|
| Написано: |
2022 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
18.06.2023 |
|
| Твір змінено: |
18.06.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(920.6 КБ)
|
|
| Опис: |
Щелкунова О.С. Межова ідентичність літератури українського
Ренесансу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «українська
література». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Міністерство освіти і науки України, Київ, 2022.
У дисертації вперше в українському літературознавстві представлено
системне дослідження питання межової ідентичності у літературі
українського Ренесансу (кін. ХV–ХVІ ст.); визначено специфіку її художніх
представлень у письменників; осмислено художнє усвідомлення ними
власної національно-етнічної належності. У роботі детально аналізується
поняття “межовості”, “прикордонності” як визначальної риси української
літератури Відродження, яка суттєво вплинула на формування ідейно-
тематичної парадигми і жанрової системи письменства. Акцентовано увагу
на специфіці реалізації цих понять у літературному доробку письменників.
Визначено основні чинники формування світоглядних систем літературних
діячів кін. XV–XVI ст., до яких зараховано геополітичне розташування,
відсутність власної держави, культурний синкретизм. Зважаючи на
суспільно-політичну ситуацію, визначальну роль мало польсько-українське
пограниччя.
У роботі наголошується на інтеграції української тематики та ідей у
європейський літературний контекст у дискурсі межової ідентичності.
Осмислено ґрунтовні літературознавчі розвідки О. Астаф’єва, П. Білоуса, І.
Голеніщева-Кутузова, О. Зілинського, І. Єрьоміна, Я. Ісаєвича, І. Ісіченка,
П. Кралюка, Б. Кравціва, В. Колосової, В. Литвинова, А. Ніжинець, Д.
Наливайка, В. Нічик, О. Мишанича, Л. Овдійчук, В.Перетца, Р.
Радишевського, Л. Савчинської, О. Сліпушко, В. Соболь, А. Содомори, М.
Сулими, М. Трофимука, І. Франка, Д. Чижевського, І. Шевченка, В.
Шевчука, Н. Яковенко, В. Яніва, В. Яременка, П. Яременка та ін., присвячені
дослідженню специфіки літератури українського Відродження. На основі
існуючих історико-літературних розвідок, враховуючи нові відкриття та
проведений у роботі аналіз творів (деяких – мовою оригіналу), здійснено та
подано ґрунтовне тлумачення жанрової та ідейної парадигми літератури кін.
XV–XVI ст. Враховуючи існуючі наукові тематичні напрацювання,
поглиблено і розширено ідеї про особливості національної ідентичності у
тяглості історико-літературної традиції, її вияви в українському
ренесансному письменстві.
На основі філологічного аналізу творів обгрунтовано тезу про те, що
ідентифікація письменників порубіжжя, зокрема українських епохи
Відродження, визначається їх приналежністю до пограничних культур і
літератур (насамперед польсько-українські автори), що знаходить
вираженння у літературній творчості. Після Люблінської унії, інкорпорації
Литви до Польщі, частина українських земель, які входили до складу Литви,
розвивалися під суттєвими впливами європейської культурної парадигми,
що суттєво відрізнялася від середньовічної києворуської традиції з її
відносно ідентичною літературною мовою, єдиним церковним зразком,
релігією та ін. Після об’єдання з Польщею культура загалом, мова і
література зокрема асимілювалися і модифікувалися. У дисертації
наголошено на синкретизмі, поліморфності, патріотичному спрямуванні
літературних пам’яток, наголошено на виявах у них українських
автентичних і західноєвропейських традицій. У роботі розкривається тема
вибору католицького віросповідання як особистого вибору людини у
контексті появи протестантських та єретичних рухів.
У дисертації визначаються особливості української літератури доби
Відродження, її спільні з європейськими культурно-мистецькі тенденції,
синтезовані з національними особливостями, масштабні крос-культурні
зв’язки на рівні світогляду, ідей, тем, жанрів. Аналіз художніх інтерпретацій
національної ідентичності у літературі Відродження характеризуються
усвідомленням Русі-України як Вітчизни і гуманістичним світоглядом. До
когорти українських письменників епохи Відродження включено більшість
авторів, які були католицького віросповідання, представляли «католицьку
Русь», до власного імені додавали псевдоніми Русин, Рутенець, Роксоланин
та ін., аби підкреслити свою руську етнічно-національну приналежність.
В українській ренесансній літературі розвинулась система жанрів,
зокрема вірш, поема, проза, приклади яких досліджуються у роботі.
Представлено детальний аналіз поетичних текстів Юрія Дрогобича
(Котермака), Павла Русина з Кросна (Кросненського), Григорія Чуй Русина
з Самбора, Георгія Тичинського Рутенця, Шимона Шимоновича,
анонімного твору «Епіцедіон», поеми анонімного автора «Битва під Оршею
1515 року», Себастіяна Фабіана Кленовича «Роксоланія», Матвія
Стрийковського «Хроніка …», «Про вибиття 25 000 татар перекопських під
Вишнівцем, року 1512», Івана (Яна) Домбровського «Дніпрові камени»,
Симона Пекаліда «Про Острозьку війну під П’яткою», Миколи Гусовського
«Пісня про зубра», прозових творів Йосипа Верещинського, Яна Щасного-
Гербута, Станіслава Оріховського з погляду художніх виявів у них
ренесансної специфіки і національно-етнічної ідентичності.
Юрій Дрогобич (Котермак) своїм псевдонімом засвідчив зв’язок із
Руссю-Україною. Павло Русин із Кросна (Кросненський) актуалізував
принципи гуманізму, виявляючи патріотичне ставлення до Русі-України в
описах природи, традицій, історії. Григорій Чуй Русин із Самбора свою
ідентичність репрезентував за допомогою псевдоніму Русин. У віршах
Георгія Тичинського Рутенця бачимо наповнення русько-українським
змістом античних жанрових форм. Анонімний твір «Битва під Оршею 1515
року» репрезентує гуманістичний світогляд автора, підкреслює його
прихильність до русько-української традиції. Себастіян Фабіан Кленович
репрезентує образ України як Вітчизни, акцентуючи увагу на історії,
звичаях, традиціях, колориті, ментальності Русі-України. Матвій
Стрийковський своїм літературним доробком засвідчує оригінальність
кожної літератури, та підкреслює її самобутність. Симон Пекалід наголошує
на своєму руському походженні, у творах осмислює питання єдності
Руської землі та миру в ній, трактує історичні події суто в українському дусі.
Станіслав Оріховський Рутенець Роксолан як українсько-польський автор
межової ідентичності називає себе у творах русином, а Вітчизною – Русь,
будучи громадянином Речі Посполитої. Загалом визначальною рисою
творчого світогляду представників літератури кін. XV–XVI ст. є русько-
український патріотизм.
Світогляд літератури Відродження основується на ідеї
антропоцентризму, де особистість є центром художніх пошуків та
інтерпретацій. Це виявляється в інтересі до внутрішнього світу людини, її
діяльності, пізнання, творчості. Про українську національну належність
літератури Відродження та її загальноєвропейське спрямування свідчить
специфіка інтерпретацій історичного матеріалу у творах, базована на
світському сприйнятті історії загалом, вираженому в художніх візіях
авторів, історіографічних концепціях, історизмі ренесансного типу,
апеляціях до історичної правди. Твори засвідчують художні формування
нової історичної свідомості, що ляже в основу національної; визначають
гуманістичні підходи щодо значення особистості в історичному процесі;
ідеалізацію історичного минулого; звернення до колишньої слави й величі;
усвідомлення історії як результату діяльності людини, зокрема видатних
особистостей.
Дисертація містить аналіз специфіки репрезентації ренесансного
гуманізму як визначальної світоглядної засади українського літературного
Відродження, у структурі якого головними показниками є антропоцентризм
і особливості тлумачення людської особистості. Загалом у роботі
запропоноване авторське бачення як літератури українського Ренесансу, так
і її головної риси – межової ідентичності. Ренесансний гуманізм бачиться
визначальною рисою українського літературного Відродження. Основні
його показники – антропоцентризм літератури та особливості тлумачення в
ній людської особистості. Найвище поцінування людини та її ролі в
історичному процесі формує ренесансний тип художнього мислення і
мистецького сприйняття світу. Отже, межова ідентичність визначає головне
спрямування й динаміку розвитку українського ренесансного письменства,
ставши головним аспектом і підставою для її інтеграції в
загальноєвропейський контекст.
Ключові слова: українська література, літературний процес,
ідентичність, межова ідентичність, гуманізм, антропоцентризм,
національне, Ренесанс, Відродження, Україна, Річ Посполита, поезія, проза,
концепт, організація життя. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
АНОТАЦІЯ …………………………………………………………………….2
ВСТУП ………………………………………………………………………...14
РОЗДІЛ 1. МЕЖОВА ІДЕНТИЧНІСТЬ У ЛІТЕРАТУРІ УКРАЇНСЬКОГО
ВІДРОДЖЕННЯ ……………………………………………………………...21
1.1. Теоретико-методологічні засади вивчення поняття «межової
ідентичності» ………………………………………………………………… 21
1.2. Межовість українського письменства доби Ренесансу…………………34
1.3. Епоха українського літературного Відродження у наукових
інтерпретаціях ………………………………………………………...………50
Висновки до розділу 1………………………………………………………...74
РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНІ ТЛУМАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
У ТВОРЧОСТІ РЕНЕСАНСНИХ ПИСЬМЕННИКІВ
………………………………………………………………………………….82
2.1. Система віршованих творів українського Відродження: специфіка
інтерпретації національної ідентичності…………………………………….82
2.2. Художнє бачення національної ідентичності у ренесансних поемах….97
2.3. Прозаїки епохи українського Відродження про національну
ідентичність…………………………………………………………………..117
Висновки до розділу 2…………………………………………………..…...123
РОЗДІЛ 3. РЕНЕСАНСНИЙ ГУМАНІЗМ ЯК СВІТОГЛЯДНА РИСА
УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ………………….130
3.1.Антропоцентризм ренесансної поезії …………………………………..130
3.2. Ренесансна модель особистості у прозі Станіслава Оріховськогo…..144
3.3.Національна історія у художніх візіях митців Ренесансу …………….157
Висновки до розділу 3 ……………………………………………………….178
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….. 182
|
|
|
