| Опис: |
Шумило, С. В. (2024). Автобіографічні спогади Паїсія Величковського про мандри українськими та молдово-влахійськими землями в 1740-і рр. як джерело з історико-географічних студій // Історико-географічні дослідження в Україні. 2024. Вип. 17. С. 193–221.
Мета дослідження. Розглянути автобіографічний твір «Повість про святий собор» авторства українського церковно-культурного діяча, духовного письменника, перекладача, старця та святого Паїсія Величковського (1722—1794) як наративне джерело для історико-географічних студій, проаналізувати його описи мандрівок українськими та молдо-влахійськими землями в 1740-і роки та визначити найважливіші аспекти біографії подвижника цього періоду. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, системності, діалектичному підході до історичних явищ. Відповідно до поставленої мети й завдань було використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів дослідження. Наукова новизна. Проаналізовано автобіографічний твір Паїсія Величковського як наративне джерело для історико-географічних студій, завдяки якому з перших вуст можемо довідатися про побут і стан чернецтва в українських і молдо-валахійських землях у 1740-і роки. Зокрема, Величковський докладно описує своє життя у Полтаві, Києві та інших містах, навчання в Києво-Могилянській академії, маршрути своїх мандрів, населені пункти й монастирі, побут тамтешніх мешканців та ченців, як вони жили, про що розмірковували і чим переймалися, що вирощували на городах, чим харчувалися тощо. Він докладно описує відвідування та стан київських та інших монастирів, перебування у Любецькій обителі та Києво-Печерській Лаврі, Мотронинському та Мошногірському монастирях, розорення в 1741 р. Медведівської обителі тощо. Він дає характеристики як відомим, так і малознаним українським церковним та світським діячам того періоду. У статті вперше звертається увага та наводяться документи, які засвідчують, що згадуваний Паїсієм у автобіографії друг його молодості та сподвижник по молдавських скитах Олексій Мелесь є відомий в подальшому єпископ Анатолій Мелесь, який намагався створити окрему «козацьку» єпархію на Запорозькій Січі. Ці свідчення є важливим доповненням як до біографії Анатолія Мелеся, так і Паїсія Величковського. Наголошено, що «Повість про святий собор» є не тільки унікальним наративним джерелом, але й пам’яткою української духовної літератури XVIII століття, у якій чудово поєднуються майстерність художнього слова, філософські роздуми, духовні настанови, а також історичні та автобіографічні свідчення. Цей твір заслуговує на те, щоб бути більше задіяним українськими істориками в якості наративного джерела для студіювання та опису побуту українського чернецтва XVIII ст. Але, найважливіше, твір є цінним джерелом до біографії самого автора. Ключові слова: Паїсій Величковський, Тимофій Щербацький, Анатолій Мелесь, Мелхиседек Значко-Яворський, Києво-Могилянська академія, Києво-Печерська Лавра, Медведівський монастир, Мотронинський монастир, Мошногірський монастир, Київ, Чернігів, Любеч, Молдова, Валахія, Афон |
