| Опис: |
У статті зазначається, що письменницька епістолярна публіцистика це одна з найхарактерніших складових національного літературного процесу доби романтизму. В українській літературі цього періоду простежується справжній «вибух» письменницької публіцистики, зокрема епістолярної. Лист давав можливість митцям оперативно, до того ж відкрито засвідчити свій протест чи згоду у тій чи іншій полеміці. При цьому в національній письменницькій епістолярній публіцистиці фактично відсутні відкриті листи, які б служили зброєю у власне літературних дискусіях. Характер розвитку та вектори спрямування української письменницької публіцистики в добу романтизму залежали не лише від тих процесів, які мали місце в національному письменстві цього періоду, але й від низки позамистецьких чинників, які впливали на його розвиток. Зрештою, у період утвердження романтизму всі дискусії в українській літературі точилися не довкола суто літературної справи. Ці дискусії завжди сягали за межі літератури й стосувалися питання бути чи не бути самобутній українській мові, літературі, культурі і, врешті-решт, українській нації та українській державності. У статті наголошується на тому, що епістолярне оформлення романтичної публіцистики лише посилювало її «сюхвилинність» (А. Погрібний), оперативність, адже лист передбачав безвідкладне прочитання й швидку відповідь, що, у свою чергу, призводило до широкого розгортання бурхливих, довготривалих полемік, якими характеризувалася романтична доба в Україні. На матеріалі аналізу зразків епістолярної публіцистики українського романтика М. Костомарова доведено, що суспільно-політична проблематика є домінуючою в публіцистичних виступах українських митців доби романтизму. У низці відкритих гострополемічних і резонансних листів, що були опубліковані на сторінках тогочасної періодики (йдеться про «Письмо к издателю «Колокола», «Письмо к редактору! По тому же поводу», «Письмо к редакторам Ливчаку и Климковичу», «Письмо к А. Д. Градовскому», М. Костомарова «Две русские народности. Письмо к редактору»), М. Костомаров відстоював ідею окремішності і самостійності українського народу, його право на самостійний розвиток, осмислював суть та можливі перспективи українсько-польських та українсько-російських взаємин. Це спрямовувало його публіцистичні виступи у суспільно-політичну площину, що цілком відповідало тогочасним національним потребам. |
