Ігор Срібняк » Початки української військової еміграції на Балканах (1921–1923 рр.)
|
[додати інший файл чи обкладинку цього твору]
[додати цей твір до вибраного]
|
Початки української військової еміграції на Балканах (1921–1923 рр.)
Стаття
|
|
|
| Написано: |
2006 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
12.06.2019 |
|
| Твір змінено: |
19.07.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(126.3 КБ)
|
|
| Опис: |
«Військово-історичний альманах» 2006, ч. 2 (13)
### Анотація
Ця стаття висвітлює формування української військової еміграції на Балканах у 1921-1923 роках після закінчення Першої світової війни. Значна кількість полонених та інтернованих українських вояків опинилася за кордоном через політичну нестабільність в Україні та перемогу більшовизму. Вони гуртувалися в комбатантські організації, сподіваючись на продовження боротьби за державність України, попри невдачу Другого Зимового походу. У таборах Туреччини, Греції, а пізніше в Королівстві СХС, українські військовики створювали товариства та культурно-освітні осередки для адаптації та підтримки національної ідеї. Державний центр УНР активно підтримував ці організації, надаючи фінансову допомогу та сприяючи легалізації українських гуртків за кордоном. Метою було збереження військового потенціалу та загального освітнього рівня емігрантів для майбутньої боротьби за незалежну Українську державу.
### Основні ідеї
1. **Початок української військової еміграції:** Українська військова еміграція на Балканах розпочалася після Першої світової війни, коли сотні тисяч полонених та інтернованих українців залишилися за кордоном через політичні події та збройні конфлікти в Україні.
2. **Причини виїзду та неможливість повернення:** Перемога більшовизму змусила десятки тисяч захисників української державності покинути рідні землі, а невдача Другого Зимового походу Армії УНР у листопаді 1921 року остаточно змінила їхні плани на швидке повернення.
3. **Розташування таборів інтернованих:** Більшість українських військовиків спочатку перебувала в таборах у суміжних країнах, таких як Польща, Чехословаччина, Румунія, а тисячі вояків з білогвардійських формацій — у Туреччині та Греції.
4. **Створення комбатантських організацій:** Патріотично налаштована частина інтернованих українських військовиків не зрікалася ідеї боротьби за державність України і почала гуртуватися в різних комбатантських організаціях.
5. **Плани командування Армії УНР:** Командування Армії УНР обмірковувало плани перевезення значної кількості вояків-українців з Туреччини та інших країн для використання їхнього військового потенціалу у боротьбі з більшовизмом.
6. **Культурно-освітня робота в таборах:** У таборах інтернованих, зокрема в Королівстві СХС та Румунії, провадилася активна культурно-освітня та національно-патріотична робота, що мала на меті підготовку до продовження боротьби за державність України або до цивільного життя на еміграції.
7. **Діяльність Українського комітету та громад:** У Белграді постав Український комітет, що об'єднував українські табірні громади, а в Болгарії була заснована Українська громада та військова громада «Січ», які підтримували національне життя емігрантів.
8. **Фінансова та організаційна підтримка УНР:** Державний центр УНР активно надавав матеріальну та організаційну допомогу українським організаціям за кордоном, зокрема в Болгарії, виділяючи кошти на кооперативи, школи та підтримку громад.
9. **Адаптація та навчання емігрантів:** Українські військовики мусили шукати шляхів до адаптації в чужинецькому середовищі, а багато хто намагався перебратися до Чехословаччини для фахового навчання та підвищення загальноосвітнього рівня.
10. **Важке становище українських полонених:** Загальне становище українських полонених у європейських країнах, зокрема в Німеччині, було дуже важким, і часто вони змушені були звертатися по допомогу до "національних ворогів" через брак підтримки з українського боку. |
|
|
|
| |
|
Відгуки читачів:
|
| |
|
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
|
| |
|
|
| |
