|
| Написано: |
2018 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
10.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
10.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Середюк В.Ю. «Українське питання» в процесі національного
державотворення ХІХ – початку ХХ ст. – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень. – Приватний вищий навчальний заклад Університет Короля
Данила, Івано-Франківськ, 2018.
Робота є одним із перших історико-правових досліджень, що розкриває
міждисциплінарний підхід до змісту поняття «українське питання», та визначає
його роль у процесі національного державотворення ХІХ – початку ХХ ст., а
також місце в системі міжнародно-правових відносин того часу.
В роботі розглядаються наступні завдання: аналіз та систематизація за
напрямками основних наукових досліджень з даної проблематики; встановлення
меж співвідношення понять «нація», «національна держава» та «українське
питання», як ідеєутворюючих у правових поглядах українців ХІХ – початку
ХХ ст.; визначаються особливості реалізації «українського питання» у правовій
системі Російської імперії ХІХ – початку ХХ ст.; охарактеризовано ґенезу
національної політики імперії Габсбургів та трансформацію правового змісту
«українського питання» у Галичині досліджуваного періоду; систематизовано
основні правові течії реалізації «українського питання» в національній правовій
думці ХІХ – початку ХХ ст.; обґрунтовано важливість «українського питання», як
об’єкта міжнародно-правових відносин другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;
досліджено зміст та особливості реалізації «українського питання» в правових
доктринах іноземних держав на передодні Першої світової війни.
Систематизувавши за хронологічно-проблемним підходом наявну
теоретичну базу дослідження вдалося виокремити три етапи її розвитку:
1) автономічний (кінець ХІХ – перші десятиліття ХХ ст.); 2) радянський (1920-
1990-ті рр.); 3) сучасний (після 1991 р.). Вдалося проаналізувати усю специфіку
правового розвитку окремих українських регіонів у відповідні історичні епохи, а
3
також співставити державницькі устремління українців із загальноросійськими,
загальноавстрійськими та загальносвітовими тенденціями розвитку правової
думки.
Взаємодія понять «нація» та «національна держава» з «українським
питанням» розглядається на чотирьох рівнях: 1) для українців які були позбавлені
власної держави і розділені між двома імперіями, дотримання національної
культури, історії та мови стало основоположним чинником витворення концепції
відродження національної держави і збереження історичної пам’яті про її
існування в часи Київської Русі та козацтва; 2) національний чинник у процесі
державотворення другої половини ХІХ – початку ХХ ст. був ідентифікуючим
фактором для українців, який доводив їх окремішність і відповідно право на
окремі політичні права, в тому числі і державницькі; 3) взаємодія «нації» і
«національної держави» в рамках «українського питання» не було відображенням
націоналізму в його крайній формі, аргументом чого можуть слугувати погляди
багатьох українців досліджуваного періоду: С.Дністрянського, Ю.Бачинського,
М.Міхновського та ін.; 4) друга половина ХІХ ст. стала часом активізації
українського національного питання, що було властивим для багатьох
європейських держав того часу і служить аргументом в контексті того, що
українська державницька ідея розвивалася в рамках європейського правового
світогляду.
Аргументовано, що протягом ХІХ – початку ХХ ст. українська
державницька думка пройшла еволюцію від ідей федералізму до автономізму і –
самостійності та соборності українських земель. Популярність ідей федералізму
та автономізму, в окремих випадках автономізму-федералізму, пояснюється
загальними підходами до розуміння правової свободи, як гарантування широких
національних, культурних і політичних прав.
Вдалося виокремити внутрішні та зовнішні фактори ґенези змісту
«українського питання» в процесі національного державотворення. Зокрема,
внутрішніми факторами були: 1) правова система Російської та Австрійської
(Австро-Угорської) імперій, які використовували національне питання, як фактор
4
стримування і противаги у власній внутрішній політиці; 2) українське
національно-культурне відродження, що було формою активізації та організації
національного руху як Наддніпрянщини, так і західноукраїнських земель;
3) рівень соціально-економічного розвитку окремих регіонів. Вирішення
соціального та економічного питання розглядалося через ліквідацію кріпосної
залежності селянства; 4) ментальні риси національного руху, які визначалися
селянською (аграрною) приналежністю і розумінням землі, як найбільшої
цінності; 5) загостреним почуттям справедливості, що було виявом проникнення
християнських правових ідей в повсякденну буденність українців. Засади
християнської етики і моралі визначали державницькі ідеали цілого покоління
українських мислителів ХІХ ст. – початку ХХ ст. Зовнішніми факторами були:
1) проникнення ідей європейського Просвітництва та ідеології лібералізму, що з
одного боку активізувало боротьбу за забезпечення національно-політичних прав,
а з іншого гальмувало розвиток «національного руху, не допускаючи його
радикалізації та формуючи ідею «справедливого» царя, імператора;
2) загальноєвропейські процеси націотворення, що мали революційний характер –
події «Весни народів» 1848-1849 рр.; 3) польський чинник – для українців ХІХ ст.
стосунки з поляками і польський досвід політичної боротьби був ефективним; 4)
ідеї панславізму, які безпосередньо пов’язані з державницькою ідеєю федералізму
та «національним питанням»; 5) поширення лівих ідей (соціалізму, комунізму) на
межі ХІХ-ХХ ст., що призвело не тільки до загострення соціального питання, а й
поєднання його з національним. На нашу думку, чітке розуміння змісту
соціального і національного питання стало основою до витворення
самостійницької концепції.
Визначаючи особливості правової доктрини Російської імперії, як реакційні,
що заперечували будь-які форм правової та політичної самоорганізації українства,
зміст «українського питання» видається, як сукупність національних, культурних,
соціальних та політичних питань, які в кінцевому випадку передбачали
формування окремої автономної державної одиниці у складі слов’янської
5
федерації чи Російської імперії, організованої на чіткому національному
принципі.
Натомість правова система Австрійської, а згодом Австро-Угорської
імперії, класифікується, як ліберальна, оскільки там існували сприятливіші умови
для розвитку національних рухів, діяли конституційні норми. Процес формування
державницької ідеї з чітким національним принципом в основі набув поширення
під час революційних подій 1848-1849 рр. Сформовані в середовищі українців ідеї
національної державності відповідали загальноєвропейському процесу
формування національних держав. Ліберальний правовий світогляд, який
домінував у середовищі галицьких правників сприяв розвитку ідей автономізму,
який на той час був ефективним механізмом реалізації національно-політичних
устремлінь і гарантував їх стабільність правовими нормами імперії Габсбургів.
Встановлено, що на межі ХІХ-ХХ ст. «українське питання», ознаменувалося
акцентуванням уваги на поняттях «нація», «національна держава», які стали
основою національної ідеї. При цьому для Галичини і Наддніпрянщини були
притаманні специфічні риси як організації політичних партій так і змісту їх
політичних програм. Якщо західноукраїнські партії орієнтувалися виключно на
легальні методи політичної боротьби і застосування конституційних норм імперії
Габсбургів в забезпеченні національно-політичних прав і відповідного рішення
«українського питання», то в середовищі політичних партій Наддніпрянщини
домінуючими були ідеї соціалізму, які в політичній площині межували з
автономізмом і федералізмом.
Визначено, що як цілісна система державницьких устремлінь, «українське
питання» сформувалося тільки отримавши міжнародний вияв. Зумівши донести
проблему національного і політичного самовизначення за межі Російської та
Австрійської імперій, українці заручилися не тільки підтримкою інших народів, а
й зуміли забезпечити міжнародну увагу. Вперше «українське питання» вийшло на
міжнародний рівень під час загальноєвропейської революції «Весни народів»
1848-1849 рр. В ході Слов’янського з’їзду в Празі, численних петицій і звернень
до австрійського імператора, галицькі українці чітко аргументували не лише свою
6
національну і етнічну окремішність від поляків, а й добивалися досягнення поділу
Галичини за національною ознакою і розширення автономних прав краю.
Встановлено, що у ХІХ ст. «українське питання» було об’єктом
міжнародних відносин Російської, Австрійської (Австро-Угорської) та Німецької
імперій. Інтерес останньої до «українського питання» обумовлювався стосунками
з Росією. Сформовані в середовищі Пруссії три течії політиків, які мали різне
бачення використання України у своїх планах демонструвало широкі можливості
для національного руху в плані міжнародної підтримки. Найбільш дієвим і
реалістичним планом розв’язання «українського питання», який виник у ХІХ ст.
була концепція німецького канцлера Отто фон Бісмарка про створення
«Київського королівства», що мало перебувати під умовним протекторатом
Австро-Угорщини. Однак, усі плани іноземних держав стосовно «українського
питання» розглядалися в межах протистояння з Російською імперією.
На межі ХІХ – ХХ ст. у зв’язку із загостренням міжнародно-правових
відносин в Європі, інтерес до «українського питання» зріс. Підготовка країн до
Першої світової війни включала в себе плани стосовно експансії українських
земель, що зробило «українське питання» однією з основних причин війни. Окрім
Німеччини, увагу до державницьких устремлінь українців приділяли Велика
Британія, США та Франція. Якщо перші дві країни намагалися з’ясувати
історичні причини державницьких устремлінь українців і припускали можливість
формування окремої держави, то французи, не приділяли особливої уваги,
акцентуючи при цьому увагу на «польському питанні».
На підставі джерел, аргументується думка, що під час воєнних Першої
світової війни, українські громадсько-політичні діячі вели активні переговори з
представниками Німеччини, Австро-Угорщини, Великої Британії і США стосовно
правових гарантій відродження української держави. Однак, жодних практичних
наслідків не було досягнуто. На нашу думку, це було обумовлено насамперед
відсутністю чіткої концепції соборності та самостійності українських земель,
оскільки домінували ідеї федералізму та автономізму. З іншого боку, іноземні
держави у розв’язанні «українського питання» в роки Першої світової війни діяли
7
швидше ситуативно ніж послідовно і змінювали свою позицію у відповідності до
зміни відносин з Російською імперією.
На підставі проведеного теоретичного аналізу встановлено і аргументовано,
що обґрунтовано, що «українське питання» має глибокий правовий зміст,
оскільки є комплексом політичних, культурних, соціальних та економічних
вимог, які були сформовані українцями в умовах відсутності національної
державності та передбачали досягнення національно-територіальної автономії чи
національної державності і забезпечення соборності усіх етнічних українських
земель.
Ключові слова: національне державотворення, «українське питання»,
«нація», «національна держава», правова система, Російська імперія, Австро-
Угорська імперія. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ 23
1.1. Стан наукової розробки проблеми та джерельна база 23
1.2. Методологічні засади дослідження та категоріально-понятійний апарат 42
1.3. Теоретико-правовий аспект співвідношення понять «нація», «національна
держава» та «українське питання» 56
Висновки до розділу 1 71
РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА «УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ» У ПРАВОВИХ
СИСТЕМАХ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ ХІХ –
ПОЧАТКУ ХХ СТ. 73
2.1. «Українське питання» в правовій доктрині імперії Романових 73
2.2. Реалізація національної політики та «українське питання»
в системі права імперії Габсбургів 96
2.3. Становлення концепцій державотворення та реалізація «українського
питання» в національній політичній і правовій думц 119
Висновки до розділу 2 142
РОЗДІЛ 3. «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНО-
ПРАВОВИХ ВІДНОСИН КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. 144
3.1. «Українське питання» як об’єкт міжнародних правовідносин
в другій половині ХІХ ст. 144
3.2. «Українське питання» у правових доктринах іноземних держав
напередодні та під час Першої світової війни 163
Висновки до розділу 3 180
ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 187
ДОДАТКИ 212
|
|
|
