|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
22.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.3 МБ)
|
|
| Опис: |
Сіромський Р. Б. Права людини в УРСР у публічному просторі та
зовнішній політиці Канади (1945–1991 рр.). – Кваліфікаційна наукова робота
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальностями 07.00.01 – історія України, 07.00.02 – всесвітня історія. –
Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2021.
На основі широкого кола джерел і наукової літератури вперше в українській
історіографії комплексно досліджено позицію Канади щодо порушення прав
людини в Українській РСР (1945–1991). Тему розкрито з позицій проблемно-
хронологічного аналізу трьох рівнів громадсько-політичної активності: 1)
публічного простору країни; 2) двосторонніх канадсько-радянських відносинах; 3
) багатосторонніх відносинах в рамках міжнародних організацій.
Вивчення ступеня дослідженості представленої проблеми дозволило
констатувати відсутність в історіографії спеціальних досліджень, які
характеризують реакцію канадського суспільства та уряду на порушення прав
людини в УРСР (1945–1991). Опрацьовані джерела, передусім архівні матеріали,
дозволили здійснити комплексний аналіз наукової проблеми і дати відповіді на
поставлені мету і завдання дослідження. До наукового обігу впроваджено низку
невідомих і маловідомих джерел Державного секретаріату зовнішніх справ
Канади, Галузевого державного архіву Міністерства закордонних справ України,
Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Галузевого державного
архіву Служби зовнішньої розвідки України, Центрального державного архіву
зарубіжної україніки. Застосована у роботі методологія дозволила окреслити
проблематику дослідження, визначити його структуру, забезпечити системно-
логічний виклад матеріалу.
Проаналізовано історичні, політичні та правові розбіжності у трактуванні
поняття “права людини” в Канаді та СРСР/УРСР. Канадська політико-правова
традиція базувалась на ліберальних цінностях і трактуванні прав людини як
природних, невід’ємних та універсальних. Упродовж другої половини ХХ ст. в
Канаді склалася одна з найповніших систем захисту прав людини у світі, а сама
країна стала одним з найвідданіших захисників прав людини. Натомість, в
СРСР/УРСР після Другої світової війни було сформовано власну, “соціалістичну
концепцію” прав людини, базовану на принципах історичного матеріалізму. Її
особливістю було визнання пріоритетності соціально-економічних прав,
поєднанні “прав громадянина” з обов’язками, наділення людей правами лише
державою. Встановлено, що попри конституційне закріплення базових прав
людини, ці права систематично порушувалися (право на життя, свободу
переміщення, вибір мови спілкування і т.д.). Зневага до прав людини всередині
Радянського Союзу і повоєнне зростання уваги до забезпечення прав і свобод
людини на міжнародному рівні стимулювало правозахисний рух в
Українській РСР. Апеляція до міжнародних правових норм дозволила впровадити
правозахисний рух в УРСР у загальносвітовий контекст. Захист прав людини став
тим спільним знаменником, навколо якого зуміли об’єднатися різні напрямки
дисидентського руху в Україні та різні політичні середовища канадських
3
українців. Поступово склалася неофіційна концепція прав людини, виразником
якої була Українська Гельсінська Група. Радянський режим вороже поставився до
правозахисників, всіляко їх переслідуючи й ігноруючи взяті на себе міжнародні
зобов’язання в царині поваги до прав людини. З’ясовано, що таке правове
свавілля не залишилися не поміченим у Канаді, де місцеві українці стали
організовувати кампанії на захист прав людини в УРСР. Приймаючи як засадничу
ліберальну традицію прав людини, канадські українці основну увагу
зосереджували на національних правах як окремих індивідів, так і всього народу.
Визначено, що в діаспорі, правозахисний рух став не тільки уособленням
боротьби за демократію, але й за національне визволення загалом (звідси увага в
дослідженні не тільки до індивідуальних і колективних прав).
Доведено, що завдяки активним діям канадських українців питання
порушення прав людини в УРСР увійшло до політичного дискурсу й публічного
простору Канади та постійно актуалізувалося завдяки різноманітним
інформаційним приводам. Ними могли бути як події всередині УРСР (арешти
інакодумців 1965 і 1972 рр.), так і події міжнародного масштабу (Експо-67,
Олімпійські Ігри 1976 р.). Розкрито основні джерела отримання інформації за
океаном про факти порушення прав людини в Українській РСР (туристи,
неповерненці, канадські комуністи, видворені дисиденти). На конкретних
прикладах простежено механізми привернення уваги канадської громадськості до
стану із правами людини за “залізною завісою”. Водночас, на основі
розсекречених документів колишнього КДБ, доведено, що радянські спецслужби
здійснювали систематичні заходи із запобігання потраплянню інформації про
порушення прав людини на Захід, проводили спецоперації з дискредитації
правозахисників, через контрольовану пресу і прокомуністичні організації
прагнули дезінформувати західну громадськість про стан справ у Радянському
Союзі. Встановлено, що перенесення українського питання у публічний простір
Канади спонукало канадських політиків і державних діячів реагувати на ситуацію
в Українській РСР. Майбутнє окремих політиків і політичних партій до певної
міри залежало від електоральної підтримки з боку чисельної і достатньо
організованої української громади Канади.
Розкрито місце прав людини у канадсько-радянських двосторонніх
відносинах і встановлено, що розмови на цей предмет провадилися в рамках
“тихої дипломатії”. Ефективність таких перемовин безпосередньо залежала від
стану двосторонніх відносин і міжнародного клімату, зокрема реалій “холодної
війни”. “Тиха дипломатія” стосовно СРСР найактивніше використовувалася в
питаннях рееміґрації та возз’єднання розділених війною сімей, звільнення з
ув’язнення дисидентів, легалізації заборонених церков. Простежено, що чільні
канадські політики передавали радянській стороні списки інакодумців, яких
просили звільнити з в’язниць або дозволити їм еміґрувати. “Публічна дипломатія”
активізувалася на тлі погіршення взаємин та на тлі офіційних державних візитів
канадських урядовців до Радянського Союзу, і навпаки – радянських державних
діячів за океан. З’ясовано, що “тиха дипломатія” неодноразово ставала предметом
критики канадських українців за недостатні зусилля дипломатів у полегшенні
долі тих, чиї права порушувалися в Українській РСР. Натомість, публічність
4
значною мірою дозволяла канадській владі показати власним громадянам, якою
“непримиренною” вона є питаннях прав людини. Доведено, що радянська сторона
негативно реагувала на зауваження канадських дипломатів і політиків, вважаючи
їх втручанням у внутрішні справи.
З’ясовано позицію канадських делегацій на міжнародних форумах в рамках
ООН і НБСЄ щодо недотримання Радянським Союзом зобов’язань у сфері
людських прав і свобод. Під тиском української громади канадський уряд був
змушений зосереджувати свою увагу на ситуації з дотриманням прав людини в
Українській РСР. Доведено, що найпослідовнішу позицію в цьому напрямку
займав уряд Дж. Діфенбейкера, який поєднував правозахисну риторику із
міжнародною кампанією проти радянського колоніалізму. Оскільки такі дії не
спонукали радянську сторону до змін, наступні канадські уряди на міжнародних
форумах стали поєднувати публічні викриття із “тихою дипломатією”. З’ясовано,
що проблема вийшла на інший рівень внаслідок підписання Заключного акта
НБСЄ 1975 р., який остаточно включив питання прав людини в міждержавну
політику і пов’язав його з безпековою складовою. Однією з форм започаткованого
гельсінським процесом діалогу між країнами стали періодичні конференції
представників держав-учасниць НБСЕ, на яких консультантом канадського уряду
щодо ситуації з правами людини в Українській РСР виступали громадські
організації української діаспори, зокрема КУК і Комісія прав людини СКВУ.
Констатовано, що внаслідок дій канадських дипломатів на міжнародній арені
вдалося полегшити долі багатьох ув’язнених українських інакодумців й створити
дієвий важіль у лібералізації радянського режиму.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що концептуально і
комплексно: 1) розглянуто ключові розбіжності у трактуванні прав людини в
Канаді та СРСР/УРСР; 2) простежено співпрацю (лобістські заходи) українських
діаспорних організацій і канадського уряду; 3) встановлено джерела інформації, з
яких за океаном довідувалися про факти зловживань у сфері прав людини в
Українській РСР; 4) виявлено найбільш резонансні події в СРСР/УРСР, які
спричинили збурення уваги в публічному просторі Канади; 5) проаналізовано
особливості “тихої дипломатії” у сфері прав людини в канадсько-радянських
двосторонніх відносинах; 6) висвітлено ініціативи Канади щодо захисту прав
людини в УРСР на міжнародних форумах в рамках ООН і НБСЄ; 7) визначено,
що правозахисний рух у діаспорі став модифікованим варіантом боротьби за
незалежність України.
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому
, що його результати можуть бути використані для 1) розробки нових або
вдосконалення діючих підходів у державній стратегії захисту прав людини (з
урахуванням історичного досвіду); 2) підготовки навчальних курсів у закладах
вищої освіти; 3) написання узагальнюючих праць з історії, історії міжнародних
відносин, історії держави і права.
Ключові слова: права людини, Українська РСР, Канада, “холодна війна”,
громадянські свободи, публічний простір, “тиха дипломатія”. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
Список опублікованих праць за темою дисертації ................................... 11
Перелік умовних скорочень……………………………………………….. 19
Вступ .................................................................................................................. 21
Розділ 1. Історіографія, джерела та методи дослідження ........................ 29
1.1. Стан науково-теоретичної розробки проблеми....................................... 29
1.2. Характеристика джерел ............................................................................. 42
1.3. Методика дослідження .............................................................................. 54
Розділ 2. Поняття “прав людини” в Канаді та СРСР/УРСР .................. 67
2.1. Права людини у політико-правовій традиції Канади ............................. 67
2.2. Права людини в громадсько-політичній думці канадських українців... 74
2.3. Еволюція офіційної концепції прав людини в СРСР……….................. 87
2.4. Формування неофіційної концепції прав людини в СРСР/УРСР ........ 100
Розділ 3. Порушення прав людини в УРСР у канадському
публічному просторі………………………………………………………… 115
3.1. Канадські туристи як джерело інформації про порушення прав
людини в Українській РСР…………………………………………………… 115
3.2. Національні права українців: викриття канадських комуністів………. 131
3.3. Ексцеси наукового обміну: неповернення Бориса Доценка................... 156
3.4. Проблеми культобміну між Канадою та УРСР………………………… 165
3.5. Суспільний резонанс ув’язнення українських дисидентів: справа
Валентина Мороза…………………………………………………………….. 176
3.6. Обстоювання права на самостійну участь спортсменів УРСР в
Олімпійських іграх у Монреалі 1976 р. …………………………………….. 190
3.7. Захист релігійних прав і свобод: відзначення 1000-ліття Хрещення
Русі у Канаді (1983–1988 рр.) ……………………………………………… 200
Розділ 4. “Тиха дипломатія”: права людини у канадсько-радянських
двосторонніх відносинах……………………………………………………
210
4.1. Канадсько-радянські відносини: від конфронтації до пошуку шляхів
порозуміння....................................................................................................... 210
4.2. Питання рееміґрації і возз’єднання сімей .............................................. 222
4.3. Дискусії про статус Української РСР на Експо-67 у Монреалі………. 241
4.4. Київська частина офіційного візиту П’єра Трюдо до Радянського
Союзу 1971 р. .................................................................................................... 255
4.5. Проблема прав людини у канадсько-радянських відносинах періоду
горбачовської перебудови……………………………………………………. 275
Розділ 5. Позиція Канади з питання порушення прав людини в УРСР
на міжнародних форумах.............................................................................. 293
5.1. Канада versus СРСР/УРСР в ООН у 1945–1960-х роках....................... 293
13
5.2. Міжнародна конференція ООН з прав людини у Тегерані 1968 р. ..... 318
5.3. Заключна Нарада з безпеки і співробітництва у Європі 1973–1975 рр. 332
5.4. Белградська оглядова конференція НБСЄ 1977–1978 рр. …………… 343
5.5. Мадридська оглядова конференція НБСЄ 1980–1983 рр. …………… 354
5.6. Нарада експертів з прав людини в Оттаві 1985 р. …………………… 371
5.7. Віденська оглядова конференція НБСЄ 1986–1989 рр. ……………... 378
Висновки .......................................................................................................... 391
Список використаних джерел ...................................................................... 399
|
|
|
