Микола Сухомозський

Народився в м. Пирятин Полтавської області УРСР.

Перше усвідомлене враження, яке залишило відбиток на усе подальше життя, як згадував письменник пізніше, - сліпучий жовток сонця, який розлігся - рукою подати! - за міським цвинтарем. Немов лоша у вузді, Малолітній Миколка рвався торкнутися Дива! На жаль, батько з матір'ю пояснювали, що небесного світила не дістатися навіть за тисячу років. Батькам хлопчисько не йняв віри, міркуючи, що все набагато простіше та прозаїчніше: відпустити його самого батьки не ризикнули, а подорожувати разом полінувалися. Гірка образа з часом і накопиченням знань пройшла, проте потяг до незвіданого - залишився.

Отримавши шкільний атестат з цілком пристойними оцінками і абсолютно непристойною характеристикою, Сухомозський вирішив, що в світі не існує професії кращої, ніж «три доби крокувати, три доби не спати заради кількох рядків у газеті». Раз і вдруге не пройшовши за конкурсом на факультет журналістики Київського держуніверситету (перший - виключно через погану характеристику), «віддав почесний обов'язок Батьківщині», так до кінця, щоправда, і не зрозумівши, коли встиг заборгувати.

Збивав каблуки кирзанів в секретних арсеналах Ракетних військ стратегічного призначення. Доля в погонах - гіп-гіп, ура! - виявилася контрастнішою, ніж прописано в усіх гамузом армійських «Статутах»: їй, далебі, позаздрив би і генерал Зебра. Атож: всі таємниці першого - в Одеському військовому окрузі - видав США полковник ГРУ Генштабу Міноборони СРСР О. Пеньковський; другий - в Уральському військовому окрузі - сусідив з бойовим розрахунком, котрий збив літак-розвідник американця Ф. Пауерса, і солдатам у «виховних цілях» демонстрували уламки «недосяжного» У-2. А третину служби юнак не вилазив з гауптвахт (майже кожна причина потрапляння туди - окремий не кволий анекдот). Скінчилося тим, що в в/ч 56653 його виключили з комсомолу.

Тяга до невідомого і ненависть до «відомого» призвели до того, що, ставши студентом омріяного факультету журналістики і маючи відмінні оцінки з більшості предметів на двох перших курсах, з третього майбутній письменник загримів - аж ніяк не під фанфари (теж ще та історія!) Лише в останній момент начальство змилостивився, і вигнання замінило - «світла смуга» матраца! - переведенням на заочне відділення.

Далі - життєві університети: Туркменістан, Узбекистан, Урал, Крайня Північ, Україна. І скрізь - нескінченні конфлікти з дійсністю.
Напевно, тому, пробуючи писати не статті, а речі серйозніші, він тяжів до вигаданих світів Її величності фантастики. Щоправда, опублікуватися в товстих журналах («Ашхабад», «Яшлик») вдалося дещо запізно - в кінці 80-х років минулого століття.

Листівки «Умиємо вірмен російською кров'ю!» в поштових скриньках стали переконливим гнітом для «підпалення заряду» для запуску сліпою траєкторією «Туркменістан - Пальцем в географічну мапу». Далі - «а-ля батут» з втратою житла, роботи і заощаджень.

Шість місяців в Новому Уренгої (розвал СРСР). Рік з невеликим - в Єкатеринбурзі (єльцинський розстріл російського парламенту). Рік - міжнебоземелля: з уральського готелю «Центральний» виселили через неможливість оплачувати навіть зубожілий номер. Кілька ночей на незручних лавках міського парку. І пристрасне бажання отримати бодай десь на величезній земній кулі один-єдиний квадратний метр власної житлової площі, де б, нехай навіть стоячи, можна було б на якийсь час відгородитися від світу, котрий зненацька продемонстрував свій вовчий оскал.
Повернення до України показало, що і на історичній батьківщині чоловік не дуже потрібен. Як говорить сам автор, «ми з нею - мов дві від випадку до випадку сполучені посудини, причому насос з того боку виготовлений явно за космічними технологіями».

Загальний підсумок життєвих поневірянь - 10 міст і 20 квартир (16 з них - знімні).

Десятиліття лихоліть ... Кредит на квартиру ... Незліченні підробітки, аби його повернути. Одним словом, виживання, коли найчастіше на роботу відправлявся пішки, щоб, не купуючи тролейбусний квиток, заощадити 30 копійок (швидко «порозумнішав» і на передостанній - найдовшій зупинці сідав, всіма силами уникаючи контролера). Чи до письменництва було?!

Скромний підсумок розкиданих у часі зусиль - вісім виданих книг, друге місце (1978) та перемога (1979) в конкурсі «Кращий молодий журналіст Туркменістану», лауреатство (разом із співавтором-дружиною Надією Аврамчук) за результатами IX Всеукраїнського рейтингу «Книга року-2007» (2008).