння як втілена спрага до життя……………………………..147
3.5. Воскресіння як трансформативна сила краси і туга пам’яті………..154
3.6. Анакарнація – дотик до воскресіння…………………………………158
Висновки до третього розділу……………………………………………..161
РОЗДІЛ 4. “САД ГЕТСИМАНСЬКИЙ” У ТЕОПОЕТИЧНІЙ
ПЕРСПЕКТИВІ…………………………………………………………………...164
4.1. Радянська політика терору……………………………………………165
4.2. Таємна вечеря – крок супроти знеособлення……………………......172
4.3. Життя крізь смерть і воскресіння…………………………………….181
Висновки до четвертого розділу…………………………………………………192
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………210
|
|
|
