Альбатрос – блукач морів

Леонід Тендюк відомий в українській літературі як письменник, що змалював далекі країни й екзотичні куточки світу, які побачив на власні очі. Для українців, які жили в СРСР і не мали змоги поїхати за кордон, кожна книга автора ставала святом душі, відкриттям недоступного світу. «Мою мрію побачити світ і написати про нього книги втілив у життя Леонід Тендюк. За що йому честь і хвала!» – писала Ірина Жиленко.
Автор згадував: «На науково-дослідних кораблях «Юлій Шокальський» та «Витязь» мені випало пройти багатьма шляхами Тихого та Індійського океанів. Побував більш ніж на 50 островах і атолах. Ці два судна заходили у найвіддаленіші куточки земної кулі, куди ні пасажирські, ні транспортні кораблі не ходили». Свої враження від далеких мандрів Леонід Тендюк спочатку коротко виклав у виданні «Люди з планети Океан» (1969). Потім більш детально описав свої пригоди в книгах «Альбатрос – блукач морів» (1972) та «Полінезійське рондо» (1979).
А влаштуватися на флагман радянського наукового флоту «Витязь» допоміг Леоніду Тендюку не хто інший, як Павло Тичина: «Під час відпустки в Києві я зустрівся з Павлом Григоровичем – моїм добрим знайомим – і розповів, що хочу працювати на «Витязі». Він написав листа своєму товаришу, легендарному Івану Папаніну, який керував в Інституті океанології відділом морських перевезень. Після повернення у Владивосток я за кілька годин оформив усі документи і став членом екіпажу «Витязя».
Під час заходів у порти траплялися унікальні зустрічі: з дружиною розвідника Ріхарда Зорге (Японія), дослідником морських глибин Жаком Івом Кусто (Кенія), головою Тимчасового уряду Росії Олександром Керенським (Канада), сином художника Поля Гогена (Таїті). Крім того, відбулися сотні зустрічей з простими людьми, емігрантами, авантюристами, дикунами, які часто закінчувалися несподіваними і веселими пригодами.
«З океану в небо підводилися увінчані стрункими пальмами гори. Над ними клубочилися димчасті хмари», – описує автор плавання до островів Самоа. На одному з них похований Роберт Люїс Стівенсон. «Я відвідав могилу автора «Острова скарбів» разом зі своїми друзями-українцями Ернестом Гуртовенком і Костею Скориком. Вони – астрономи, і пливли спостерігати затемнення сонця. Цікаво: на меморіальній гранітній брилі вибиті слова Стівенсона, співзвучні з шевченковим «Заповітом». Ми поклали квіти і почали читати вірші Тараса Шевченка, Володимира Сосюри, Павла Тичини, власні поезії. Це був неповторний і, мабуть, єдиний вечір української літератури на далекій полінезійській землі. Моїм пером керує любов до України. Хоча більшість моїх книжок розповідають про далекі краї, я завжди вишукував факти, пов’язані з Україною».