| Опис: |
**Анотація:**
Праця С. Томашівського "Угорщина і Польща на початку XVIII в.", видана у Львові в 1909 році, досліджує історично-політичні відносини між Угорщиною та Польщею на початку XVIII століття, розглядаючи їх у контексті XVI та XVII століть. Автор аналізує роль Карпатського хребта як природної межі, що впливала на формування держав Центральної та Східної Європи та взаємини між народами по обидва боки гір. Особлива увага приділяється державному занепаду Угорщини після 1526 року, її фрагментації та перетворенню на арену боротьби між Габсбургами й Османською імперією. Розглядається роль Польщі та Франції в цих процесах, причому Польща часто відігравала пасивну роль попри сусідство та історичні зв'язки. У книзі також висвітлюються угорські повстання куруців за незалежність від Австрії та зростання ролі Польщі на завершальному етапі цих конфліктів.
**Основні ідеї книги:**
* Карпатський хребет мав важливе політичне значення як природна межа, навколо якої формувалися державні утворення народів Центральної та Східної Європи.
* Політичні відносини між племенами по обидва боки Карпат, зокрема між румунами, українцями, поляками, словаками, німцями та мадярами, були постійними та динамічними.
* З середини XIV століття на цій території домінували два державні організми: Польща та Угорщина.
* Рік 1526 ознаменував початок двовікового політичного розбрату та міжнародної боротьби за Угорщину, що призвело до її фрагментації на габсбурзьку, семигородську та османську частини.
* Угорська магнатська опозиція, що протистояла Габсбургам, часто шукала опори в сусідніх державах, зокрема в Польщі або Османській імперії, що призвело до турецького васальства Семигороду.
* Незважаючи на тісні династичні зв'язки та сусідство, Польща відігравала досить скромну і пасивну роль в угорських справах XVI-XVII століть порівняно з Австрією та Османською імперією.
* Франція, як західноєвропейська держава, виявляла значно більший інтерес та вплив на угорські політичні справи, використовуючи Угорщину як відволікаючий маневр у протистоянні з Габсбургами.
* Повстання куруців на чолі з Ференцом II Ракоцієм (1703-1711) були одними з найсильніших спроб боротьби Угорщини за державну незалежність.
* У цьому останньому акті боротьби Польща відіграла значнішу роль, ніж у попередніх фазах, попри те, що її власний державний устрій також перебував у стані занепаду.
* Між Польщею та Угорщиною існувало значне політичне та соціально-політичне споріднення, що проявлялося у подібних інституціях, правових формах, надмірній перевазі шляхти та слабкому розвитку міст. |
