|
| Написано: |
2024 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
28.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
28.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.4 МБ)
|
|
| Опис: |
Стисло Т. Р. Розвиток концепції національної держави в середовищі українського консерватизму ХІХ-ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису..
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень. – Заклад вищої освіти «Університет Короля Данила», Івано-
Франківськ, 2024.
У роботі дисертантом поставлено та вирішено наступні завдання:
класифікувати та охарактеризувати теоретико-методологічні прийоми до розкриття
змісту консервативної державно-правової думки та концепцій національної держави,
що розвивалися в її середовищі; співставити основні підходи до трактування змісту
понять «консерватизм», «традиціоналізм», «національний монархізм» й
класифікувати основні типи консервативної державно-правової думки, які
сформувалися і розвинулися в ХІХ–ХХ ст.; визначити передумови становлення,
закономірності трансформації та філософсько-правовий зміст консерватизму як
державно-правового вчення; здійснити порівняльну характеристику ціннісних
підходів до трактування держави в середовищі українських консерваторів ХІХ ст.;
охарактеризувати традиційні підходи до процесу відновлення національного
суверенітету з позиції клерикального консерватизму; дати оцінку правових ідей
В. Липинського стосовно форми та устрою Української держави; охарактеризувати
основні підходи до трактування правового устрою держави С. Томашівським;
розкрити зміст й перспективи розвитку ідеї «позитивного мілітаризму»
В. Кучабського; визначити закономірності розвитку консервативної державно-
правової думки в умовах сьогодення й сформувати пропозиції та рекомендації з
імплементації традиційних державницьких цінностей в умовах становлення
громадянського суспільства, розвитку соціальної правової держави.
На основі проблемного підходу систематизовано теоретичну базу й
виокремлено чотири основні напрямки в межах яких вивчалися підходи до
3
трактування національної держави в середовищі консерваторів. Керуючись
проблемно-хронологічним принципом, наявну теоретичну базу дослідження
нами систематизовано на чотири блоки: 1) дослідження початку ХХ ст.; 2) праці
діаспорних вчених; 3) дослідження сучасних науковців (після 1991 р.); 4) праці
іноземних вчених.
Основні висновки і пропозиції зроблені на основі аналізу неопублікованих
матеріалів Центрального державного історичного архіву України у м. Львові,
періодичних видань ХІХ–ХХ ст., зокрема матеріалів газет «Діло», «Руслан»,
«Під колесами історії», мемуаристики (спогади О. Барвінського, Д.Дорошенка та
ін.).
Характеризуючи категоріально-понятійний апарат сформовано авторські
дефініції окремих понять. Зокрема, традиціоналізм в праві пропонується
розуміти як філософсько-правову доктрину, що знаходиться в основі
консерватизму й передбачає збереження і розвиток традиційних для конкретного
народу культурних, історичних та державно-правових цінностей і є
аксіологічною умовою реалізації норм права. «Клерикальний консерватизм»
трактується автором як один із типів консерватизму, який засадничою умовою
відновлення та збереження національної держави українців вважав дотримання
християнських моральних та етичних цінностей. «Національний монархізм» –
правова ідея, яка основною формою національної держави вважала монархію
гетьманського типу, апелювала до відновлення традиційних культурних,
етнічних, релігійних цінностей українців, реалізації єдиної державної
української мови.
Методологічний апарат дослідження представлений сукупністю
принципів (науковості, системності, історизму, об’єктивності) наукового
пізнання, а також комплексом загальнонаукових, філософських,
міждисциплінарних та спеціальнонаукових методів.
Встановлено, що поява консерватизму як правової ідеології пов’язана з
подіями Великої французької революції. Теоретичну основу консерватизму як
правового вчення сформував британський мислитель Е. Берк, який вказав, що
4
умовою існування в суспільстві універсального морального порядку є релігія, а
ідея правової традиції кожного народу переважала концепцію природного права.
Державно-правова консервативна думка трактується нами в межах трьох
поколінь: перше (перша половина ХІХ ст.) – заперечувало вольове і раціональне
начало політичних відносин; друге (друга половина ХІХ – перші десятиліття
ХХ ст.) – робило акцент на моральних зобов’язаннях людей, ставлячи тим самим
суспільство у залежність від держави, третє (середина – друга половина ХХ ст.)
– шукало оптимальні моделі поєднання ідей духовності та елітарності й
поступово відмовляється від трактування прогресу як негативного явища.
Доведено, що консерватизм в Україні, як система поглядів, мав певну
традицію, яка проявлялася насамперед в існуванні гетьманської влади в XVII–
XVIII ст. й трактуванні її як цінності в умовах відсутності національної держави
в ХІХ ст.
На початку ХІХ ст. утвердження консервативних ідей в Україні
відбувалося паралельно в Галичині та Наддніпрянщині й спрямовувалося на
різну соціальну базу. В першому випадку – духовенство, в другому –
представників світської інтелігенції, насамперед вихідців з українського
дворянства – козацької старшини, яка на початку ХІХ ст. зацікавилася
національною історією, культурою та традицією.
З поміж представників консервативного напрямку, нами охарактеризовано
ідеї Я. Головацького, Г. Галагана, Ф. Уманця, П. Куліша, Г. Милорадовича,
П. Дорошенка, Д. Зубрицького, А. Петрушевича та ін. Констатовано, що в
ХІХ ст., у середовищі українських консерваторів не було сформовано конкретної
пропозиції з відновлення національної держави, натомість обґрунтовано набір
ціннісних рис і ознак, які крізь призму концепції соборності призвели до
утвердження ідеї суверенітету.
Аргументовано, що в Україні на межі ХІХ–ХХ ст. сформувався окремий
тип консерватизму клерикального характеру, який попри формування ідеї
світської держави ідеалізував роль християнської етики і моралі. В українському
клерикальному консерватизмі, що організаційно оформився на межі ХІХ–ХХ ст.
5
нами виокремлено дві течії – «світську» та «релігійну». Представники першої,
О. Барвінський та О. Назарук, намагалися розкрити правову природу суспільних
відносин і держави. Натомість репрезентанти «релігійної» течії, митрополити
С. Сембратович та А. Шептицький, єпископ Г. Хомишин визначальним
фактором державотворення і суспільних відносин визнавали церкву й ідеї
християнської етики та моралі. Доведено, що засадничими ідеями
християнського консерватизму була ідеологізація релігійних, зокрема
християнських моральних та етичних цінностей, а процес відродження
національної держави клерикальні консерватори розділяли на два етапи –
спершу національна автономія у складі імперії Габсбургів, а відтак боротьба за
соборність етнічних українських земель.
Продемонстровано, що з-поміж реформістсько-ліберального,
демократичного, християнського, клерикального, традиціоналістського,
радикального й авторитарного типів консерватизму, серед українців був
найпопулярнішим останній, ідеологом якого виступали В. Липинський,
П. Скоропадський, В. Кучабський. Нами запропоновані В. Липинським ідеї
пропонується трактувати, як концепцію національного монархізму, адже вона
являла собою поєднання активності окремих суспільних прошарків,
універсальну національну ідею та монархічну форму держави. Національний
монархізм В. Липинського опирався на ідею територіального патріотизму
(«територіалізму») та власне «національну ідею». Неоднозначним моментом ідеї
В. Липинського є концепція національної еліти, в якій він апелював до ролі
сполонізованої української шляхти, як єдиної політично свідомої сили, що може
очолити національний провід і створити державу.
Встановлено, що в основі державно-правових поглядів С. Томашівського
була концепція «клерикальної монархії», яка опиралася на чотири ідеологеми:
1) виняткова роль Галичини та місцевої греко-католицької церкви;
2) поступовість еволюції державних форм від національно-територіальної
автономії до самостійної держави у формі монархії (український консерватизм);
3) наявність національної ідеї (її необхідно було сформувати, бо на переконання
6
С. Томашівського, в перші десятиліття ХХ ст. її не існувало; 4) за зразком греко-
католицької церкви сприяти поєднанню європейських ідей та української
традиції. За зразок державної моделі С. Томашівський обрав англійську
парламентську монархію з широкими повноваженнями громад і округів,
обмеженням центральної влади та розширенням компетенції органів місцевого
самоврядування.
Доведено, що для В.Кучабського консерватизм був не збереженням
історичної чи державницької традиції, а прагматичним підходом в процесі
домінування внутрішньої політики над зовнішньою. В. Кучабський був
прихильником протекціонізму, багато уваги приділяв історичним традиціям,
культурі й побуту населення, як факторам, що сприяють державотворенню.
Мислитель заперечуючи революційним метод створення держави, переконував
у необхідності збереження існуючого ладу шляхом утвердження національної
еліти, як свідомого прошарку суспільства.
Доведено, що до 1991 р. консерватизм, як державно-правова ідея,
розвивався винятково серед української еміграції, де зберігав популярність
гетьманський рух. У другій половині ХХ ст. консерватизму були властиві
традиціоналізм, скептицизм (людська недосконалість), органіцизм (спосіб
організації суспільства), ієрархізм та приватизм. Після 1991 р. консервативні ідеї
характеризувалися тенденційним апелюванням до історико-правової традиції та
християнських морально-етичних норм. Почала формуватися нова
консервативна державно-правова доктрина на основі православ’я. В основі
сучасного українського консерватизму знаходиться ідея етнократії, що на думку
автора, пояснюється еволюцією консервативної думки в бік націонал-демократії,
а також тривалим періодом «бездержавності».
Встановлено, що в основі сучасного українського консерватизму
знаходиться ідея етнократії, що на нашу думку, пояснюється еволюцією
консервативної думки в бік націонал-демократії, а також тривалим періодом
«бездержавності». Як результат і з метою інтеграції України в світовий
політичний, економічний і культурний простір, збереження національної
7
ідентичності, необхідно використовувати такі ціннісні ідеологеми
консерватизму, як ідея «деколонізації», духовність, а також понять націоналізм
та держава (саме, як цінність).
Ключові слова: консерватизм, державно-правова думка, монархізм,
традиціоналізм, клерикальний консерватизм, національний монархізм,
національна ідея, В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 23
1.1. Історіографія проблеми та джерельна база дослідження 23
1.2. Методологічні засади дослідження та категоріально-понятійний апарат 43
Висновки до Розділу 1. 60
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ
КОНСЕРВАТИЗМУ ЯК ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО ВЧЕННЯ 62
2.1. Філософсько-правові засади консерватизму,
як державно-правового вчення 62
2.2. Порівняльна характеристика змісту консервативного державно-правового
вчення українців ХІХ ст. 78
2.3. Вплив церкви на розвиток консервативної ідеології та консервативної
концепції держави в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. 97
Висновки до Розділу 2. 116
РОЗДІЛ 3. ТИПИ І ЗМІСТ КОНСЕРВАТИВНОЇ КОНЦЕПЦІЇ
ДЕРЖАВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ ДУМЦІ ХХ СТ. 119
3.1. Концепція національного монархізму В. Липинського 119
3.2. Погляди на державу і право С.Томашівського 141
3.3. Концепція «позитивного мілітаризму» В.Кучабського 151
3.4. Консервативна ідеологія, як складова української
державно-правової ідеї ХХІ ст. 168
Висновки до Розділу 3. 181
ВИСНОВКИ 184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190
ДОДАТКИ 214
|
|
|
