|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
26.12.2023 |
|
| Твір змінено: |
26.12.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.4 МБ)
|
|
| Опис: |
Соловйова Е.Е. Зовнішньополітична стратегія Туреччини в Центральній
Азії (в період правління ПСР). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 291 «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та
регіональні студії» (29 – «Міжнародні відносини»). – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2023.
У даній дисертації проведено комплексне дослідження політики
Туреччини відносно Центральної Азії за правління Партії справедливості та
розвитку. Проаналізовано, яке місце займає Центральна Азія у сучасних
зовнішньополітичних пріоритетах Туреччини.
Зокрема, досліджується суттєвий вплив політичної культури Туреччини
на зовнішню політику країни. Зосереджуючись на взаємодії між традиційною
політичною культурою Туреччини, яка характеризується секуляризмом і
децентралізованою владою, і стратегічним підходом ПСР, дослідження
підкреслює, як остання зберігає основні кемалістські цінності, одночасно
включаючи елементи турецькоісламської культури. Поява ПСР призвела до
перевизначення традиційного секуляризму як «ісламського секуляризму»,
який розглядає секуляризм як обмеження держави, а не окремих осіб.
Дослідження встановлює зв’язок між внутрішньополітичною динамікою
Туреччини та її зовнішньополітичною траєкторією. На початковому етапі
(20022007 рр.) стратегія пристосування ПСР призвела до більш стриманої
зовнішньополітичної позиції. Встановлено, що на початковому етапі,
підкреслюючи свій світський характер, ПСР сприяла співпраці з
євроатлантичними структурами, керуючись переконанням, що прийняття
західних демократичних цінностей допоможе вирішити внутрішні виклики
Туреччини та уникнути конфлікту з військовою верхівкою всередині країни.
У дисертації підкреслюється, що вплив військової верхівки був головним
внутрішнім фактором, через що ПСР намагалася продемонструвати
3
гармонійне співіснування ісламу та демократії, позиціонуючи Туреччину як
приклад для наслідування в мусульманському світі, водночас прагнучи до
членства в ЄС як свідчення сумісності ісламських норм із демократичними
принципами на світовій арені.
Дисертація розглядає трансформацію зовнішньої політики Туреччини
між 2007 і 2016 роками під керівництвом ПСР. Проаналізовано, як
парламентська більшість ПСР після виборів 2007 року сформулювала новий
порядок денний зовнішньої політики через збільшення впливу всередині
країни та послаблення позиції військової верхівки. На трансформацію
зовнішньої політики також вплинули зовнішні події, такі як фінансова криза
2008 року та динаміка розвитку Близького Сходу, в зв’язку з чим Туреччина
розпочинає керуватись «стратегічною автономією» в своїх зовнішніх
відносинах, інтегруючи неоосманізм у стратегії Туреччини на Близькому
Сході та в Центральній Азії. В дослідженні встановлено, що наслідки
«арабської весни» спонукали Туреччину посилити участь у Центральній Азії.
Після 2016 року Туреччина перейшла від «м’якої сили» до більш наполегливих
підходів на Близькому Сході, водночас активізуючись в напрямку Центральної
Азії.
В дослідженні стверджується, що концептуально зовнішню політику
Туреччини можна поділити на два етапи: початкова фаза «нульових проблем»
(20022010 рр.) і пізніша епоха (2010 р. тепер), відзначена зміною пріоритетів
і непохитним моральним реалізмом. Відійшовши від кемалістського
«напівізоляціонізму», ПСР прийняла регіональне лідерство, спираючись на
концепцію «tarihdaş» (спільна історія та імперський простір), що співзвучна з
концепцію неоосманізму.
У роботі обґрунтовано, що геополітичне розташування Туреччини
містить ризики, але також має і переваги, що забезпечує міжрегіональний
доступ. Енергетичний дефіцит Туреччини компенсується її розташуванням
між Європою та багатими енергією регіонами, що підкреслюється
інфраструктурними проектами. Дослідження демонструє важливу роль
4
Туреччини в енергетичній сфері як сполучної ланки між Центральною Азією
та Європою прикладом її посередництва у конфлікті між Туркменістаном та
Азербайджаном через родовище Достлук.
Детально досліджуються дії країн Центральної Азії, зокрема Казахстану
та Туркменістану, які намагаються диверсифікувати маршрути експорту
енергоресурсів і зменшити залежність від історичного російського впливу.
Проведений аналіз перспектив зміцнення країнами Центральної Азії своєї
газотранспортної інфраструктури в напрямку західних регіонів, що
узгоджується зі стратегічними устремліннями Туреччини. Крім того,
дослідження заглиблюється в потенційні наслідки отримання Туреччиною
прямого доступу до Каспійського моря та Центральної Азії через
реконфігурацію Закавказзя та створення Зангезурського транспортного
коридору. У роботі також розглядається підвищене значення Трансіранського
маршруту та Трансанатолійського газопроводу для досягнення цілі Туреччини
стати енергетичним хабом між Азією та Європою.
Робота ретельно досліджує глибоку історичну османську спадщину
Туреччини та відповідну геокультурну та геополітичну відповідальність, яку
вона несе, складним чином формуючи її світогляд. Дослідження аналізує роль
Туреччини як прабатьківщини етнічних турків, встановлюючи унікальне
зобов’язання сприяти співпраці та захищати інтереси різноманітної тюркської
спільноти, особливо поширеної в регіонах Центральної Азії. В роботі
розглядається стратегічне застосування Туреччиною стратегії «м’якої сили» та
ефективне використання тюркського фактору Туреччиною. Ці стратегії
охоплюють різні ініціативи, такі як дипломатичні саміти, стратегічне
використання національних інституцій і розвиток міждержавних відносин.
Центральними серед цих установ є Міністерство закордонних справ, Турецька
агенція міжнародного співробітництва та розвитку (TIKA), Турецький
Червоний Півмісяць (Kizilay), Фонд Юнуса Емре та Управління у справах
релігії (Diyanet).
5
У дисертації детально розглядається регіональний підхід Туреччини,
наголошуючи на створенні організаційної структури, покликаної
підтримувати інтеграцію тюркського світу. Ключовою подією в цій інтеграції
є створення Тюркської ради, каталізатором якої стала Нахічеванська угода від
3 жовтня 2009 року. Цей інститут відіграє центральну роль всеохоплюючої
платформи, що сприяє співпраці не лише між тюркомовними націями, але й
співпраці з іншими відомими тюркськими організаціями, включаючи
Парламентську асамблею тюркомовних держав (TURKPA), Міжнародну
організацію тюркської культури (TURKSOY), Фонд тюркської культури та
спадщини та Тюркську академію. Завдяки цій колективній синергії дисертація
встановлює, як поглиблюється співпраця та зміцнюються відносини в різних
сферах, починаючи від парламентських обмінів і закінчуючи культурним і
науковим партнерством.
Дослідження стверджує, що спільна тюркська ідентичність і єдність
культурних цінностей служать першочерговими каталізаторами інтеграції,
закладаючи основу для узгодженого бачення майбутнього, укладеного в
дорожню карту «Тюркське бачення світу 2040». Підсумовуючи, дисертація
ретельно досліджує складне використання Туреччиною своєї історичної та
культурної спадщини для орієнтування в геополітичному ландшафті,
розкриваючи стратегічне значення її ініціатив «м’якої сили» у сприянні
співпраці та єдності в ширшій тюркській спільноті.
Дисертація досліджує вплив позарегіональних акторів на стратегію
Туреччини в Центральній Азії. Дослідження заглиблюється в економічне та
військове домінування Китаю та Росії, що обмежує вплив Туреччини в
Центральній Азії. Дослідження ретельно аналізує позицію Китаю в
економічному секторі та військовий контроль Росії через ОДКБ, ШОС і
військові бази. Було досліджено, як Туреччина стратегічно реагує,
залучаючись до китайської ініціативи BRI та забезпечуючи статус партнера по
діалогу в ШОС, щоб подолати ці перешкоди. У дисертації також розглядається
декларативний характер участі Туреччини в питаннях безпеки,
6
продемонстрований її реакцією на події 2022 року в Казахстані. Незважаючи
на низьке залучення в безпекових справах, Туреччина використовує військову
компоненту «м’якої сили» через підтримку модернізації збройних сил і
організацію навчання країн Центральній Азії.
У дослідженні оцінюються двосторонні відносини Туреччини з
окремими країнами Центральної Азії, прикладом яких є її конструктивна
взаємодія з Казахстаном, Туркменістаном і Узбекистаном. Відсутність
міцного зв’язку та співпраці Туреччини з Таджикистаном пояснюється
етнічними та історичними факторами.
У дисертації аналізується прагнення Туреччини стати енергетичним
центром і встановити альтернативні транспортні маршрути через Центральну
Азію. Було виявлено, що ці амбіції стикаються з суттєвими проблемами через
домінуючу роль Китаю та Росії в енергетиці та безпеці. Незважаючи на ці
перешкоди, зазначається, що Туреччина впроваджує стратегічний комплекс
інструментів м’якої сили для досягнення енергетичних інтересів.
Ключові слова: ПСР, неоосманізм, нуль проблем із сусідами,
регіональна політика, Центральна Азія, тюркський світ, м’яка сила,
енергетична стратегія.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………..15
ВСТУП…………………………………………………………………….......…16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНОМЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………...….....24
1.1. Зовнішньополітична стратегія та регіональна зовнішньополітична
стратегія держави………………………………….………………………..……24
1.2. Історіографія проблем дослідження……………………………………...34
1.3. Методологічні підходи та методи дослідження……………………….....45
Висновки до розділу 1……………………………………………………...……55
РОЗДІЛ 2. ПРИРОДА, ПРИНЦИПИ ТА ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ СТРАТЕГІЙ ТУРЕЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
В ПЕРІОД ПРАВЛІННЯ ПАРТІЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА
РОЗВИТКУ……………………………………………………………………...59
2.1. Ставлення до зовнішньополітичної стратегії в політичній культурі
Туреччина та вплив політичної та зовнішньополітичної ідеології на
формування стратегій зовнішньої політики держави…………….…………...59
2.2. Ідеологія та політична практика ПСР у зовнішній політиці Туреччини..70
2.3. Онтологія та телеологія регіонального виміру зовнішньої політики
Туреччини за правління ПСР……………………………………………………83
2.4. Внутрішньополітичне та міжнародне середовище турецької регіональної
зовнішньої політики…………………………………………………………......95
Висновки до розділу 2……………………………………………………….....110
РОЗДІЛ 3. ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ ТУРЕЦЬКОЇ СТРАТЕГІЇ В
ЦЕНТРАЛЬНІЙ АЗІЇ…………………………………………………………116
3.1. Геополітичний вимір стратегії Туреччини у Центральній Азії………..116
3.2. Енергетична політика Туреччини у регіоні…………………………..…128
3.3. Проблеми безпеки Туреччини у регіональній зовнішньополітичній
стратегії………………………………………………………………………....137
3.4. Цивілізаційний та культурний аспекти регіональної політики
Туреччини……………………………………………………………...……….152
Висновки до розділу 3……………………………………………………….....167
14
РОЗДІЛ 4. РЕАЛІЗАЦІЯ ТУРЕЦЬКОЇ СТРАТЕГІЇ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ
АЗІЇ……………………………………………………………………………...171
4.1. Інститути та механізми турецької політики в Центральній Азії……....171
4.2. Роль двосторонніх відносин із центральноазійськими державами у
реалізації регіональній стратегії Туреччини…………………………….........178
4.3. Вплив Туреччини на формування регіональної підсистеми міжнародних
відносин…………………………………………………………………………190
4.4. Взаємодія регіональної стратегії Туреччини із політикою інших
позарегіональних акторів у Центральній Азії………………….......................200
Висновки до розділу 4………………………………………………………….211
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………213
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.…………………………………..220
|
|
|
