|
| Написано: |
2017 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
07.12.2025 |
|
| Твір змінено: |
07.12.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.6 МБ)
|
|
| Опис: |
1
АНОТАЦІЯ
Салій О. Р. Гуцульський текст української прози кінця XIX ‒ початку XX
ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.01 «Українська література». – ДУ «Інститут Івана Франка
НАН України», Львівський національний університет імені Івана Франка. –
Львів, 2017.
Дисертацію присвячено дослідженню гуцульського тексту в українській
художній прозі кінця ХІХ ‒ початку ХХ століття. Об’єктом дослідження є
творчість І. Франка, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Марка Черемшини та
Г. Хоткевича. Вперше формульовано наукове визначення поняття «гуцульський
текст», виокремлено критерії, що дають змогу з’ясувати приналежність
художнього твору до цієї структури, виявлено основні мотиви та художні коди,
що забезпечують структурну й семантичну єдність цього поняття.
Гуцульський текст ‒ це текст про genius loci ‒ сутність цього краю, його
винятковість, що виявляється в історичних, звичаєвих, соціально-побутових,
ландшафтних, релігійних і міфологічних особливостях. Всі мотиви та основні
коди гуцульського тексту проаналізовано у трьох проблемно-тематичних
площинах: добро / зло, ерос / танатос, дискурс містичного.
У першому розділі «Гуцульський текст в українській літературі: теоретичне
обґрунтування» зосереджено увагу на теоретичних аспектах дослідження. У
зв’язку з тим, що в сучасному літературознавстві таких регіональних текстів
ґрунтовно ще не вивчено, для осмислення цього феномену використано
теоретичні розробки поняття міського тексту, тобто вивчення простору як тексту.
Звернено увагу на те, що образ Гуцульщини в літературі утверджується на
початку ХХ століття завдяки діалогу письменників з цим культурним простором.
Наголошено на етноцентричних особливостях цього поняття. Підкреслено, що
Гуцульщина як реальний простір є зовнішнім семіотичним середовищем, і
географічним, і культурним, і етнічним, і мовним контекстом, з якого виростає
2
смисл локального тексту. Гуцульський текст образно можна назвати текстом, що
формує літературний міф Гуцульщини в культурному просторі початку XX ст.
З огляду на те, що локальний текст набуває цілісності лише тоді, коли його
визначають смислові коди, у дисертації виділено історичний, міфологічний,
релігійно-філософський, соціальний (чи соціально-побутовий) та природний
(просторово-пейзажний) коди, що можуть переплітатися в межах одного твору.
Простежено, що важливе значення у виявленні смислових кодів гуцульського
тексту відіграють спільні сюжетні мотиви і теми, зокрема тема опришківства,
тема влади та гуцульської демонології. Зазначено, що важливою функцією
гуцульського тексту, яка формує його смисл і об’єднує усі коди, є концепт
пам’яті.
У другому розділі «Дихотомія добра і зла у гуцульському тексті»
проаналізовано одну з основних проблематик у гуцульському тексті на зламі
століть. Добро і зло осмислено у тісному зв’язку з «житейською філософією»
гуцулів, що ґрунтується на сплетінні християнської релігії та язичницьких
вірувань у їхній культурній традиції і особливому ставленні до природного
середовища. Добро і зло в гуцульському тексті поділяємо на природне і
людське. Більшу увагу звернено на антропологічні виміри зла, бо добро людина
сприймає як щось само собою зрозуміле. Виокремлюємо соціальне та моральне
зло, існування якого в окремих творах пояснено через релігійно-філософське
поняття теодицеї. Виокремлення природного зла продиктоване потребою
осмислити первинний зв’язок між людиною та середовищем, в якому вона
проживає.
Цей розділ складається з сімох частин. Про одухотворений, максимально
наближений до гуцула світ натури йдеться у підрозділі 2.1., де в центрі уваги
перебувають «акварелі» Г. Хоткевича. Зазначено, що за принципом контрасту
автор розгорнув ідею про дуалістичну гармонію і водночас безнастанну
боротьбу природних явищ. Хоткевич увиразнив ідею творчої сили природи,
фактично назвав природу благом – найвищою цінністю. Основним об’єктом
письменницьких спостережень стає водна стихія, що символізує дику, мінливу і
3
грізну силу. Показуючи цю безнастанну змінність у природі, автор дійшов
висновку, що чіткої диференціації між природним добром як благом і злом як
стихійним хаосом немає. У підрозділі 2.2. розглянуто засадничий конфлікт між
людиною і природою. Руйнівну силу в новелі «Битва» О. Кобилянської
уособлює збірний образ культуртрегерів – людей нової доби, які своїм ratio
упокорюють природний chaos. Увесь негатив штучно-фабричного, ворожого до
природи світу сконцентровано в образі залізного Молоха, основним атрибутом
якого був вогонь. У підрозділі 2.3. увагу зосереджено на метафізичному рівні
зла ‒ проаналізовано оповідання О. Кобилянської «Некультурна», в якому
безособове міфологізоване «щось» є втіленням нечистої сили і уподібнене до
живої істоти. Водночас воно наділене метафізичними властивостями:
прокрадається в душу, впливає на свідомість. Але демонічна сила має лише
короткочасну владу над людиною, людську долю натомість визначає
провидіння, Божественна воля. Підрозділ 2.4 порушує тему добра і зла як
антропологічних цінностей. Важливу роль в осягненні ідеї добра відіграє
моральний вибір, який регламентують релігійні доктрини, народні звичаї,
локальні традиції, героїчна історія та соціальні чинники. У цій частині
дисертації висвітлено специфіку внутрішньої драми опришка (роман
«Довбуш», «Камінна душа» Г.Хоткевича), звернено увагу на проблему
екзистенції героя-месника та його морально-психологічні орієнтири.
Розглянуто також специфіку особистої та суспільної влади, що найповніше
висвітлена в творах Г. Хоткевича та І. Франка. У підрозділі 2.5. досліджено
історіософію та соціологію зла в антивоєнній збірці Марка Черемшини «Село
вигибає. Новели з гуцульського життя». Зазначено, що війна набуває образу
штучно створеного безособового деструктивного чинника, що кардинально
зміщує життєві вектори та природну (зовнішню), морально-духову (внутрішню)
гармонію гуцульського життя.
«Гуцульський» доробок І. Франка висвітлено у двох останніх підрозділах.
У першому з них (2.6.) доведено, що філософічна релігійність Франкового
тексту розростається до міфологічних обсягів, розширюючи горизонт пізнання
4
цих категорій. Другий підрозділ (2.7) узагальнює теософські роздуми
письменника над темою боротьби добра і зла, значну увагу приділено проблемі
духовного катарсису. Порушуючи глобальні філософські проблеми, Франко
зосереджувався на людині, макрокосмі її душі. Фактично долаючи
маніхейський дуалізм, автор утверджує ідею теодицеї – ідею Бога як найвищого
блага.
У третьому розділі «Ерос і танатос у парадигмі гуцульського тексту»
порушено еротично-танатичну проблематику. Зазначено, що ерос і танатос як
базові екзистенціали людського існування мають безпосередній стосунок до
національного та морального в кожній культурі. У гуцульському тексті вони
функціонують на рівні міфологічно-релігійного світосприйняття, адже
первинно сформувалися на засадах фольклору і релігійних уявлень. Підрозділ
3.1. висвітлює антиномічну природу еросу, що оприявнюється через 1)
тілесність – еротичне бажання, пристрасний фізіологічний потяг персонажів; 2)
духовне, наближене до естетичного ідеалу почуття, зовсім або частково
звільнене від тілесної чуттєвості. Основним мотивом еротичного сюжету
постає ерос як гра, що в окремих художніх творах спричиняє смертельну
розв’язку. Звернено увагу на гендерний аспект еротичного світовідчування:
тему жіночого проживання еротичних моментів розвинуто у творах
О. Кобилянської, а маскулінний еротизм добре виписаний у Г. Хоткевича.
Простежено, що у творах Марка Черемшини ерос, а заразом і смерть, є
складниками колективного світовідчування, до сфери якого причетна
наснажена міфопоетикою природа.
У підрозділі 3.2. досліджено концепт «дорога до смерті» як просторовий
вияв танатосу. Зазначено, що у «Тінях забутих предків» М. Коцюбинського
його реалізовано через освоєння міфопоетичного простору – хтонічного лісу, у
якому відбувається спілкування з таємничим світом духів. Дорога як шлях до
«чужої периферії» стає лабіринтом, виходом з якого для персонажа є лише
смерть. У творчості Кобилянської смерть як деструктивна метафізична сила
проявляється у стихії бурі, але загалом природний світ письменниця мислить як
5
втілення гармонії й порядку. Концепт «дорога до смерті» у творі письменниці
поглиблюється антивоєнними мотивами, й від конкретно-суб’єктивного
розростається до загального, історично значущого.
Осмислення екзистенційної теми смерті у філософсько-релігійному,
психологічному, почасти міфологічному та соціальному аспектах виявлено у
гуцульських творах І. Франка. Через концепт «дороги до смерті», що пролягає
крізь водний простір, письменникові вдається реалізувати ідею Божого
втручання у людське життя, а самé розуміння смерті означити як звільнення від
тілесних і душевних страждань. У творчому світі Марка Черемшини смерть,
означена війною, є наслідком помсти за зраду, убивства та самогубства;
присутні віщування смерті через символічні образи, психологічні візії контакту
з потойбічним світом. Підкреслено, що в антивоєнних текстах письменник
утверджує цінність життя.
Ще один вагомий проблемний аспект гуцульського тексту визначено й
проаналізовано в останньому, четвертому розділі «Дискурс містичного: від
зовнішньо-просторових виявів до внутрішньо-психологічного осягнення».
Зважаючи на те, що лише через контакт із простором, у якому перебуває
персонаж, можна визначити й ословити містичний досвід, насамперед
досліджено часопросторові аспекти гуцульської містики (підрозділ 4.1). У
зв’язку з тим, що автори апелювали як до релігійної, так і до міфологічної
сфери розуміння ірраціонального, містику умовно поділено на релігійну та
нерелігійну. Про можливість пізнання демонічної сили і здатність жінки
вистояти у психологічному та фізичному зіткненні з нею, йдеться у новелі
«Некультурна» О. Кобилянської. Письменниця структурує простір опозицією
неба і землі. Земному, демонічно-містичному локусу чортівського млина (moara
dracului) протиставлено астральні символи (місяць, зорі, сонце), що
уособлювали сакральне.
Містика «Тіней забутих предків» цілковито зумовлена міфологічною
свідомістю персонажів. Містичне (демонічне) проявляється у зовнішньому
просторі: лабіринтах лісу, хащах, у мряці, важливими означниками
6
надприродного є тиша і музика. У внутрішньому світі персонажа зосереджена
трагічна містика, яка через душевні переживання та візії веде його до загибелі.
Смерть, що є одним з основних містичних символів, означує містичне єднання
закоханих душ (Івана та Марічки).
У гуцульських творах І. Франка містичне розгортається у релігійно-
філософській сфері. Помічено, що в концентрованих сюжетах його оповідань
проглядається система символічно-образного знання про світ, у якому співіснує
земне та потойбічне. Містичний простір у творах письменника розгортається у
двох вимірах: земному, що має часову фіксацію буття, і позаземному, що існує
поза часом. Одним із центральних семантично-символічних полів Франкової
містики є образ Черемошу: вода набуває значення смертоносної стихії, стає
прообразом каламутної (грішної) людської душі, але водночас акумулює
здатність до очищення. Франкова містика має психологічну основу, з її
допомогою письменник порушує філософську проблему взаємин людини й
Трансценденту.
Ірраціональний дискурс містичного в гуцульських текстах розкривається
також у діалогах суб’єктів містичної мови (підрозділ 4.2.). Ірраціональні
мотиви гуцульського тексту (зокрема Франкового), пов’язані з символікою
смерті, межовості, переходу, апелюють не до індивідуальної, а до сакральної,
релігійно-філософської містики.
У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження. Твори,
що стали об’єктами аналізу, за допомогою семіотичного підходу досліджено як
єдиний складний текст. Усі вони мають спільні ознаки та єдиний семантичний
центр ‒ топос Гуцульщини. Також у висновковій частині виокремлено критерії,
що дають змогу ідентифікувати належність досліджуваного твору до
гуцульського тексту. Зазначено, що сенсотвірну цілісність гуцульському тексту
забезпечують: смислові коди та повторювані сюжетні мотиви, що їх
«добровільно нав’язувало» історичне, культурне, фольклорно-міфологічне тло
краю.
7
Ключові слова: гуцульський текст, локальний текст, контекст, мотив,
топос Гуцульщини, час і простір, добро, зло, ерос, танатос, містика, війна,
природа, міфопоетика, міфологічна свідомість, релігійно-філософський
світогляд.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ВСТУП.……………………………………………………………………………..16
РОЗДІЛ 1. ГУЦУЛЬСЬКИЙ ТЕКСТ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ:
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ.……………………………………………...24
Висновки до розділу 1......................................................................................52
РОЗДІЛ 2. ДИХОТОМІЯ ДОБРА І ЗЛА У ГУЦУЛЬСЬКОМУ ТЕКСТІ............55
2.1. Двоїста сутність природи. Зло, породжене стихією………..………….60
2.2. Залізний Молох як метафоричне уособлення цивілізації
руйнування………………………………………………………………………….65
2.3. Демонічне зло хтонічного лісу……………………………………….….68
2.4. Антропологічна аксіологія: на межі добра і зла………….…………….70
2.4.1. Моральний вибір опришка.……………………………………....70
2.4.2. Релігія і чин месника: примирення…………………….………...76
2.4.3. Поміж флоярою і каменем: деформація опришківських
цінностей………….……………………………………………………...81
2.4.4. Психологія особистої та суспільної влади: внутрішні конфлікти
та їхні зовнішні вияви.…………………………….……………………87
2.5. Історіософія та соціологія зла. Мотиви катастрофізму війни……...…96
2.6. Смислові коди гуцульського світу: релігійні та міфологічні
конотації……………………………………………………………………...104
2.7. Теософія Франкового тексту. Проблема катарсису.……………….....108
Висновки до розділу 2.……………………………………………………...117
РОЗДІЛ 3. ЕРОС і ТАНАТОС У ПАРАДИГМІ ГУЦУЛЬСЬКОГО
ТЕКСТУ…………………………………………………………………………...119
3.1. Дволикий ерос: текстуальні вияви чуттєвої та духовної любові……122
3.2. Дорога до смерті: просторові вияви танатосу.…..………………..…..155
Висновки до розділу 3.……………………………………………………...175
РОЗДІЛ IV. ДИСКУРС МІСТИЧНОГО: ВІД ЗОВНІШНЬО-ПРОСТОРОВИХ
ВИЯВІВ ДО ПСИХОЛОГІЧНОГО ОСЯГНЕННЯ.……………………….........177
4.1. Часопросторові аспекти дискурсу гуцульської містики……………...181
4.1.1. О. Кобилянська: чужий простір антисакруму…………………182
4.1.2. М. Коцюбинський: містичний простір самотності……………187
4.1.3. І. Франко: двоїстість світу. Діалог з Богом……………………196
4.2. Містична мова ірраціонального…………………...……………….......207
Висновки до розділу 4………………………………………….……………213
ВИСНОВКИ……………………………………………………….………………215
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...............223
ДОДАТКИ………………………………………………………………………....258
|
|
|
