|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
04.12.2020 |
|
| Твір змінено: |
04.12.2020 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(16 МБ)
|
|
| Опис: |
Тарнавський Р. Б. Народознавство у Львівському університеті
наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст.: контексти, дискурси, наукові
зв’язки. – Кваліфікаційна наукова робота на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальностями 07.00.01 – історія України, 07.00.05 – етнологія. – Львівський
національний університет імені Івана Франка, Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України, 2020.
На підставі широкого кола архівних джерел і наукової літератури вперше в
українській історіографії комплексно схарактеризовано розвиток народознавства
(етнографії, етнології, антропології, фольклористики та мистецтвознавства) у
Львівському університеті впродовж 1895–1947 рр. Тему розкрито з позицій
проблемно-хронологічного підходу – крізь призму контекстів, дискурсів та
наукових зв’язків.
У ході висвітлення контексту проаналізовано загальні засади діяльності
Львівського університету впродовж кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. з
акцентом на їхніх особливостях на різних етапах окресленого періоду та
чинниках, що зумовили цю специфіку: політичній ситуації на західноукраїнських
землях, реформах в освітній сфері та ін.
Доведено необхідність усталення єдиного підходу до структури Львівського
університету, у якій до кінця 1939 р. потрібно вирізняти професорські кафедри
(звичайних і надзвичайних професорів), доцентури (доцентів і титулярних
професорів) та підрозділи навчально-наукового спрямування (семінари, заклади,
інститути тощо, до складу яких входили керівник і науково-допоміжні
працівники), відтак – кафедри як основні навчально-наукові одиниці, штатний
розпис яких, окрім посади завідувача, міг передбачати посади професорів,
доцентів, старших викладачів, асистентів, допоміжних працівників.
Реконструйовано особливості навчального процесу впродовж 1895–1947 рр. з
виокремленням низки етапів, які можна умовно окреслити так: 1) абсольвентсько-
докторська система – закінчення навчання в університеті абсольвентом (без
3
наукового ступеня) або ж доктором філософії (до середини 1920-х років);
2) магістерська система – завершення вищих студій здобуттям першого наукового
ступеня – магістра філософії (середина 1920–кінець 1930-х років); 3) система
стандартизації вищої освіти відповідно до норм освітнього законодавства СРСР
(1939–1941 рр. та від 1944 р.). Докладно відтворено та проаналізовано процес
здобуття наукових ступенів (магістра філософії, доктора філософії, кандидата і
доктора наук) з акцентом на так званій галузі першого (магістр) і другого (доктор)
наукового ступенів до 1939 р. як неодмінній складовій розвитку тієї чи іншої
науки.
Аналіз контекстів, як і безпосередньо історії розвитку народознавства у
Львівському університеті, виконано крізь призму дискурсів – інституційного,
навчального та наукового. Це дало змогу рівномірно представити різні аспекти
народознавчих студій в університетському просторі Львова – від формування
наукового світогляду викладачів та організації спеціалізованих підрозділів до
нюансів навчально-наукового процесу.
За основу висвітлення інституційного дискурсу взято: набуття права
викладання народознавчих дисциплін окремими викладачами (отримання
доцентури Адамом Фішером, Болеславом Росінським, Станіславом Клімеком,
Яном Фальковським, Юзефом Вонсовичем), організацію, реформування та
ліквідацію спеціалізованих народознавчих підрозділів, зокрема, кафедри етнології
(1910–1912, керівник Станіслав Цішевський), кафедри антропології та етнології,
Антропологічно-етнологічного інституту / закладу, кафедри антропології (1913–
1939, 1939–1941, Ян Чекановський), кафедри етнології та Етнологічного
інституту / закладу (1924–1939, Адам Фішер), кафедри української усної
словесності та кафедри фольклору й етнографії (перша половина 1920-х років,
1939–1941, 1944–1947, Філарет Колесса) та ін.; діяльність наукових товариств
народознавчого спрямування. У цій проблематиці виокремлено український та
польський виміри, у тому числі доведено, що перші спроби інституційного
оформлення у Львівському університеті народознавчих наук були зроблені
4
українськими вченими – Іваном Франком (1895) та Федором Вовком (початок
1900-х років).
Під час характеристики народознавства крізь призму навчального дискурсу
проаналізовано форми організації навчального процесу, тематику та змістове
наповнення лекційних курсів і практичних занять тощо. На підставі аналізу
лекцій / праць А. Фішера, а також інших народознавців (передусім
Я. Фальковського) простежено вплив на їхню навчально-наукову діяльність
політично-ідеологічного чинника. Зокрема, праця в руслі офіційної політики та
ідеології Польської Республіки, спрямованих на ствердження “польськості”
українських етнічних земель у її межах, ставала на заваді об’єктивному
висвітленню багатьох аспектів українознавчої проблематики.
Науковий дискурс народознавства у Львівському університеті розкрито
завдяки аналізу процесу здобуття наукових ступенів. Такий підхід зумовлений
пошуком об’єктивного критерію для вибірки наукових праць народознавців як
основи для розкриття їхніх дослідницько-методологічних позицій.
Реконструйований перелік магістрів і докторів, вихованих А. Фішером та
Я. Чекановським, дав змогу уточнити склад етнологічної та антропологічної
наукових шкіл Львівського університету, ствердити роль українських науковців
(Романа Гарасимчука, Ірини Ґурґули, Калістрата Добрянського, Ростислава
Єндика, Ірини Іванчук-Нестюк, Катерини Матейко, Василя Пашницького, Любові
Сухої та ін.) у розвитку цих наукових середовищ. Також засвідчено, що наукова
школа А. Фішера, крім власне етнологів та етнографів, включала фольклористів і
мистецтвознавців, тобто за спектром досліджуваної проблематики була саме
народознавчою.
У межах кожного зі схарактеризованих дискурсів особливу увагу звернено на
наукові зв’язки. Крізь призму біографій народознавців, пов’язаних із Львівським
університетом, розкрито вплив на їхнє професійне формування тогочасних
провідних етнологів, антропологів, фольклористів і відповідних наукових
осередків. Його способами визначено навчання чи стажування в університетах та
наукових установах Європи і США, участь у міжнародних форумах і видавничих
5
проєктах, публікації в закордонних виданнях, опертя на теоретико-методологічні
підходи тих чи інших учених. Окремо окреслено зв’язки народознавців та/або
спеціалізованих підрозділів Львівського університету з Народознавчим
товариством у Львові, Науковим товариством імені Шевченка у Львові,
міжнародними інституціями (зокрема, з Міжнародною комісією народного
мистецтва).
Іншим аспектом проблематики є міждисциплінарні зв’язки різних ділянок
народознавства з іншими галузями наукових знань. У руслі навчального дискурсу
відповідну проблематику розкрито завдяки скрупульозному аналізу дисциплін,
які викладали на всіх факультетах Львівського університету. Як наслідок,
виокремлено народознавчу складову курсів з філологічних наук (української,
польської, романської, германської, класичної філології та загального
мовознавства), славістики й орієнталістики як комплексних напрямів, географії,
історії права та приватного права, музикології, історії релігії, історії культури,
соціальної та економічної історії, медієвістики тощо, та акцентовано на низці
вчених (серед них – Щепан Шидельський, Ришард Ґаншинєц, Пшемислав
Домбковський, Владислав Котвич, Зиґмунт Смоґожевський, Стефан Стасяк, Адам
Шельонґовський, Теофіль Еміль Модельський та ін.), доробок яких має стати
предметом досліджень сучасних етнологів та/або фольклористів. Тісні зв’язки між
народознавчими та іншими науками стверджено й на прикладі системи
магістерських іспитів у різних галузях та предметних засягів галузей докторських
ступенів. Окремо наголошено на зв’язках у межах інституційного, навчального та
наукового вимірів діяльності Львівського університету трьох самостійних наук –
етнології, антропології та преісторії (доісторичної археології).
Отже, алгоритми та результати пропонованого дисертаційного дослідження є
важливим внеском у висвітлення багатьох аспектів інтелектуальної історії
України та можуть бути використані для розробки історії різних науково-
навчальних напрямів в університетському просторі.
Ключові слова: народознавство, етнографія, етнологія, антропологія,
фольклористика, мистецтвознавство, Львівський університет, історія. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Список опублікованих праць за темою дисертації ................................... 10
Вступ .................................................................................................................. 18
І. Огляд історіографії та джерел. Теоретична основа дослідження ...... 29
1.1. Розробка проблеми в науковій літературі .............................................. 29
1.2. Характеристика джерел ............................................................................. 50
1.3. Методи і теоретико-методологічні підходи ........................................... 60
ІІ. Система організації народознавчих студій наприкінці ХІХ – у
першій третині ХХ ст. .................................................................................... 70
2.1. Професорські кафедри і доцентури .......................................................... 70
2.1.1. Принципи формування викладацького складу .................................... 70
2.1.2. Український вимір .................................................................................. 77
2.1.3. Польський вимір ..................................................................................... 92
2.2. Заклади, інститути та студентські наукові товариства .......................... 113
2.2.1. Антропологічно-етнологічний та Етнологічний інститути (заклади)
на тлі розвитку мережі підрозділів науково-навчального спрямування ..... 113
2.2.2. Коло антропологічних наук студентів Університету Яна Казимира
у Львові .............................................................................................................. 128
IІІ. Кафедра – основна навчально-наукова одиниця. Етнографічний
музей (1939–1947) ............................................................................................ 138
3.1. Особливості інституційного дискурсу народознавчих студій у 1939–
1944 рр.: організаційний, термінологічний та кадровий аспекти ................ 138
3.2. Відновлення діяльності й ліквідація підрозділів народознавчого
спрямування (1944–1947) ................................................................................. 157
IV. Народознавча складова абсолюторіїв: лекційні курси (1895–1939) 169
4.1. Етнографія та етнологія ............................................................................ 171
4.1.1. Народознавча проблематика крізь призму зв’язків етнології з
суміжними науками .......................................................................................... 171
4.1.2. Етнографія та етнологія слов’ян і неслов’янських народів Європи .. 194
4.1.3. Етнографія та етнологія українців ........................................................ 211
4.2. Фольклористична та мистецтвознавча проблематика ............................ 228
4.3. Антропологія .............................................................................................. 244
V. Народознавча складова абсолюторіїв: практичні заняття (1895–
1939) ................................................................................................................... 256
5.1. Народознавча проблематика в загальній системі вправ, просемінарів,
семінарів та робітень ........................................................................................ 256
5.2. Вправи та семінар під керівництвом Адама Фішера .............................. 267
VI. Особливості викладання народознавчих дисциплін наприкінці
1930-х – 1940-х років ....................................................................................... 286
6.1. Народознавчі курси в межах нової системи організації навчального
процесу ............................................................................................................... 286
6.2. Тематичний спектр фольклористичних дисциплін ................................ 297
VII. Механізм здобуття ступеня магістра філософії (друга половина
1920-х – 1930-ті роки) ...................................................................................... 321
7.1. Особливості впровадження магістерської системи ................................ 321
7.2. Магістерські іспити ................................................................................... 327
7.3. Магістерські роботи етнологічного спрямування .................................. 346
VIII. Здобуття ступенів доктора філософії, кандидата і доктора наук
(кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.) ....................................................... 360
8.1. Законодавчі норми докторизації .............................................................. 360
8.2. Докторські роботи з народознавчої тематики ......................................... 366
8.2.1. Етнологія, етнографія, фольклористика, мистецтвознавство ............. 366
8.2.2. Антропологія ........................................................................................... 380
8.3. Риґорозальні іспити з етнології та антропології ..................................... 389
8.4. Підготовка кандидатських і докторських дисертацій ............................ 399
Висновки ........................................................................................................... 406
Список використаних джерел ...................................................................... 417
Додатки ............................................................................................................. 501
|
|
|
