Елеонора Соловей

Соловей (Гончарик) Елеонора – (08.09.1944, с. Верхні Хологори, Бричанський р-н, Молдова) – український літературознавець і критик, доктор філології, професор.

Батько народився в тому ж бесарабському українському селі у багатодітній родині, вивчився на агротехнічного службовця, а згодом на дипломованого агронома. Через два тижні після народження доньки був репресований, покарання відбував у далекосхідних таборах, але через хворобу, операцію, а також „відсутність складу злочину” повернувся додому, відбувши лише половину терміну. 1950 р. батьки переїздять до Чернівців, 1961 р. Е. Соловей закінчує тут середню школу і вступає на філологічний факультет Чернівецького державного університету. У студентські роки та після закінчення навчання (диплом з відзнакою) працює у місцевій пресі; 1968 р. вступає до аспірантури Московського Літературного інституту ім. Горького. Кандидатську дисертацію „Проблеми поетичної метафори і творчість В. Луговського” захищає 1971 р. в Інституті літератури АН УРСР, де працює в журналі „Радянське літературознавство” редактором відділу теорії та зарубіжної літератури. Після арештів 1972 р. в колах національної інтелігенції дирекція Інституту створює їй як приятельці М. Коцюбинської та інших дисидентів нестерпні умови, змусивши шукати іншу роботу. Протягом п’ятнадцяти років викладає історію й теорію літератури в Київському державному театральному інституті ім. Карпенка-Карого. Саме в цей період у Москві виходять її монографії „Поетичний світ В. Луговського” (премія всесоюзного конкурсу „Перша книжка молодого автора” в номінації „Літературознавство, критика”) та „Лариса Рейснер: Нарис життя і творчості” (на основі університетської дипломної роботи). В цей же час київські видавництва відхиляють дві інші монографії Е. Соловей: „Сила образного слова: Етюди про поетичну метафору” та „Чи вміємо ми читати?”, незважаючи на позитивні внутрішні рецензії Є. Адельгейма та А. Макарова. Лише спорадично дістаючи можливість виступати в українських виданнях (напр. річна премія 1982 р. „Літературної України” за статтю про жіночу лірику „Чи залишиться таємниця?”), друкується переважно у російській літературній періодиці („Литературное обозрение”, „Литературная учеба” тощо). Втім, надто велике лекційне навантаження „знімає” і цю проблему.
1988 р., коли відділ теорії літератури очолив В. Брюховецький, виникла можливість повернення до Інституту літератури. 1991 р. видає монографію „Поезія пізнання: Філософська лірика в сучасній літературі”; 1992 захищає докторську дисертацію „Українська філософська лірика. Типологія, проблематика, поетика”. Монографія „Українська філософська лірика”, редукована до умов конкурсу фонду „Відродження” „Трансформація гуманітарної освіти в Україні” у навчальний посібник зі спецкурсу, виходить двома виданнями (1998, 1999) і дістає низку схвальних рецензій в Україні та Польщі. У 1998 і 2000 роках Е.Соловей як стипендіат фонду наукових обмінів ім. Фулбрайта здійснює свої наукові проекти в Українському дослідницькому інституті Гарвардського університету (перший пов’язаний з поетичною спадщиною В. Свідзінського, другий із компаративними аспектами філософської поезії). Підготувала два видання наукової та літературно-критичної спадщини С. Єфремова (упорядкування, вступні статті, коментарі), а також видання його „Щоденників” (вступна стаття, наукове редагування), здійснила значну архівно-пошукову роботу для першого  зібрання творів В. Свідзінського за типом академічних видань (упорядкування, післямова, коментарі, 2004). Автор першої монографії про В. Свідзінського («Невпізнаний гість», 2006). Доповіді на Міжнародних конгресах україністів, славістичних та ін. наукових конференціях, статті у наукових збірниках, енциклопедіях, збірниках на пошану видатних учених тощо. Лекційні курси та спецкурси, читані в різних вузах уже в добу незалежності: „Школи і напрями сучасного літературознавства”, „Аналіз літературного твору”, „Українська філософська лірика”. Лауреат премій ім. С. Єфремова та ім. Василя Стуса. 2008 р. нагороджена орденом княгині Ольгт ІІІ ст.

Тв.: Поэтический мир В. Луговского (1977), Лариса Рейснер. Очерк жизни и творчества (1985), Поезія пізнання: Філософська лірика в сучасній літературі (1991), Українська філософська лірика (1998, 1999), Невпізнаний гість (2006).
Літ.: Е. Соловей. Автопортрет (Анкета СіЧ) // Слово і час. – 1996, № 4/5; Украинистика на Невских берегах [Інтерв’ю Людмили Таран з Е. Соловей] // Зеркало недели. – 7 авг. 1999, № 31.