|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
29.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
29.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.8 МБ)
|
|
| Опис: |
Шаповал А. І. Володимир Миколайович Перетц (1870–1935) як вчений-
українознавець, археограф, бібліограф, бібліофіл та дослідник рукописних і
книжкових пам’яток. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 27.00.03 – книгознавство, бібліотекознавство,
бібліографознавство (27 – соціальні комунікації). – Національна бібліотека
України імені В. І. Вернадського, Національна академія наук України;
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна
академія наук України – Київ, 2021.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню наукової, науково-
організаційної, педагогічної, науково-громадської діяльності В. М. Перетца в
українському науково-освітянському просторі, визначенню внеску вченого в
розвиток українознавства, археографії, бібліографії, дослідження
національної рукописної і книжкової спадщини та організацію українського
науково-культурного життя кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.
Відтворення наукових біографій та дослідження здобутків видатних
діячів української науки і культури, подвижницька діяльність яких сприяла
розвитку українського наукового життя та національному відродженню є
пріоритетним завданням сучасної української науки. Непересічною постаттю
на українському науковому просторі кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. був
визначний філолог, історик давньої української літератури, мови і театру,
археограф, джерелознавець, палеограф і бібліограф В. М. Перетц,
висвітлення діяльності якого у сфері українознавства, археографії,
3
бібліографії, розбудови українського наукового життя та організації
досліджень пам’яток давнього українського письменства є нагальним
завданням української історіографії.
Історіографічний аналіз проблеми засвідчив сталий інтерес дослідників
до життя, діяльності й наукової творчості В. М. Перетца. Перші оцінки його
здобутків на українознавчій ниві з’явилися ще за життя вченого. Але більш
детальному вивченню досягнень В. М. Перетца завадили переслідування та
репресії проти вченого на початку 1930-х рр. Реабілітація науковця в 1957 р.
сприяла розгортанню системних досліджень діяльності В. М. Перетца, у т. ч.
і з організації українського наукового життя, вивчення давньої української
літератури та як археографа. З відкриттям доступу в архівосховищах і
бібліотеках до раніше закритих документів розпочалися широкі дослідження
наукової, науково-організаційної, науково-громадської, педагогічної,
мистецтвознавчої та культурологічної діяльності вченого, зокрема, й на полі
українознавства, археографії та бібліографії. Однак чимало питань з
діяльності В. М. Перетца на українському науковому просторі були лише
означені чи розглянуті фрагментарно. Досі в науковій літературі відсутнє
спеціальне дослідження, де б комплексно висвітлювалася діяльність вченого
як українознавця, археографа, бібліографа, бібліофіла, дослідника
українських рукописних і книжкових пам’яток.
Підготовку дисертаційного дослідження здійснено на основі широкого
джерельного комплексу документальних, наративних і зображальних джерел,
що представлені як архівними документами, так і бібліографічними
матеріалами, для яких характерні значний інформаційний потенціал,
репрезентативність і надійність. Особливістю джерельної бази представленої
дисертаційної роботи стало використання великої кількості наративних
документів, таких як листи, мемуари, автобіографії, наукові праці тощо.
Основним джерелом дослідження стало листування В. М. Перетца з
більше ніж ста українськими, російськими, білоруськими й європейськими
вченими і письменниками, що відклалося в архівах, бібліотеках і музеях
4
України та Росії. Вивчення епістолярних документів дозволило
реконструювати діяльність В. М. Перетца на українському науково-
культурному просторі, дослідити його погляди на генезис українського
наукового життя, створити просопографічний портрет вченого, відтворити
принципи науково-дослідної діяльності, прихильником яких був науковець.
У дослідженні з’ясовано, що науковий інтерес В. М. Перетца до
українознавчих проблем та його зацікавлення історією давньої української
літератури значною мірою формувався під впливом українських вчених. Такі
українські філологи, як П. Г. Житецький, А. Я. Лященко, М. І. Петров,
І. Я. Франко, надали позитивну оцінку першим українознавчим розвідкам
В. М. Перетца, сприяли їхньої публікації в українських наукових часописах
та ввели талановитого дослідника-початківця до українського наукового
середовища. Зрештою, ці чинники певною мірою обумовили визначення
В. М. Перетцем головного завдання власної наукової діяльності, що полягало
у створенні синтетичної історії української літератури ХVІ–XVIII ст.
У дисертації наголошено, що активна наукова, педагогічна та науково-
громадська діяльність В. М. Перетца у Києві протягом 1903–1914 рр. сприяла
відродженню та розвитку української науки та освіти. Науково-педагогічна
діяльність В. М. Перетца у освітніх закладах Києва була спрямована на
впровадження у навчальний процес українознавчих дисциплін і підготовку
наукових фахівців у сфері українознавства. Вчений наполегливо боровся за
відкриття в університетах кафедр української історії, літератури, мови,
етнографії та звичаєвого права, а також добивався, щоб на українознавчих
кафедрах викладали видатні українські вчені.
У роботі показано, що В. М. Перетц проводив активну археографічну
роботу. Він перший визначив завдання археографічного і текстологічного
аналізу рукописних пам’яток, розробив і запровадив правила уніфікованого
археографічного опису рукописних книг і стародруків, за якими виявив та
описав численні українські рукописні і стародруковані пам’ятки. Зроблені
В. М. Перетцем описи рукописів і стародруків, його методологічні,
5
джерелознавчі, критико-бібліографічні та літературознавчі праці стали
великим внеском В. М. Перетца у розвиток археографії та сприяли
популяризації досліджень рукописів і стародруків.
На основі раніше не досліджуваних епістолярних документів вперше
відображено співпрацю В. М. Перетца з Науковим товариством імені
Шевченка у Львові та діяльність вченого в Українському науковому
товаристві у Києві. Висвітлено дієву участь В. М. Перетца в «Записках
Наукового товариства імені Шевченка» та його ефективну роботу як
редактора «Записок Українського наукового товариства в Києві». Показано,
що діяльність В. М. Перетца в українських товариствах була спрямована на
розбудову українського професійного середовища, розвиток українських
філологічних досліджень та становлення українознавчих наукових видань,
консолідацію українських учених навколо національних наукових установ й
активізацію їхньої наукової роботи на ниві україніки.
Досліджено участь В. М. Перетца у творенні Української академії наук
та процес обрання вченого дійсним членом української академії. Розкрита
провідна роль В. М. Перетца у заснуванні та розбудові таких академічних
інституцій як Товариство дослідників української історії, писемності та мови
в Ленінграді та Комісія давнього українського письменства Всеукраїнської
академії наук, в межах яких були розгорнуті широкі українознавчі
дослідження, зокрема, з виявлення, вивчення й публікації пам’яток давньої
української літератури. В. М. Перетцу вдалося організувати під егідою
Всеукраїнської академії наук видання серійних наукових збірників, в рамках
яких були опубліковані видатні твори давнього українського письменства.
Доведено, що В. М. Перетц був активним будівничим Всеукраїнської
академії наук, виступав за зміцнення її кадрового потенціалу, енергійно
боровся за наукову незалежність академії від державного та партійного
впливу, а його плідна наукова та науково-організаційна діяльність сприяла
підвищенню авторитету Всеукраїнської української академії в світовому
науковому середовищі.
6
У роботі показано, що протягом 1920-х – на початку 1930-х рр. під
керівництвом В. М. Перетца та за його безпосередньої участі невпинно
проводилася велика робота зі складання систематичної бібліографії
українського давнього письменства. Вчений цікавився питаннями
книгознавства, брав участь у розробці методики зі складання реєстрів і
проведення описів українських стародруків. Він співпрацював з Українським
науковим інститутом книгознавства і проводив роботу з популяризації його
діяльності. В. М. Перетца було обрано головою Українського бібліологічного
товариства, вчений спрямовував його діяльність на об’єднання українських
бібліофілів і практиків книжкової справи та вирішення проблем книги.
У дисертації відображена діяльність В. М. Перетца з організації та
проведення українознавчих досліджень в таких російських наукових
установах і освітянських закладах як Науково-дослідний інститут
порівняльної історії літератур і мов Заходу та Сходу при Ленінградському
державному університеті, Державний інститут історії мистецтв, Інститут
слов’янознавства та Інститут російської літератури (Пушкінський Дім) АН
СРСР. В. М. Перетцу вдалося залучити до співпраці з російськими
інститутами вчених, які працювали на ниві українознавства, а його робота в
них зосереджувалася на збереженні архівної спадщини українських вчених і
письменників та популяризації їхньої творчості.
Вперше досліджено процес переслідування В. М. Перетца та критики
його філологічної школи у Всеукраїнській академії наук на початку 1930-
х років. На основі аналізу судово-слідчих документів розкриті причини
арешту вченого та реконструйовані слідчі дії над академіком. Вивчення
епістолярних документів дозволило відобразити життя В. М. Перетца під час
заслання в Саратові. Показано боротьбу вченого за свою гідність, чесне ім’я,
а також можливість займатися науковими дослідженнями в галузі історії
рукописних та книжкових пам’яток.
7
Висвітлені зусилля українських вчених, спрямовані на політичну та
наукову реабілітацію В. М. Перетца, збереження традицій його наукової
школи та пам’яті про вченого.
Отже, проведено комплексну історико-біографічну руконструкцію
особистості вченого, академіка ВУАН в контексті інтелектуальної історії та
його внеску в розвиток методології та науково-практичних засад
комплексного дослідження українських пам’яток історії та культури,
створення історичної панорами процесу формування рукописно-книжкових
джерел, розвиток писемної та книжкової культури та духовності, їхніх
національних особливостей. Науково-організаційний внесок вченого у
становлення та розвиток українського наукового життя у період
національного самоствердження українців суттєво доповнює характеристику
особистості вченого як рушійної сили цього процесу.
У дисертації наводиться список наукових доповідей В. М. Перетца, що
вчений виголосив в українських наукових установах і товариствах, а також
бібліографію публікацій філолога у сфері україніки. Здійснена бібліографічна
реконструкція його доповідей в українських наукових установах і
товариствах та наукових публікацій верифікує його науковий доробок та
свідчить про глибіну, послідовність та системний взаємозв’язок його
досліджень.
Теоретичні висновки дослідження та фактичний матеріал роботи можуть
бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії науки,
культури і освіти в Україні, укладанні підручників, посібників, лекційних
курсів, навчальних програм, науково-довідкових видань з історії України,
археографії, книгознавства, бібліографії, філології, літературознавства,
культурології.
Ключові слова: В. М. Перетц, архівні документи, епістолярна спадщина,
українознавчі дослідження, археографія, бібліографія, українська
кодикологія, книгознавсто, історія давньої української літератури, рукописи і
стародруки, українське наукове життя, Всеукраїнська академія наук. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………….……23
ВСТУП...............................................................................................................26
РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ ТА ДЖЕРЕЛЬНА
БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………..…35
1.1 Стан наукової розробки проблеми…………………………………………35
1.2 Характеристика джерельної бази роботи…………………………………..52
1.3 Епістолярій В. М. Перетца як важливе джерело
дослідження українського наукового життя кінця ХІХ – початку
30-х років ХХ ст………………………………………………………………....61
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ…………….73
2.1 Методологічні підходи та загальноісторичні методи роботи……………73
2.2 Спеціальні та міждисциплінарні методи……………………………..….…81
РОЗДІЛ ІІІ. СТАНОВЛЕННЯ В. М. ПЕРЕТЦА ЯК
ВЧЕНОГО-УКРАЇНОЗНАВЦЯ ТА ДОСЛІДНИКА РУКОПИСНИХ
КНИГ І ПАМ’ЯТОК ДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
(90-ТІ РОКИ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)……………………………….........91
3.1 Наукове зацікавлення В. М. Перетца проблемами українознавства
та вплив на формування його інтересів українських вчених………………....91
3.2 Викладацька діяльність у навчальних закладах Санкт-Петербурга
та дослідження пам’яток давньої української літератури в
книгозбірнях, музеях і архівах Києва…………………………………………108
РОЗДІЛ ІV. НАУКОВА, ПЕДАГОГІЧНА ТА
НАУКОВО-ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В. М. ПЕРЕТЦА В
КИЄВІ ТА ЙОГО ВНЕСОК У РОЗВИТОК
УКРАЇНОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (1903–1914)……………………....125
21
4.1 Науково-педагогічна діяльність В. М. Перетца в
Університеті св. Володимира та інших навчальних закладах Києва.
Боротьба за створення українознавчих кафедр в університетах……………125
4.2 Роль В. М. Перетца у розгортанні діяльності з виявлення та
дослідження української рукописної та книжкової спадщини.
Організатор і керівник Семінарію російської філології в Києві………….…143
4.3 Діяльність у Науковому товаристві імені Шевченка у Львові………….162
4.4 Фундатор і керівник філологічної секції Українського
наукового товариства в Києві…………………………………………..……...180
РОЗДІЛ V. РОЛЬ В. М. ПЕРЕТЦА У СТВОРЕННІ
ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК ТА УЧАСТЬ
ВЧЕНОГО В ЇЇ ДІЯЛЬНОСТІ (1918–1933)…………………………….….199
5.1 Участь у творенні Української академії наук та
Історично-філологічного відділу ВУАН………………………………..…….199
5.2 Діяльність на чолі Товариства дослідників української історії,
писемності та мови в Ленінграді…………………………………………..…..214
5.3 В. М. Перетц як колекціонер українських літературних і
історико–культурних джерел, діяльність з виявлення та збереження
рукописних і книжкових пам’яток ……………………………………….…..233
5.4 Боротьба В. М. Перетца за збереження самостійності
Всеукраїнської академії наук і захист українських вчених у період
посилення тиску державного та партійного впливу на науку………………252
5.5 Діяльність на чолі Комісії давнього українського
письменства Всеукраїнської академії наук та розробка методології
видання пам’яток давньої української літератури…………………………...270
РОЗДІЛ VІ. ОРГАНІЗАТОР УКРАЇНОЗНАВЧИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ В РОСІЇ (1915 – ПОЧАТОК 1930-Х РОКІВ)…………...292
6.1 Діяльність з організації співпраці між Російською академією
наук та Науковим товариством імені Шевченка у Львові
(1920-ті – початок 1930-х рр.)………………………………………………...292
22
6.2 Діяльність з виявлення, обліку та збереження українських
літературних і культурних пам’яток в Росії………………………………….304
6.3 Науково-організаційна діяльність В. М. Перетца,
спрямована на об’єднання славістичних досліджень
європейських вчених і видання збірника статей на честь
академіка О. І. Соболевського………………………………………………..320
6.4 Організатор українознавчих досліджень в російських наукових
установах. Діяльність на чолі Комісії зі складання толкової
бібліографії давньоруської (української) літератури………………………..338
6.5 Арешт В. М. Перетца та його діяльність під час заслання до
Саратова………………………………………………………………………...354
6.6 Реабілітація та вшанування пам’яті вченого……………………………..372
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………391
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………….....401
ДОДАТКИ………………………………………………………………..…….543
|
|
|
