Тарас Стародуб » Зовнішньополітичні орієнтири державотворення в українській політичній думці націоналістичного спрямування у 20-50-х рр. ХХ ст.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Зовнішньополітичні орієнтири державотворення в українській політичній думці націоналістичного спрямування у 20-50-х рр. ХХ ст.

Дисертація
Написано: 2022 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 19.01.2023
Твір змінено: 19.01.2023
Завантажити: pdf див. (2.3 МБ)
Опис: Стародуб Т. П. Зовнішньополітичні орієнтири державотворення в
українській політичній думці націоналістичного спрямування у 20-50-х рр.
ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 052 – «Політологія». – Національний університет «Львівська
політехніка». – Львів, 2022.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню зовнішньополітичних
орієнтацій українського національно-визвольного руху в реаліях
функціонування системи міжнародних відносин міжвоєнного періоду ХХ ст.,
періоду Другої світової війни та повоєнного періоду.
Після відновлення державної незалежности в 1991 р. перед Україною
постало завдання виробити власні зовнішньополітичні орієнтації, віднайти своє
місце в системі міжнародних відносин, власне позиціонування в геополітичній
системі координат. Окремо виникло питання, неодноразово актуалізоване в
попередні періоди існування української державности з огляду на особливості
геополітичного розташування України, – це питання взаємин із сусідніми
державами. Перманентна трансформація системи міжнародних відносин, яка
хоча й поступово, але безперервно здійснювалася протягом всього
постбіполярного періоду і в глобальному, і в регіональному масштабах,
змушувала Україну корегувати стратегію і тактику зовнішньополітичного
розвитку. Вступ наших західних сусідів до ЄС та НАТО у поєднанні з
консервативно-агресивною зовнішньою політикою Російської Федерації вкрай
загострили проблему геополітичного вибору України.
У контексті зазначеного вище набули актуальности дослідження
зовнішньополітичних концепцій та геополітичних конструкцій, витворених
українською політичною думкою минулого. Визначальними векторами
пропонованого дослідження української політичної думки націоналістичного
спрямування 20–50-х рр. ХХ ст. стали зовнішньополітичні орієнтири


3



державотворення в контексті «СРСР – Польща», регіону Центрально-Східної
Європи, Балто-Чорноморського простору, а також у розрізі широкого діапазону
міжнародної політики та оцінки зовнішньої політики Німеччини, Великої
Британії, США та інших великих держав з позицій ставлення до процесу
українського державотворення. Перелічені вище проблеми і сьогодні
залишаються важливими компонентами реалізації зовнішньополітичного курсу
України.
У дисертаційній роботі розглянуто погляди представників української
політичної думки націоналістичного спрямування впродовж трьох історичних
періодів: міжвоєнного періоду ХХ ст., періоду Другої світової війни та
повоєнного періоду становлення міжнародної системи біполярного світу;
показано адаптацію зовнішньополітичних концепцій українського
державотворення до нових міжнародних реалій. Трансформаційні процеси в
системі міжнародних відносин наших днів теж вимагають гнучкої корекції
стратегії і тактики зовнішньополітичного розвитку України, актуалізуючи,
знову ж таки, запотребуваність дослідження української політичної думки
націоналістичного спрямування у 20-50-х рр. ХХ ст.
Сучасні міжнародні реалії, пов’язані з подіями російсько-української
війни, а особливо з моменту повномасштабного вторгнення військ Російської
Федерації в Україну 24 лютого 2022 р., максимально актуалізували спадщину
теоретиків українського націоналізму. Ідеї геополітичної значущості України в
протистоянні Захід-Схід, у стримуванні московської агресії, у налагодженні
співпраці між країнами Центрально-Східної Європи та Балто-Чорноморського
регіону задля унеможливлення реалізації імперських планів Росії сьогодні, як
ніколи, набувають нової актуальності та запотребуваності. Водночас візії щодо
особливої історичної місії України на сході Європи, перетворення її на
осередок інтеграційних процесів у регіоні й надалі відповідають національному
інтересу нашої держави, виступаючи умовою реалізації активного
зовнішньополітичного курсу.


4



Метою роботи є дослідження векторів та напрямів зовнішньополітичних
орієнтацій в українській політичній думці націоналістичного спрямування в
реаліях функціонування системи міжнародних відносин міжвоєнного періоду
ХХ ст., періоду Другої світової війни та повоєнного періоду.
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання,
об’єкт і предмет дослідження, представлено методологічну основу роботи,
аргументовано хронологічні рамки дослідження, сформульовано наукову
новизну, наголошено на практичному значенні отриманих результатів,
відображено попередню апробацію результатів дослідження та структуру
роботи.
У першому розділі систематизовано теоретико-методологічні засади
дослідження поняття націоналізму, його класифікацію, запропоновану
вченими-дослідниками цього політичного напряму. У розділі також
проаналізовано еволюційний процес становлення та розвитку українського
націоналізму, зокрема появу в міжвоєнний період ХХ ст. українського
інтегрального націоналізму. З’ясовано спільні та відмінні риси українського
інтегрального націоналізму та західноєвропейського. Досліджено засадничі
принципи українського інтегрального націоналізму (або ж «чинного»
націоналізму), який можна розглядати як специфічний феномен, що став
наслідком еволюції української політичної думки та адаптацією її до світових
політичних реалій, ідеологічних впливів першої половини ХХ ст. Одночасно в
зовнішньополітичних орієнтаціях теоретиків українського націоналізму
виявлено спільні риси зі складовими зовнішньополітичних концепцій
представників інших напрямів української політичної думки, що зумовлено
еволюцією української політичної думки загалом.
У другому розділі досліджено зовнішньополітичне позиціонування
українського визвольного руху міжвоєнного періоду ХХ ст. в розрізі праць
теоретиків українського націоналізму щодо двох держав-окупантів України –
Польщі та СРСР. У другій частині розділу визначено напрями
зовнішньополітичних орієнтацій державотворення (або ж головні геополітичні


5



орієнтири) України в розрізі широкого діапазону міжнародної політики, де
теоретики та ідеологи українського націоналізму визначали, зокрема, головних
союзників та супротивників серед великих країн – впливових суб’єктів
Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин.
У третьому розділі досліджено зовнішньополітичні орієнтири
українського визвольного руху в реаліях воєнного протистояння між СРСР і
Німеччиною, у яких ідеологію українського націоналізму представляли дві
організації – ОУН С. Бандери та ОУН А. Мельника. У другій частині розділу
проаналізовано розвиток потенційно сприятливих зовнішньополітичних
обставин для українського визвольного руху в геополітичних реаліях
становлення біполярної системи міжнародних відносин, у яких теоретики
українського націоналізму намагалися витворити зовнішньополітичні
орієнтири українського державотворення в рамках тої чи тої моделі розвитку
міжнародної системи.
Новизна дисертації зумовлена тим, що вперше комплексно досліджено
погляди представників української політичної думки націоналістичного
спрямування щодо зовнішньополітичних орієнтирів у межах трьох періодів –
міжвоєнного періоду ХХ ст., періоду Другої світової війни, повоєнного періоду
становлення політичних реалій біполярного світу (до середини 1950-х рр.) та
показано кореляцію зміни зовнішньополітичних орієнтирів державотворення
української політичної думки націоналістичного спрямування з
трансформацією системи міжнародних відносин, зокрема динаміку її розвитку з
формату міжвоєнного періоду «СРСР – Польща – країни ЦСЄ» до реалій
функціонування міжнародної системи доби протистояння СРСР – Німеччина та
становлення епохи біполярності з формуванням геополітичних координат
Антибільшовицького блоку народів (окуповані Москвою народи СРСР та
Східної Європи).
У рамках проведеного дослідження також вперше виокремлено напрями
зовнішньополітичних орієнтацій в українській політичній думці
націоналістичного спрямування в межах векторів розвитку України «Схід -


6



Захід» і «Північ-Південь» у міжвоєнний період: кавказький (або каспіє-
кавказький), балтійський (або балто-білоруський), балканський; досліджено
їхню еволюцію в 1940-1950-х рр. у меморандумах ОУН А. Мельника та ОУН
С. Бандери, у поглядах теоретиків українського націоналізму періоду Другої
світової війни та повоєнного періоду.
Здійснено комплексне дослідження геополітичних концепцій одного з
теоретиків українського націоналізму, громадсько-політичного діяча,
публіциста, члена ОУН Д. Андрієвського, зокрема проаналізовано візії
теоретика націоналізму щодо зовнішньополітичних орієнтирів
державотворення, геополітичного позиціонування України і в регіоні
Центрально-Східної Європи, і в масштабах широкого діапазону міжнародної
політики; на основі окремих матеріалів Центрального державного архіву вищих
органів влади України, вперше введених у науковий обіг, здійснено додатковий
внесок у розкриття геополітичних схем потенційних союзників України на
рівні великих держав у розрізі зовнішньополітичних орієнтацій українського
організованого націоналізму.
У процесі виконання роботи набули подальшого розвитку дослідження
специфіки українського націоналізму на фоні світового та його місця серед
інших напрямів української політичної думки. З’ясовано, що, попри помітний
вплив поглядів французьких теоретиків інтегрального націоналізму
Ш. Морраса та М. Барреса, відмінності між українським та європейським
націоналізмом цього періоду стосувалися передусім зовнішньополітичної
сфери. Адже мета українського націоналізму – здобуття незалежности України
та, відповідно, пошук оптимальних зовнішньополітичних орієнтирів
державотворення, а не побудова «світової імперії».
Відповідно до запитів щодо пошуку нових зовнішньополітичних
орієнтирів та геополітичних конструкцій, посилено необхідних сьогодні,
особливо з часу розв’язання Росією повномасштабної війни проти України,
здійснено дослідження поглядів теоретиків українського націоналізму щодо
місця України в безпековій системі Центрально-Східної Європи. Констатовано,


7



що представники української політичної думки націоналістичного спрямування
наділяли Україну і роллю посередника в політичних, економічних та
культурних взаємовідносинах між Сходом та Заходом, і роллю інтеграційного
та мобілізаційного осередку для природніх сусідів по регіону у формуванні
спільної політичної та оборонної стратегій щодо стримування російської
агресії. Розкрито геополітичні схеми потенційних союзників України на рівні
великих держав – головних суб’єктів Версальсько-Вашингтонської системи
міжнародних відносин – у розрізі поглядів Д. Донцова, З. Пеленського,
Д. Андрієвського, де до уваги взято і європейський рівень (ймовірні союзники –
Німеччина та Італія (інколи Велика Британія), і глобальний (можливі союзники
– Велика Британія, США та Японія). Розглянуто моделювання розвитку
міжнародної ситуації на початковому, завершальному етапах Другої світової
війни та на початку формування Ялтинсько-Потсдамської системи
міжнародних відносин у контексті пошуку оптимальних орієнтирів
державотворення в розрізі поглядів Ю. Моряка, М. Прокопа та П. Федуна
(Полтави).
Досліджено адаптацію геополітичних концепцій міжвоєнного періоду
ХХ ст. Д. Донцова, Ю. Липи, Д. Мирона, З. Пеленського, М. Колодзінського,
Д. Андрієвського до реалій Другої світової війни та повоєнного періоду в
контексті впливу на зміст зовнішньополітичної складової меморандумів ОУН
А. Мельника та ОУН С. Бандери, документів Антибільшовицького блоку
народів (АБН), а також поглядів М. Прокопа, О. Горнового, Ю. Моряка,
Я. Богдана, П. Федуна (Полтави).
У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження.
На основі застосування методів систематизації та порівняння, а також
історіологічного підходу констатовано, що український націоналізм (або ж
«чинний» націоналізм) можна розглядати як специфічний феномен, що став
наслідком еволюції національної політичної думки й адаптацією її до світових
політичних реалій та ідеологічних впливів міжвоєнного періоду ХХ ст.
Досліджено зовнішньополітичні пріоритети української політичної думки


8



націоналістичного спрямування в міжвоєнний період ХХ ст., представленої
поглядами Д. Донцова, Ю. Липи, Д. Мирона, З. Пеленського,
М. Колодзінського, Д. Андрієвського, в розрізі «СРСР – Польща».
Проаналізовано вектори та напрями зовнішньополітичних орієнтацій
української політичної думки націоналістичної орієнтації в 1920–1930-х рр. у
розрізі широкого діапазону міжнародної політики. Визначено
зовнішньополітичні орієнтири державотворення в українській політичній думці
націоналістичного спрямування в період Другої світової війни, представленої
двома організаціями – ОУН С. Бандери та ОУН А. Мельника, а також когортою
теоретиків українського організованого націоналізму: Ю. Моряком,
О. Горновим, Я. Богданом, М. Прокопом, П. Федуном. Досліджено погляди
націоналістів на геополітичний потенціал України в поствоєнний період та в
контексті становлення політичних реалій біполярного світу.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можна
використати для розроблення стратегії і тактики реалізації зовнішньої політики
сучасної України, передусім у виробленні рекомендацій щодо реалізації
зовнішньополітичного курсу України в регіоні Центрально-Східної Європи,
регіоні Чорного моря та Південного Кавказу, участі в різноманітних формах
міжнародної співпраці, пов’язаних з концепцією Балто-Чорноморського Союзу,
здійснення курсу європейської та євроатлантичної інтеграції, співпраці з
великими державами, позиціонування в системі міжнародних відносин загалом,
а також пошуку ефективних геополітичних схем протидії російській агресії.
Окрім того, висновки та положення дисертації можна акцептувати для
підготовки наукових праць, навчальних посібників та спецкурсів з політичних
наук. Зокрема, результати дослідження можна використати під час розроблення
та викладання спецкурсу «Історія зовнішньої політики України», а також
навчальних дисциплін «Політологія», «Історія міжнародних відносин», «Історія
політичної думки», «Історія політико-правових учень» тощо.
Ключові слова: націоналізм, зовнішня політика, геополітика, ОУН,
Україна, Центрально-Східна Європа, Балто-Чорноморський регіон, Друга


9



світова війна, Польща, СРСР (Радянський Союз, Росія), Німеччина, США,
Велика Британія.



Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.