|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
22.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(4.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Темченко А.І. Традиційні магічно–лікувальні практики: антропологічний
дискурс та семантичні трансформації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.05 – етнологія. Інститут мистецтвознавства, фольклористики
та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, Київ, 2021.
Зміст анотації. Технологічний розвиток суспільства, орієнтований на
матеріальне збангачення, не вирішує проблем внутрішнього характеру.
Важливим елементом гармонізації особистості є її зв’язок з минулим, що
передбачає розуміння національних міфів, які поєднують в собі світоглядні
настанови етносу. Важливим джерелом реконструкції давніх уявлень є обрядові
тексти, які увібрали в себе головні ознаки магічно–лікувального обряд і
трансформувалися в інші види діяльності.
Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку
використаних джерел і літератури, додатків. У вступі визначені актуальність,
об’єкт і предмет дослідження, окреслено мету і завдання дисертації.
Перший розділ «Магічно–лікувальні практики і міфо–фольклорна традиція»
присвячено стану наукового вивчення проблеми, аналізу інформаційних ресурсів
і джерельної бази, визначено методологічні засади дослідження. В процесі
опрацювання фактичного матеріалу було встановлено, що існує декілька періодів
вивчення, які зіставляються з функціонуванням наукових шкіл. Особливу увагу
акцентовано на останньому періоді, що ототожнюється з утвердженням
української державності.
У другом розділі «Семантична онтологія і образна система лікувально–
обрядових текстів» досліджено окремі модифікації антропності, описані за
допомогою «тексту тіла»: формульні властивості тіла як «механічної» моделі
2
всесвіту; семантику «тілесної» душі» як одухотвореного змісту цієї моделі; а
також елементи синкретичної структури – символіка голови і кровоносної
системи, дуально–опозиційні локуси тілесного низу і семантичні коди кістяка
людини. Лікувально–обрядові тексти зберегли рудименти архаїчних вірувань про
«космічну» будову людського тіла. Порівняльний аналіз образів астральних
світил, природних явищ і елементів ландшафту з тілом людини пояснює
семантику окремих магічних дій, коли маніпуляції з кістками, кров’ю, нігтями,
волоссям, молоком впливали на стабільність космосу. В уявленнях давніх слов’ян
тіло всесвіту і тіло людини мають тотожну троїсту структуру («верх–середина–
низ»), що пояснює смислові зіставлення «природного» і «людського», а також
семантику потрійних жертвоприношень і походження уявлень про «тілесну»
душу.
В міфологічній картин світу «голова» утворює окремий текст, що
асоціюються з космічним «верхом». Дериваційне гніздо міфологеми «голови»
має розгалужену систему і стосується не лише візуальних об’єктів, але й пояснює
культурні механізми, пов’язані з віковими, статевими, соціальними і міфічними
особливостями особи. На відміну від інших частин тіла голова дублює потрійну
систему всесвіту, де «верх» порівнюється з очима–знанням, «середина»
асоціюється з вухами / носом–чуттям, «низ» зіставляється з устами–звуком.
Схожими є інші тексти тіла, що ототожнюються з кровоносною, дихальною,
руховою системами. Цікавою є міфологія статевих і видільних органів, які
складають «низ» тіла–космосу і наочно демонструють діалектику бінарної пари
«життя–смерть».
Реалізація антропного принципу пов’язана також з рахуванням. Операції з
числами – пряме або зворотне рахування, перерахування, вираховування
спричиняє виникнення розгорнутих класифікацій, які вказують на причини
походження хвороб, «ареали» їхньої дислокації, місця, куди вони відсилаються.
Обрядове рахування слугує також засобом упорядкування і описання структури
міфологічної картини світу; передбачає не лише вміння розташувати в логічній
послідовності видимі і невидимі об’єкти, стверджуючи їх як множину, але й
3
здатність абстрагуватися від цієї множини, тобто цілеспрямовано виокремлювати
кожен об’єкт. В процесі рахування відбувається називання кожного елемента, в
результаті чого підтверджується його існування або ж він вилучається як зайвий.
Загальна концепція числової символіки не виходить за межі принципу –
рахується лише те, що існує. В лікувально–обрядових текстах складають і
віднімають видимі і невидимі тілесні субстанції (кістки, жили, хвороби), що не
суперечить міфу, оскільки рахування є оптимальним способом стабілізації
розбалансованого хворобою тіла. Рахування здійснюється з метою упорядкування
того, що облікувати неможливо («уроки», «злі язики»), внаслідок чого непізнаний
об’єкт стає пронозованим і доступним. Схожі техніки іноді використовуються в
сучасній психотерапії.
У третьому розділі «Хронотоп лікувального міфу» розглянуто семантику
часу і простору. В міфологічній свідомості хвороба розцінюється як стан
загальної нестабільності, який загрожує персонально і свідчить про негаразди в
соціальній сфері або природному середовищі. В традиційній культурі
регулювання часу здійснюється за допомогою системи дозволів і заборон, а
також шляхом відтворення «першого» часу. В цьому разі лікувальний текст
моделює своєрідні шаблони, озвучення яких урівноважує порушений перебіг
часу. Прикладом слугують дні тижня, описи яких становлять систему опозицій
«парний–непарний», «жіночий–чоловічий». В замовляннях тижневий час тяжіє
до категорій «парного» і «жіночого», що пояснює логіку обрядових заборон,
семантика яких асоціюється з поняттям «долі». Структура міфологічної картини
світу утворена на основі геометричних пропорцій, які в контексті обряду
набувають вигляду бінарних пар. Концентрація протиставних значень
відбувається в центрі як втіленя вселенської стабільності. Проекції центру
присутні в усіх просторових локусах лікувального обряду, а його функції
виконують природні чи культурні об’єкти із семантикою статики. Формою
відцентрованої організації простору є чотирикутник, конфігурації якого
проглядаються в структурі поля, міста, житла, орнаментальних композицій.
Перетини перпендикулярних прямих утворюють кут, що пояснює семантику
4
оберегів, розташованих в кутках будинків і на перехрестях. Бінарним опозитом
до чотирикутника є коло, яке повторює природні форми дерев, озер, небесних
світил тощо. Геометричні параметри лише визначають обриси простору, в межах
якого діють встановлені правила, що регулюються за допомогою системи
дозволів і заборон, утворюючи систему смислових опозицій («сидіння–стояння»,
«говоріння–мовчання», «свійське–дике»). Крім цього, під час виконання обряду
активізуються інші регулятори, пов’язані з лімінальними станами (видіннями,
снами, мареннями), які посилюють чи послаблюють встановлені заборони або
прогнозують майбутнє.
У четвертому розділі «Семантична морфологія лікувально–обрядового тексту
як вербальна функціональна структура» вивчається звукова і ритмічна структура
обрядового тексту (контексту, підтексту, прототексту). В лікувальних текстах
відбувається уніфікація звукової експресії, на що указує фіксована частотність
вживання звуків за рахунок регулювання потужних і слабких інтонацій. В цьому
разі замовляння уявляється як звуковий шаблон, куди «вставляється» ім’я
хворого, з яким здійснюються магічні маніпуляції на рівні звуку. Типовими є
«шаблони» обміну з деревом, розпізнання і знищення недуги, ситуація абсурду,
спустошення хвороби, а також формули благословення й уподібнення. Звукова
формульність тексту дозволяє розглядати замовляння як операційну систему,
утворену на основі протиставлення сильних і слабких інтонацій, що демонструє
загальну ідею міфу, де голос (озвучення буття) символізує життя, «німота» є
ознакою смерті. Схожі функції виконують приголосні звуки, а саме «ст» позначає
статику і фіксується в текстах від кровотечі, тому протиставляється поняттям із
значенням руху, структурним компонентом яких є «ч», утворюючи опозицію
«тверде–рідке» як варіанту бінарності «життя–смерть».
Важливим компонентом озвучення тексту є ритм, що розглядається як засіб
кодування міфологічної інформації і реалізується в інтонації, словесних
повторах, смислових наголосах. В замовляннях повтори сигналізують про
небезпечність хвороби, сила якої зіставляється з кількісними і якісними
характеристиками її імені, місць дислокації і магічних операцій її знищення.
5
Процес повторення, схожих за ритмікою слів, виконує функцію сугестивно–
психологічного медіатора і застосовується під час сеансів навіювання, що
актуалізує вивчення обрядової ритміки.
Важливим чинником лікувального обряду є його «правильний» ритміко–
звуковий супровід, Разом із зміною ритмічних періодів варіюється інформація,
яку має «почути» хворий, оскільки в такий спосіб відбувається упорядкування
звукових сигналів, що регулюють сприйняття тексту. Важливим є початок
замовляння, який часто позначено сильними, наголошеними голосними, що
засвідчує присутність вищої сили, освячує час і місце виконання обряду.
Ритміко–звукові варіації обрядового тексту формують бінарну систему.
Презентація сакрального «верху» здійснюється за рахунок інтенсифікації ритму і
збільшення частотності смислових наголосів, натомість демонічний «низ»
маркується нівелюванням мовної експресії.
В умовах розвитку інформаційних технологій лікувальні магічні практики
зазнали змін.Попит обивателя на екзотичні ритуали, містичні практики сприяв
популярності у сучасному міському просторі кібершаманів, йогів, екстрасенсів,
медіумів, діяльність яких сприяє новій міфотворчості. Учасникам таких занять
пропонуються ритуали вигнання хвороб, лиха, медитації з використанням
традиційних замовлянь, ініціації – посвячення та казкотерапія. Ефективність
даного різновиду комунікації для її учасників визначається мірою їх схильності
до психологічного навіювання та самонавіювання, рівнем обізнаності та
зацікавленості чимось містичним, таємничим.
У висновках сформульовані загальні результати дисертаційного дослідження
та представлено ключові положення, що виносяться на захист:
Ключові слова: антропоцентризм, замовляння, лікувально–обрядовий текст,
лікування, магія, міфологічна картина світу, простір, сидіння, тіло, сновидіння,
сакральна анатомія, ритміка, час, фонетика, хвороби, час. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ 23
Розділ 1. Магічно–лікувальні практики і міфо–фольклорна традиція 31
Розділ 1.1. Історія вивчення проблеми 31
Розділ 1.2. Джерельна база дисертаційної роботи 60
Розділ 1.3. Методологічні засади дослідження 64
Розділ 2. Семантична онтологія і образна система лікувально–обрядових
текстів
70
Розділ 2.1. Антропологічний дискурс замовляння 70
2.1.1. Моделювальні властивості тіла 70
2.1.2. Обрядова семантика «тілесної» душі 88
2.1.3. Символіка голови в лікувально–обрядовій магії 100
2.1.4. Міфологічна синонімія «щире серце–червона кров» 127
2.1.5. Дуально–опозиційна символіка тілесного низу 131
2.1.6. Структурно–семантичні коди кістяка у міфологічній картині
світу
139
Розділ 2.2. Міфологія рахування у магічно–лікувальних практиках 150
Розділ 3. Хронотоп лікувального міфу 205
Розділ 3.1. Смислові категорії часу і метачасу 205
Розділ 3.2. Просторова організація лікувального обряду
3.2.1. Центр і периферія: динаміка творення обрядового простору
3.2.2. Семантика просторово–тілесної організації лікувально–
обрядового тексту
237
237
275
Розділ 3.3. Бестіарний код лікувального дискурсу 286
Розділ 3.4. Сон і сновидіння: міфоритуальна інтерпретація і обрядове
значення
304
Розділ 4: Семантична морфологія лікувально–обрядового тексту як
вербальна функціональна структура
311
Розділ 4.1. Фонетичні особливості лікувальних текстів 311
18
Розділ 4.2. Ритм у лікувальних обрядових текстах: міфологія дискурсу і
семантика образної системи
332
Розділ 4.3. Сучасні аспекти функціонування лікувально–обрядових
текстів
351
Висновки 361
Список використаних джерел і літератури 380
Додатки 451
|
|
|
