Володимир Сушко » Українізація загальноосвітньої школи в Південному регіоні України (1920–1938 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українізація загальноосвітньої школи в Південному регіоні України (1920–1938 рр.)

Дисертація
Написано: 2021 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 30.01.2022
Твір змінено: 30.01.2022
Завантажити: pdf див. (14.1 МБ)
Опис: Сушко В. В. Українізація загальноосвітньої школи в Південному регіоні
України (1920–1938 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі
спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки. – Комунальний вищий
навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської
обласної ради, Міністерство освіти і науки України; Дрогобицький державний
педагогічний університет імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки
України. Дрогобич, 2021.
У дисертації на підставі аналізу джерельної бази й узагальнення історико-
педагогічного досвіду досліджено проблеми й ґенезу процесу українізації
загальноосвітньої школи в Південному регіоні України в1920–1938 роках.
Основні напрями та вимоги сучасного україномовного освітнього
процесу визначаються положеннями Конституції України, Закону України
«Про освіту», Закону України «Про засади державної мовної політики»,
Національної доктрини розвитку освіти в Україні, Державної національної
програми «Освіта» (Україна ХХІ століття»), Концепції Нової української
школи, Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти,
Концепції мовної освіти, Стратегії популяризації української мови до 2030 року
«Сильна мова – успішна держава».
Проголошення незалежності України стало сприятливим підґрунтям для
реформування й розвитку національної самобутньої школи. Одним із
стратегічних завдань української держави є розбудова національної системи
освіти. Важливим аспектом загальноосвітньої мети щодо формування
громадянина-патріота – духовно багатої особистості, яка відзначалася б
свідомим ставленням до держави й рідної мови, є україномовна освіта, адже
основною ознакою країни та генетичного коду нашого народу є українська
мова. Високоосвіченість і висока мовна компетентність громадян, які вільно
спілкуються державною мовою, сприяють їх співдружності у зміцненні й
розбудові України. Усвідомлення цінності історичного досвіду освітньої


3



діяльності просвітян, розгляд педагогічних та організаційних аспектів
вітчизняного освітнього процесу, його українізації, висвітлення особливості
викладання шкільних дисциплін українською мовою з початку ХХ століття – до
1938 року допомагають активізувати розвиток україномовної освіти в
сучасному освітньому просторі в умовах білінгвального соціокультурного
середовища Південного регіону України.
Сучасними тенденціями змінення геополітичних умов актуалізується
необхідність ціннісного зорієнтування кожного члена суспільства на
усвідомлення себе представником автохтонного етносу, що уможливлюється
об’єктивним історико-педагогічним аналізом й осмисленням фактів, подій і
явищ, які мали відображення та вплив на зміст освітнього процесу в Україні в
ХХ столітті.
Осмислення й усвідомлення сьогочасних процесів україномовної освіти з
урахуванням новітніх тенденцій та історичного досвіду українізації
загальноосвітньої школи сприятимуть її оптимізації та ефективному розвитку в
майбутньому.
У роботі проаналізовано джерельну базу дослідження, основу якої
складають матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади
України, державних архівів Миколаївської, Одеської та Херсонської областей,
Центрального державного архіву громадських організацій України; наукові
праці та публікації вітчизняних учених кінця XX – початку XXI століття
(дисертації, монографії, посібники, статті в збірниках наукових праць),
законодавчі документи та нормативно-правові акти, навчальні плани, навчальні
програми, протоколи, звіти, де висвітлено вітчизняний досвід як організації
освітнього процесу, так і його змістового наповнення.
Уточнено сутність ключових понять («аксіологія», «білінгвізм»,
«державна освітня політика», «ментальність», «мультилінгвізм», «рідна мова»,
«українізація») та визначено сутність поняття «українізація загальноосвітньої
школи». Узагальнення результатів проведеного аналізу термінологічного
апарату дослідження дало змогу сформулювати визначення «українізації


4



загальноосвітньої школи» як процес запровадження української мови, етно-
національних цінностей, норм, звичаїв, традицій у культурно-інформаційному
освітньому просторі школи з метою збереження та розвитку автохтонної
культури в Україні.
Об’єкт дослідження – процес українізації загальноосвітніх шкіл в Україні
у 20–30 роках ХХ століття. Предмет дослідження – ґенеза українізації у
загальноосвітніх школах Півдня України в 1920–1938 роках. Мета
дослідження – на основі цілісного ретроспективного аналізу педагогічної теорії
і практики розкрити ґенезу українізації у загальноосвітніх школах Півдня
України в 1920 – 1938 роках та визначити основні напрями екстраполяції
історико-педагогічного досвіду в сучасному освітньому просторі.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку
використаних джерел, додатків.
Відповідно до хронологічних меж дослідження, що охоплюють 1920–
1938 роки, окреслено й обґрунтовано періодизацію процесу українізації
загальноосвітньої школи Півдня України, визначено особливості кожного
етапу: І етап – 1920–1922 роки – інституційний; ІІ етап – 1923–1931 роки –
прогресивний, що поділяється на 2 субпетапи: 1923–1926 роки та 1927–
1931 роки; ІІІ етап – 1932–1938 роки – стагнаційно-регресивний, що
поділяється на 2 субетапи: 1932–1935 роки та 1936–1938 роки. Хронологічні
межі окреслених етапів і субетапів визначено відповідними нормативно-
правовими актами, якими було зрегламентовано здійснення та трансформації
овітнього процесу.
У дисертації комплексно досліджено проблему українізації
загальноосвітньої школи Півдня України в 1920–1938 роках в умовах
білінгвального соціокультурного середовища; визначено основні чинники, що
впливали на організацію та стан процесу українізації освітнього простору в
Південному регіоні України в 1920–1938 роках: І – етап – 1920–1922 роки –
інституційний – суспільно-політичні чинники: утвердження в УСРР чинного
суспільно-політичного ладу та ідеологічного спрямування державної


5



національної та мовної політики; створення нових інституцій в освітній галузі,
зростання активності українських політичних діячів щодо створення
україномовного освітнього простору, офіційна регламентованість
запровадження української мови в усіх сферах суспільного життя; соціально-
економічні чинники: наслідки Першої світової та громадянської війн, голод,
зубожіння більшості населення, зруйнованість шкільних будівель, неналежний
санітарний стан шкіл, безпритульність дітей та велика кількість дітей-сиріт;
культурно-освітні чинники: розроблення нової національної освітньої
парадигми, оновлення змісту та структури освіти, організація дитячих установ
соціального виховання, реструктуризація всіх трирічних і чотирирічних
початкових шкіл у семирічну трудову школу, утвердження концепції єдиної
трудової школи на національному ґрунті, запровадження української
викладової мови в усіх шкільних і освітніх установах; ІІ етап – 1923–
1931 роки – прогресивний (І субетап – 1923–1926 роки; ІІ субетап – 1927–
1931 роки) – суспільно-політичні чинники: запровадження політики коренізації,
надання офіційного статусу національним мовам в республіках Радянського
Союзу, зокрема, в Україні, забезпечення рівноправності мов і допомога
розвитку української мови й української культури; соціально-економічні
чинники: економічне зростання країни, будування нових шкіл, покращення
матеріально-технічної бази освітнього процесу; культурно-освітні чинники:
збільшується мережа освітніх закладів, збільшується кількість учнів, охоплених
україномовним навчанням, становлення прогресивних педагогічних шкіл,
обов’язковість загальної початкової освіти, розвиток національної школи,
уніфікація навчально-виховних закладів; ІІІ етап – 1932–1938 роки –
стагнаційно-регресивний (І субетап – 1932–1935 роки, ІІ субетап – 1936–
1938 роки) – суспільно-політичні чинники: посилення ідеологічного тиску та
втручання керівних органів державної влади майже в усі сфери суспільного
життя України, зокрема освіти, інтернаціоналізація радянського суспільства
(нівелювання національного питання), авторитарна система управління,
централізація влади; соціально-економічні чинники: науково-технічний


6



прогрес, індустріалізація, будування нових шкіл, зміцнення матеріально-
технічної бази освітнього процесу, колективізація, посиленням зв’язку між
народами СРСР, голод; культурно-освітні чинники: запровадження єдиної
державної радянської освітньої системи та педагогічної концепції, заборона
альтернативних освітніх систем, уніфікація та стандартизація освітніх програм,
обов’язкове вивчення російської мови.
Установлено, що основними тенденціями процесу українізації впродовж І
етапу було становлення та розвиток освітньої галузі на національному ґрунті в
контексті визначальної ідеології новоутвореної держави, закладання підвалин
щодо створення інституцій в освітній галузі, реорганізація старої системи
освіти та організація нової структури шкільної освіти, європейської
концептуально та національної за змістом, що базувалася на соціальному
вихованні, утвердження концепції трудової школи, регламентація
запровадження української мови в усіх сферах суспільного життя, зокрема в
освітній, українізація освітніх закладів, пожвавлення видавничої діяльності
україномовної літератури, реорганізація закладів освіти задля підготовки та
перепідготовки вчителів для І та ІІ концентрів шкіл, створення Інститутів
народної освіти в містах Миколаєві, Одесі та Херсоні, де велася підготовка
вчителів для шкіл з українською мовою викладання; упродовж ІІ етапу –
запровадження політики коренізації, що передбачало два напрями її реалізації:
українізація корінного населення та культурний і економічний розвиток
національних меншин, інтенсифікація процесу українізації, викладання
української мови й українознавства в неукраїнізованих школах, регламентація
обов’язкової початкової освіти, інтенсифікація пошуково-експерементальної
роботи щодо запровадження тих чи інших методів навчання (дальтон-план,
бригадно-лабораторний метод), створення українського правопису, видання
українсько-російських та російсько-українських словників, терміни з яких
уводилися до шкільних підручників. розвиток української літератури тощо;
упродовж ІІІ етапу – посилення ідеологічного тиску та втручання керівних
органів державної влади в усі сфери суспільного життя, зокрема освітньої


7



галузі, інтернаціоналізація радянського суспільства, розширення шкільної
мережі, що впливало на кількісні показники охоплення учнів україномовним
навчанням, уніфікація та стандартизація змісту освіти, форм і методів навчання,
ліквідація шкіл національних меншин, посилення ролі російської мови як
інтернаціональної. регламентація обов’язкового вивчення російської мови в
усіх освітніх закладах, збільшення годинного навантаження вивчення
російської мови в загальноосвітніх школах, збільшення видання
російськомовної літератури, запровадження єдиної державної радянської
системи освіти та педагогічної концепції.
Окреслено прогресивні ідеї українізації освітнього простору, їх
перспективність в удосконаленні змісту сучасної україномовної освіти в
Південних областях України (визначення чіткого змісту освіти відповідно до
потреб українського суспільства й держави у контексті європейських
стандартів, регламентованого нормативно-правовою базою, змістовного
наповнення всіх освітніх дисциплін у закладах загальної середньої освіти;
організація україномовного інформаційного й освітнього простору; створення
регіональних програм розвитку україномовного середовища; оптимізація
процесу книгодрукування; осучаснення методики викладання української
мови). Подальшого розвитку набули наукові уявлення про історичні
передумови процесу українізації загальноосвітньої школи в Південному регіоні
України в 1920–1938 роках і положення, що розкривають особливості
екстраполяції історико-педагогічного досвіду в удосконаленні сучасної
україномовної освіти в Південному регіоні України в умовах полікультурного,
білінгвального середовища.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що його
результати знайшли своє відображення в розроблених методичних
рекомендаціях «Удосконалення мовленнєво-комунікативних компетентностей
студентів закладів вищої освіти» та спецкурсі «Українізація загальноосвітньої
школи Півдня України в І-й половині ХХ ст. Історичний екскурс». Основні
положення і висновки наукової праці можуть бути використані в освітніх


8



закладах України, що може сприяти модернізації освітнього процесу, виявлення
стратегічних напрямів подальших досліджень історії розвитку української
школи; в розробці навчальних і науково-методичних посібників, підручників у
контексті розвитку української мови, оптимізації фахової діяльності вчителів-
філологів.
Ключові слова: білінгвізм, державна мовна політика, українізація,
українізація загальноосвітньої школи, україномовна освіта, Південний регіон
України.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.