Валентина Сотникова » Інтертекст творчості Володимира Базилевського: особливості і функції
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Інтертекст творчості Володимира Базилевського: особливості і функції

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Наукова
Додав: balik2
Твір додано: 06.08.2023
Твір змінено: 10.09.2024
Завантажити: pdf див. (1.5 МБ)
Опис: Сотникова В.Є. Інтертекст творчості Володимира Базилевського: особливості і функції. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 «Філологія» (03 – Гуманітарні науки). – Київський університет імені Бориса Грінченка, Київ, 2023.


Дисертацію присвячено визначенню особливостей інтертексту поетичної, літературно-критичної і публіцистичної творчості сучасного українського письменника В.Базилевського. Об’єктом дослідження є такі книги його ліричних творів, як «Побачення з тобою» (1978), «Допоки музика звучить» (1982), «Чуття землі небесне» (1983), «Світлом єдиним» (1983), «Труди і дні» (1984), «Колодязь» (1988), «Вертеп» (1992), «Вокзальна площа» (1994), «Украдене небо» (1999), «Тетраптих» (1999), «Крик зайця» (2000), «Тумани Ітаки» (2001), «Віварій» (2004), «Кінець навігації» (2004), «Читання попелу» (2007), «Шляхами вітру» (2011), «Лук і ліра» (2016), «Повітря резервацій» (2016), «Замінований рай» (2018); збірки філософської есеїстики, літературно-критичних статей та інтервʼю «Лук Одіссеїв» (2005), «Холодний душ історії» (2008), «Талант і талан» (2021). Ці книги охоплюють понад 50-річний творчий шлях автора і є джерельною базою для дослідження таких питань, як генераційна приналежність В.Базилевського, проблематика та основні мотиви його творчості, особливості інтертекстуальної стратегії автора. Предметом дослідження є походження, ідейно-тематична зумовленість і функції інтертексту художнього, літературно-критичного і публіцистичного дискурсів творчості В. Базилевського. Мета дисертаційної праці полягає у виявленні особливості рецепції В.Базилевським прецедентних художніх образів і мотивів та окресленні рис інтертекстуальної стратегії митця на різних етапах його стильової еволюції.

Використання комплексної методології дослідження забезпечило можливість усебічного аналізу інтертексту творчості В.Базилевського: інтертекстуальний метод був основним і надав інструментарій для визначення наявних міжтекстових звʼязків і встановлення форми їхнього оприявлення у творах автора; порівняльно-історичний метод був використаний для зіставлення позначених інтертекстуальністю творів В.Базилевського із прототекстами та іншими варіантами їх поетичного тлумачення в українській літературі задля встановлення традиційного чи/і новаторського авторського прочитання прецедентних образів і мотивів; порівняльно-типологічний метод забезпечив аналіз розвитку інтерпретаційної тактики автора щодо традиційних образів і мотивів на різних етапах його творчості; герменевтичний метод слугував для інтерпретації творів письменника і питомих для його ідіостилю образів і мотивів інтертекстуального походження; міфокритичний метод – для аналізу міфем і міфологем, реципійованих з інтертекстів різної генези або власне авторського походження; допоміжними для розуміння авторських смислів інтерпретації прецедентних образів були релігійний, історичний, культурно-історичний та культурно-політичний контексти.

У дисертаційній праці вперше визначені основні етапи творчої еволюції В.Базилевського, що ґрунтується на змінах жанрово-тематичної палітри і нових тенденціях у реалізації автором міжтекстових зв’язків. У межах кожного етапу визначено програмову поетичну книгу, яка вповні розкриває його характерні риси. Запропонована періодизація передбачає 4 основні етапи: І етап тривав з 1964 по 1984 роки (програмова збірка – «Труди і Дні» 1984 р.); ІІ етап – з 1985 по 1992 рік (збірка «Вертеп» 1992 р.); ІІІ етап – від 1993 до 2014 року (збірка «Читання попелу» 2007 р.); ІV етап розпочався у 2015 році і триває донині (збірка «Лук і Ліра» 2016 р.). Ця періодизація чинна щодо поетичної творчості В.Базилевського. Натомість тексти нехудожнього дискурсу не включаємо до певних періодів, оскільки принцип укладання В.Базилевським збірок таких творів є не хронологічним, а ідейно-тематичним.

Питання генераційної приналежності В.Базилевського розглянуто крізь призму досліджень маркерів ідентифікації покоління (праці Х.Ортеґи-і-Гассета, К.Мангейма, Т.Гундорової, А.Матусяк) та на основі саморефлексій письменника. Попри очевидний чинник, що повʼязує В.Базилевського із поколінням шістдесятників, – дата народження і початок творчого шляху, – письменник не вважає себе частиною цієї мистецької генерації. Відтак, послуговуючись визначенням М.Слабошпицького, ідентифікуємо В.Базилевського «митцем без покоління».

Для визначення оприявлених у творчості В.Базилевського міжтекстових звʼязків було обрано типологію Ж.Женетта. Цитати, алюзії й ремінісценції є оприявленням власне інтертекстуальності. Стверджуємо, що цитати переважають у публіцистичній творчості В.Базилевського. За джерелами походження їх можна поділити на дві групи: 1) цитати з української літератури та культури (переважають у критичній прозі автора); 2) цитати з праць західноєвропейських та античних філософів (домінують в есеях філософської тематики). Алюзії та ремінісценції є змістотвірною частиною художньої картини світу автора. У нашому досліджені встановлено наявність у ліричних текстах В.Базилевського алюзій та ремінісценцій на твори античної літератури, Святе Письмо, тексти західноєвропейських літератур, літературу Сходу, а також на постаті світової історії та культури.

Паратекстуальні елементи у творчості В.Базилевського представлені у назвах збірок та окремих творів, у епіграфах до творів. Для ідіостилю письменника характерним є використання широкого діапазону паратекстуальності античного походження, а також покликання на українську літературу, класичні європейські твори, літературу Сходу, Біблію та світовий історичний контекст. Актуалізуючи тексти власної творчої спадщини, цитуючи рядки своїх поезій, В.Базилевський вдається до метатекстуальності. Зазначаємо, що гіпертекстуальність представлена у формі діалогу із класиком англійської літератури В.Шекспіром (цикл «Гамлет»). Різноманітність міжтекстових звʼязків у творчості В.Базилевського є прикладом послідовного дотримання автором принципів поєднання інтелектуальності з інтертекстуальністю.

У дослідженні вперше комплексно розглянуто публіцистичну спадщину В.Базилевського, яку структурують три групи текстів: есеї та статті історіософської тематики; філософські есеї; літературно-критичні дослідження. Нехудожня творчість В.Базилевського є простором проголошення автором власної системи цінностей, визначення критеріїв відповідності високим естетичним ідеалам, які сповідує письменник.

Спільною для цих текстів є діалогічна природа висловлювання. Письменник вступає в дискусію з класичними філософами і звіряє їхні ідеї з реаліями сучасного світу. Естетикологічна проблематика публіцистичного дискурсу В.Базилевського оприявлюється у формуванні критеріїв високого мистецтва.

Письменник активно цитує класиків і письменників-шістдесятників. Його погляди на виклики, що постають перед українським суспільством, на історичні події, свідком яких він був, стають підставою для розгортання широкої палітри есеїв історіософської проблематики. В.Базилевський майстерно поєднує контекст різних історичних епох як унаочнення тих процесів, що відбуваються в Україні.

Вивчення масиву літературно-критичних текстів В.Базилевського уможливлює висновок щодо авторського жанру металітературної публіцистики, де запропонований дворівневий аналіз літературознавчих розвідок колег-критиків. У результаті постає особливий різновид метакритики як відгук на іншу критичну працю, доповнений авторським аналізом першоджерела. Визначаємо його подвійною метакритикою.

У дослідженні розкрито роль публічних висловлювань В.Базилевського у формі інтервʼю, що є джерелом вивчення авторських рефлексій і саморефлексій, сповнених метамови, афоризмів і метафор. Визначено, що за тематичним принципом обговорюваних В.Базилевським проблем його інтервʼю можна обʼєднати в такі групи: 1) присвячені питанням творчого процесу і біографії; 2) присвячені аналізові минулого й сучасності української культури; 3) декларують основні положення авторської історіософії.

Здійснене інтертекстуальне прочитання поетичних, публіцистичних і літературно-критичних текстів В.Базилевського дало змогу встановити функції прецедентних образів і мотивів різних генетичних груп у розгортанні історіософських, філософських і поетологічних мотивів лірики В.Базилевського. Стверджуємо, що в розгортанні історіософських міркувань В.Базилевський покликається на національну та античну культуру, що відображає авторське бачення спільного історичного минулого України і Давньої Греції та Риму. Осмислення історії здобуття Україною Незалежності поет вибудовує на основі метафоричного тлумачення біблійного інтертексту.

У філософській ліриці В.Базилевський реципіює світовий літературний масив – класичні європейські твори та тексти літератури Сходу. У транспозитивній ліриці В.Базилевський послуговується інтертекстом української культури, біографічним «текстом» українських митців, образами світової культури.

Публіцистичні твори (зокрема філософські есеї) В.Базилевського містять покликання на ідеї європейських мислителів і твори інших сучасних авторів та літературних критиків, чиї праці він аналізує у критичних статтях.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що це перше в українському літературознавстві комплексне дослідження творчості В.Базилевського крізь призму інтертекстуальності на тлі історико-літературного процесу 1970-х – перших десятиліть ХХІ ст., де визначено та узагальнено твердження щодо рецепції інтертексту В.Базилевським як ідейно-художньої особливості його ідіостилю. У праці окреслено риси авторської моделі світу, домінантні мотивні комплекси поезії, визначено типологічні риси ліричного героя В.Базилевського; означено джерела, форми і функції інтертекстуальності в поетичних, публіцистичних і літературно-критичних текстах автора; здійснено порівняльний аналіз авторської рецепційної стратегії й інтерпретаційної тактики в контексті формування української та західноєвропейської традиції інтелектуалізму в художньому тексті.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й узагальнення дисертаційної роботи можуть бути застосовані в подальшому дослідженні явища інтертекстуальності в українській літературі, зокрема як матриця комплексних досліджень «тексту в тексті». Основні положення дисертації стануть підґрунтям у викладанні історико-літературних курсів, спецкурсів із компаративістики та літературної критики, можуть бути використані при написанні бакалаврських і магістерських робіт.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що творчість В.Базилевського може бути обʼєктом подальших літературознавчих студій, оскільки доробок автора не вичерпується проаналізованими текстами, продовжує доповнюватись новими творами. Визначені особливості критичної прози В.Базилевського можуть стати основою для ширшого дослідження про про тексто- і жанротвірну функцію інтертексту у творчості В.Базилевського.

Серед інших аспектів дослідження потребує подальшого аналізу інтертекст публічних висловлювань В.Базилевського у жанрі інтервʼю.


Ключові слова: Володимир Базилевський, порівняльне літературознавство, інтертекст, рецепція, інтертекстуальність, трансформація, інтерпретація, ідентичність, поетична історіософія, філософські есеї, філософська лірика, транспозитивна лірика, міфологема, концепція митця і мистецтва.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Базилевський Володимир
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.