Олександр Староста » Поетичний універсум Володимира Самійленка
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Поетичний універсум Володимира Самійленка

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 02.05.2024
Твір змінено: 02.05.2024
Завантажити: pdf див. (2.4 МБ)
Опис:

Староста О. І. Поетичний універсум Володимира Самійленка. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 035 «Філологія» (03 – Гуманітарні науки). – Державний вищий
навчальний заклад «Ужгородський національний університет» МОН України,
Ужгород, 2023.



У дисертації проаналізовано ідейний, тематично-проблемний, образний та
мовносимвольний рівні ліричних і ліро-епічних творів В. Самійленка, що
розглядаються як цілісний поетичний універсум, діалектична художня модель
світу. Автор акцентує на потребі актуалізувати дослідження доробку цього
самобутнього митця, систематизувавши наявні наукові погляди на його художню
картину світу й осмислити ті її грані, які станом на сьогодні вивчені недостатньо.
Зокрема йдеться про унікальну світоглядну концепцію письменника, його
новаторство на рівні ліричного суб’єкта, жанрів філософської та громадянської
поезії, генезу його сатирично-гумористичних творів, типологію сатиричних
образів, роль ліро-епічних текстів поета в контексті його власної творчості та
української літератури загалом.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно репрезентує першу
спробу розглянути вірші та поеми В. Самійленка як цілісну художню систему, що
засвідчує інтеграцію різних граней його письменницького таланту та інших проявів
креативності, а також рівнозначність цих елементів, частина з яких у контексті
літературознавчих інтерпретацій (і, як наслідок, у культурно-освітньому просторі)
отримала другорядний статус. Особистим внеском здобувача є спроба осмислити й
концептуалізувати поняття «художній універсум» та «поетичний універсум», задля
чого запропоновано розширити інструментарій літературознавчих досліджень,
залучивши наукові підходи інших гуманітарних дисциплін. Аналіз, здійснений у


3



рамках дисертації, поглиблює й контекстуальний та інтертекстуальний аспекти
вивчення творчості В. Самійленка.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження» окреслено
літературознавчий дискурс довкола постаті В. Самійленка та запропоновано
власний підхід до вивчення лірики митця в рамках обраного аспекту аналізу. З цією
метою в першому підрозділі розглянуто зміст та обсяг поняття «універсум» у
площині філософської науки та особливості його інтерпретації в контексті
гуманітарних, зокрема літературознавчих досліджень. З’ясовано, що в останніх
простежується тенденція розглядати зазначене поняття в трьох ключових аспектах
– поетики (ідейно-художні особливості), хронотопу (структура та функціонування
художнього світу) текстів, а також індивідуально-психологічних та стильових
особливостей письменників (творча лабораторія). У зв’язку з цим запропоновано
власний погляд, який передбачає розгляд цієї категорії як системи
взаємопов’язаних динамічних елементів, скріплених площиною мікропоетики:
предметна область (універсум роздумів автора), світоглядно-естетичні пошуки та
мистецькі концепції.
У другому підрозділі вивчено та систематизовано (з урахуванням культурно-
історичного та суспільно-політичного аспектів) наявні погляди на художню
картину світу В. Самійленка, виокремлено об’єктивні та ідеологічно заангажовані
судження, проаналізовано наслідки негативного впливу останніх на трактування
цієї постаті (гіперболізація непрактичності письменника, твердження про його
відірваність від бурхливого потоку суспільних процесів, применшення художньої
вартості його ліричних текстів, маніпуляції в трактуваннях генези та концепцій
сатирично-гумористичних творів). Окреслено актуальні аспекти дослідження
творчості митця в літературознавстві часів Незалежності (художня інтерпретація
національної ідеї, антиімперський дискурс, новаторство філософської лірики,
віршування, перекладознавчі студії), які здатен об’єднати обраний здобувачем
системний підхід до вивчення його поезії.
Другий розділ «Лірика Володимира Самійленка як відображення ідейно-
естетичної еволюції письменника» присвячений власне ліричним поезіям як


4



безпосереднім репрезентантам моделі авторської свідомості – основи художньої
картини світу в його текстах. У першому підрозділі в контексті життєвого й
творчого шляху письменника простежено становлення світоглядно-естетичних
засад його поетичного універсуму. Відзначено, що В. Самійленко швидко пройшов
«учнівський» етап (слідування реалістичним «народницьким» концепціям) та
засвідчив бажання й спроможність іти власним шляхом у літературі.
Особливостями його творчості стали масштаби мислення та філософських
узагальнень, домінантне гуманістичне начало, яке вплинуло на розвиток
громадянських мотивів, розкриття суспільно-політичної проблематики, погляди на
роль митця та функцію мистецтва в житті народу та людства. Джерелом цих рис
була унікальна світоглядна концепція «Богокосмосу», риси якої простежуються на
різних рівнях поетичного універсуму В. Самійленка, а її предметне художнє
втілення було здійснене наприкінці творчого шляху митця (диптих «Думи Буття»,
поема «Гея»).
У другому підрозділі розглянуто концептосферу лірики письменника як
репрезентанта структури його поетичного світу. Її системотворчим елементом
дисертант визначає образ-концепт, у формулюванні якого враховує
літературознавчий, лінгвістичний та філософський підходи до тлумачення другої
частини цього складеного поняття. Відповідно, у зазначеному підрозділі шляхом
аналізу художніх текстів визначено ключові образи-знаки різних сфер буття –
космічної (небо, зорі, сонце) та взаємопов’язаної з нею природної (земна природа
та небесна сфера), індивідуальної, яка осмислюється в контексті загальнолюдської
(душа, серце, сльоза), національної (Україна, мова, Шевченко) та мистецької (слово,
пісня, поезія). Зміст цих концептів відображає самобутність авторського світогляду,
а нижчі рівні їхнього функціонування – вербальний, тропічний – засвідчують
високий рівень майстерності В. Самійленка, а отже, і мистецьку вартість його
недооціненої лірики. Різниця в інтерпретації окремих образів у ранній та зрілій
творчості письменника дає змогу простежити еволюцію його ідей, що також
зроблено на матеріалі дослідження системи жанрів лірики митця, якому
присвячено третій підрозділ другого розділу дисертації. У ньому детально


5



розглянуто поезії В. Самійленка в генологічному аспекті, визначено його внесок у
розвиток окремих жанрових форм (елегія, медитація-веснянка, ліричний портрет,
поетичний маніфест тощо) та підкреслено, що цілеспрямована праця над їх
удосконаленням була вагомою складовою творчої лабораторії поета. Важливим
компонентом аналізу власне ліричного доробку митця, здійсненого в другому
розділі роботи, було залучення типологічних зіставлень, що дало змогу виокремити
в досліджуваному матеріалі пласт, найближчим контекстом якого є реалістична
поезія (творчість І. Манжури, Я. Щоголева, М. Старицького, П. Грабовського,
Б. Грінченка), а також формування модерністських тенденцій (перегуки з творчістю
І. Франка та Лесі Українки).
У третьому розділі дисертації «Сатирично-гумористичний вимір поетичного
світу митця» досліджено витоки та ідейно-художні особливості віршованих сатири
та гумору в доробку В. Самійленка. У першому підрозділі простежено формування
художнього методу письменника в цьому руслі його творчості (від перших
жартівливих пародій до гострої політичної сатири), а також поглиблено відомості
про зарубіжні літературні джерела, якими митець послуговувався для вироблення
власної поетичної манери, проаналізовано їхню інтеграцію з українськими
літературними та фольклорними традиціями в його сатирично-гумористичній
поезії, окреслено суспільно-історичні фактори, які скеровували творчу думку
письменника в площину політичної сатири. Останні детально розглянуто в другому
підрозділі, де проблемно-тематичний рівень текстів В. Самійленка, досліджених у
цій частині роботи, проаналізовано в контексті становлення антиколоніального
напряму української літератури. У цьому аспекті виокремлено два ключові вектори
сатиричної поезії автора: екстернальний – критика авторитарного устрою
Російської імперії («Щасливий край», «Te Deum», «Новий лад», «Весняний спів»)
та його прислужників в Україні («Пісня про віщого Василя», «Собаки»,
«Возсоєдинєнний ґалічанін»), викриття вад російської ментальності («Російська
серенада», «Всеросійське свято (Коронація)», «Заклопотаний росіянин») та
інтернальний – осмислення проблем колонізованої України («Як-то весело жить на
Вкраїні!..», «Сон» («Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом…»), «Пісня про


6



свободу (Перерваний монолог)»), у якому чітко простежується самокритичний
струмінь («Патріотична праця», «Якби тепер устав Тарас…», «Гостра стаття»,
«Іванова партійність»). Яскравими ілюстраціями порушених письменником
проблем стали комічні персонажі – чиновники, російська агентура, українські
опортуністи та псевдопатріоти, а також поети-графомани. Влучність змалювання
їхніх рис дає змогу говорити про формування у творчості В. Самійленка
сатиричних типів, процес якого детально розглянутий у третьому підрозділі
другого розділу роботи.
Четвертий розділ «Художній світ ліро-епічних творів Володимира
Самійленка» присвячено трьом ліро-епічним текстам, родо-жанрові особливості
яких дали письменнику змогу розвинути окремі творчі задуми, для яких ліричні
форми були затісними. У першому підрозділі розглянуто екзистенційну
проблематику філософсько-драматичної поеми «Герострат» та діалектику
психологічного портрету її головного персонажа, наголошено на авторському
новаторстві в їх осмисленні та художній інтерпретації. Також проаналізовано
сатиричну поему «Спритний ченчик», у якій письменник, узявши за основу сюжет
оповідання В. Бласко Ібаньєса «Біля райських воріт», створив самобутню гротескну
картину, комізм якої вийшов за рамки основного задуму – висміяти померлого
лідера російських більшовиків В. Леніна. У другому підрозділі вивчено художню
модель світу у філософській поемі «Гея», яка репрезентує завершену художню
інтерпретацію авторської світоглядної концепції «Богокосмосу» (Всеєдиного),
розлоге тлумачення глобальних проблем людства (війни, занепад гуманістичних
цінностей, нищення природного середовища), а також велику панораму України,
що опинилася в більшовицькій окупації. У цій поемі найбільш виразно
простежується синтез двох ключових аспектів авторського художнього освоєння
дійсності – лірико-філософського та гумористично-сатиричного.
Отже, у дисертації здійснено комплексний та поліаспектний аналіз ліричного
та ліро-епічного доробку В. Самійленка як синтетичного мистецького явища.
Результати дослідження можуть бути використані в подальшому вивченні
творчості цього письменника, а також у студіях із творчості його сучасників, чиї


7



художні картини світу відображають схожі світоглядні пошуки та мистецькі
концепції.
Ключові слова: Володимир Самійленко, українська література,
літературознавство, художня модель світу, поетика, модернізм, лірика, національна
ідентичність, образ, символ, жанр, гумор, фольклор, сатира, поема.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Самійленко Володимир
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.