|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
15.08.2022 |
|
| Твір змінено: |
15.08.2022 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Токаленко П. О. Особливості політичної реакції імперського
режиму на Першу російську революцію в Південній Україні (1905-1910
рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 – Історія України – Херсонський національний
технічний університет, Херсон, 2021; Запорізький національний університет,
Запоріжжя, 2021.
Сьогодні, в умовах, коли Україна стверджує свою незалежність,
важливо вивчати саме ті сторінки вітчизняної історії, коли український народ
тільки починав боротьбу за відновлення власних прав на вільний політичний
та культурний розвиток. Можливість вибороти хоча б якісь демократичні
свободи з’явилася для нього під час російської революції (1905–1907 рр.),
однак політика реакції влади поступово знищила всі її здобутки. Важливо
відмітити, що цей досвід внутрішньої боротьби з монархічним режимом
Російської імперії сприяв становленню та згуртуванню не тільки
українського народу, а й інших етнічних спільнот у поліетнічному
південноукраїнському регіоні.
Крім цього, необхідно зауважити й те, що в сучасній Україні тільки за
останні 2 десятиліття відбулися 2 українські революції, спрямовані проти
проросійського вектора майбутнього розвитку України. Незважаючи на
здобутки цих революцій, в Україні й досі відбувається внутрішня політична
боротьба, яка часто супроводжується політичною реакцією переможців над
переможеними та політичним реваншизмом, коли переможені намагаються
повернути собі минулі політичні позиції шляхом критики владних дій, що, у
свою чергу, може спровокувати реакційні дії чинної влади. Такий стан справ
не є новим для української історії, схожа ситуація була в Україні в роки
Першої російської революції 1905–1907 рр. та в роки активної царської
реакції 1907–1910 рр. Не дивлячись на те, що революційний процес у
3
Південній Україні відбувався в контексті загальноімперського
революційного руху, дослідження цієї проблеми є актуальним завданням
української історичної науки.
Наукова новизна результатів дисертації полягає в тому, що вперше в
українській історичній науці здійснено спробу комплексно розкрити актуальну
тему, яка до цього часу не була предметом спеціального історичного
дослідження. Спираючись на сучасні методологічні підходи, залучивши широке
коло архівних документів, періодичної преси і статистичних даних, уперше
виокремлено в самостійний об’єкт наукового вивчення особливості політики
реакції російської влади у Південній Україні в період 1905–1907 рр.
Історіографічний аналіз засвідчив, що проблема державних репресій
царизму в період, який розглядається, була предметом вивчення багатьох
дослідників. Проте комплексних праць, присвячених дослідженню реакційної
політики царської Росії на події Першої російської революції в
південноукраїнських губерніях, у сучасній українській історіографії не було
створено.
Аналіз історіографії дослідження спирається на комплексно-
порівняльну основу, згідно з якою джерельна та історіографічна база
дисертації досліджена таким чином: дореволюційна історіографія (1903–
1917 рр.), радянська історіографія (1917–1991 рр.), сучасна українська
історіографія, зарубіжна історіографія. Дослідження історіографії за
періодами уможливило відтворення історико-культурного впливу на епоху та
виокремлення основних аспектів ідеологічного ставлення дослідників до
проблематики Першої російської революції.
Документи Центрального державного історичного архіву України,
м. Київ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України,
державних архівів Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської,
Миколаївської, Одеської та Херсонської областей стали основою джерельної
бази дослідження. Окрім архівних джерел, для вивчення та висвітлення теми
дисертаційного дослідження опрацьовані: збірники законодавчих
4
нормативно-правових документів і матеріалів, одноосібні та колективні
монографії, наукові статті в українських і зарубіжних фахових виданнях,
матеріали наукових конференцій, мемуари та публіцистика, періодичні
видання початку ХХ ст. та сучасна періодика тощо.
Історіографічна та архівна база дослідження систематизована
відповідно за типологічною та хронологічною ознаками. Введено до
наукового обігу нормативно-правові акти та архівні документи 33 фондів
2 центральних і 6 державних архівів областей України (досліджено
документи 94 архівних справ).
Комплексний аналіз історіографії теми дослідження дозволив залучити
широке коло архівних документів та опублікованих матеріалів, які
розглядалися відповідно до принципів об’єктивності, історичності та
доцільності їх використання в науковому дослідженні. Історіографічна база
дисертації складається з досліджень різних періодів: від початку ХХ ст. до
часів сучасної України. Простежено, що характер і методологія висвітлення
досліджень проблематики реакційної політики влади має стійкий зв’язок із
певними історичними періодами.
Зроблено висновок, що законодавча основа репресивної політики
Російської імперії на Півдні України в 1905–1910 рр. стала одним із
найважливіших знарядь монархізму в боротьбі проти революційного руху.
Основним законодавчим актом, який легалізував активну репресивну
діяльність царизму, була постанова «Щодо заходів з охорони державного
порядку та спокою» від 14 серпня 1881 р., прийнята після вбивства
імператора Олександра ІІ.
Розкрито, що система безпеки у Російській імперії в 1905–1910 рр.,
важливим елементом якої став наступ царської реакції на свободу слова, була
організована на основі легалізованої репресивної політики. Тільки з
17 жовтня 1905 р. до грудня 1906 р. було заборонено більш ніж
370 періодичних видань, закрито 97 друкарень, конфісковано понад 430 газет
і журналів, арештовано та накладено штрафи на 607 редакторів і видавців.
5
Тільки в 1907 р. уряд Російської імперії призупинив роботу 413-ти
друкованих органів, засудив 175 редакторів, наклав штрафи на
556 редакторів і видавців на загальну суму 333 тис. 950 рублів.
Зазначено, що особливо гостро реакційна політика царизму була
застосована проти південноукраїнського селянства та активістів
революційних політичних течій. В роки активної царської реакції (1906–
1907 рр.) селянські заворушення не припинялися. Загалом в Україні відбувся
1 тис. 361 виступ селян, з них: 81 зіткнення з поліцією та військами, 35
випадків спротиву владі внаслідок несплати податків, 50 масових виступів
проти відокремлення від общини, 550 випадків підпалу поміщицьких
володінь, 20 погромів господарств заможних селян тощо.
Обґрунтовано роль інтелігенції в революційному русі 1905–1907 рр.,
проти якої активізувалася монархічна антиреволюційна пропаганда. У цьому
контексті сформувався та активно впроваджувався реакційний антисемітизм,
реалізація якого стала можливою лише при активній підтримці силових
структур Російської імперії. Його апогей – серія потужних єврейських
погромів у містах Південної України в жовтні 1905 р.
Доведено, що допоміжну функцію в організації реакційної політики
царизму займали «чорносотенні організації», метою діяльності яких було
збереження старої політичної моделі та поширення у народі ідеї
споконвічних духовних традицій Російської монархії. Особливу роль у цьому
протистоянні відігравала Російська православна церква (далі – РПЦ), яка
свідомо займала проімперську позицію в суспільстві.
Наголошено, що особливо активну реакційну позицію влада
поширювала в середовищі силових структур. Контрреволюційна урядова
політика спиралася не тільки на віддані царському режиму війська, а й низку
завербованих агентів поліційної служби. Незважаючи на революційну
пропаганду в армії та поліції, силові структури залишилися у більшості
випадків відданими монархічному режиму.
6
З’ясовано, що не менш важливе питання реакційної політики царизму в
1905–1907 рр. – це наслідки державних репресії на Півдні України. Вагомим
фактом масової державної помсти власному народу було перевантаження
пенітенціарних закладів у цьому регіоні. Стосовно політичних заслань, то
тільки з 17 жовтня 1905 р. до 1 вересня 1906 р. з України до Сибіру було
заслано більш ніж 35 тис. осіб.
Доведено, що політика реакції не змогла знищити революційні настрої
у суспільстві. Зокрема, про стагнаційну фазу царської реакції та відновлення
революційної боротьби було заявлено Єврейською соціал-демократичною
робітничою партією «Поалей-Ціон» у 1909 р. Новина про смерть найбільш
відомого та шанованого в суспільстві критика царизму, письменника
Л. Толстого викликала на Півдні України певну активізацію у робітничому
середовищі та сприяла консолідації революційних сил. Про це йдеться в
донесенні начальника миколаївського жандармського управління до
миколаївського градоначальника у 1910 р.
Ключові слова: політика реакції, Південь України, антисемітизм,
селянські повстання, політичні партії, інтелігенція, «Чорна сотня», армія,
поліція, пенітенціарні установи. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
АНОТАЦІЯ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 16
ВСТУП 17
РОЗДІЛ 1. Історіографія, джерельна база та методологія
дослідження
24
1.1. Стан наукового розроблення теми 24
1.2. Джерельна база дослідження 50
1.3. Методологія дослідження 64
Висновки до першого розділу 68
РОЗДІЛ 2. Законодавче оформлення, інформаційна підготовка та
наступ на революційний рух у Південній України в 1905-1910 рр.
74
2.1. Правова основа реакційної політики царизму та організація
системи внутрішньої безпеки Російської імперії в 1905-1910
роках
74
2.2. Інформаційна підготовка до реалізації реакційної політики
1905-1907 років та боротьба монархічного режиму із свободою
слова
85
2.3. Наступ на революційний рух у Південній України в 1905-
1910 рр.
101
Висновки до другого розділу 132
РОЗДІЛ 3. Роль державних та громадських структур у реалізації
реакційної політики царизму на Півдні України в 1905-1910 рр.
135
3.1. Роль армії та поліції в реакційній політиці Російської
імперії на Півдні України у період революції 1905-1910 років.
135
3.2. Пенітенціарна система реакційної політики царизму 1905-
1910 рр.
153
3.3. Реакційна діяльність Російської православної церкви та
роль «Чорної сотні» на Півдні України в 1905-1910 рр.
167
Висновки до третього розділу 179
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 194
ДОДАТКИ 225
|
|
|
